На підставі використання архівних матеріалів та періодики розглянуто реалії міжнародної наукової співпраці іноземних вчених та вчених Радянської України й емігрантів у 1918 - 1939 рр. Висвітлено особливості міжнародного наукового єднання на тлі дипломатичних відносин держав, а також визначено місце і вплив політичної співпраці на наукові взаємини між країнами.

Проаналізовано наукові відносини закордонних і радянських учених у період 1920 - 1930 рр., показано роль Всеукраїнського товариства культурних зв'язків в організації міжнародної наукової взаємодії. Розглянуто питання співпраці наукових центрів української діаспори з іноземними установами.

Проанализированы научные отношения зарубежных и советских ученых в период 1920 - 1930 гг., показана роль Всеукраинского общества культурных связей в организации международного научного сотрудничества. Рассмотрены вопросы сотрудничества научных центров украинской диаспоры с иностранными учреждениями.

Дисертацію присвячено вивченню наукової співпраці українських та іноземних вчених у міжвоєнний період. Когорту українських науковців склали три групи вчених - з Радянської України, західноукраїнських та емігрантів. Іноземний аспект дослідження включав увесь загал закордонного наукового світу, який був охоплений науковою співпрацею з різними групами українських вчених. Проаналізовано характер і зміст наукової праці іноземних вчених в УРСР та діяльність радянських українських вчених у закордонних наукових центрах. Розглянуто різні форми співпраці між ученими. Значне місце приділено міжнародним науковим форумам як важливій формі зв'язків науковців усіх країн світу. Висвітлено стан науки у Західній Україні та визначено її можливості щодо наукової співпраці з іноземною науковою громадськістю. Розкрито роль Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові як основного організатора налагодження контактів західноукраїнських вчених з іноземним світом. Найбільш мобільні та вільні у своїй діяльності українські вчені-емігранти зуміли не лише продовжити справу національної науки, але й гідно презентували свій внесок та освітні центри за кордоном, що за умов зростаючої "радянізації" науки в УРСР забезпечило безперервне знайомство іноземців з українською наукою.

Висвітлено проблеми формування духовних цінностей у сучасному суспільстві в романі Г. Штоня "Суд". Розглянуто творчий доробок автора як сукупність моральних настанов і пошук втрачених орієнтирів. Письменник надає нову інтерпретацію християнських цінностей.

На основі опрацювання документів українських і зарубіжних архівів, вітчизняної та іноземної періодики, видань української діаспори, праць українських та іноземних учених висвітлено масштабну просторово-часову картину розвитку громадських і культурних зв'язків югослов'ян з Україною у XX ст. Проаналізовано суспільно-політичні та економічні чинники, показано механізм формування контактів між народами у громадських зв'язках і культурі. Увагу приділено проблемним питанням щодо диференціації та виокремлення етнічного фактора у співпраці югослов'ян та України. Досліджено культурне життя української діаспори в Югославії у контексті презентації українства у світі.

Викладено концептуальні засади соціологічного аналізу дитинства як соціокультурного простору й особливостей його диференціації в сучасному суспільстві. Показано характеристики дитинства як соціокультурного простору, визначено, що даний простір диференціюється складною багатовимірною сукупністю соціокультурних практик дитинства, які діти (від)творюють у взаємодії один з одним та дорослими. Запропоновано типологію соціокультурних практик дитинства за різними критеріями. Виявлено та систематизовано чинники формування дитинства як соціокультурного простору, зокрема виокремлені мега-, макро-, мезо- та мікрочинники. На основі емпіричних досліджень описано зміст, ціннісно-нормативні, символічні та ритуальні аспекти соціокультурних практик дитинства в сучасному українському суспільстві, визначено модальний тип соціокультурних практик дитинства в сучасному українському суспільстві та доведено, що в сучасному суспільстві диференціація дитинства як соціокультурного простору залежить від його конкретного змісту, а саме розгортання в конкретному часі та просторі соціокультурних практик дитинства під впливом чинників різного рівня.

Комплексно досліджено суспільно-культурні зв'язки Югославії з Україною у період після 1918 р. та до початку 1990-х рр. Доведено об'єктивний характер формування принципово різних підходів до організації зовнішньої політики, перш за все у сфері культури, науки тощо, в УРСР та у республіках СФРЮ. Документально підтверджено, що українці Югославії своєю активною громадською, релігійною та мистецькою діяльністю зробили значний внесок у презентацію української культури серед югославських народів. Доведено, що діалог, який налагодився між українцями і югославськими народами завдяки спілкуванню в культурній сфері, формував позитивний імідж української культури як в Югославії, так і у світі загалом.

Висвітлено проблеми управління державою, недоліки побудови урядових вертикалей, які стали однією з причин розпаду югославської федерації. Дослідження охоплює період після Другої світової війни.

Освещены проблемы управления страной, недостатки построения правительственных вертикалей, которые стали одной из важных причин распада Югославской федерации. Исследования охватывает период после Второй мировой войны.

The article is dedicated to the issues of the management of the state, its drawbacks. The research covers the period after the II World War, which caused the disintegration of Yugoslavia Federation.

Досліджено широке коло питань історії України та світу ХХ - ХХІ ст. Висвітлено українське питання в геополітичних концепціях світопорядку ХХ ст. та за умов сучасних геополітичних і геоекономічних викликів. Розглянуто питання історичної долі України в концепціях країн Європи у ХХ ст., зміни в геополітичному становищі країн світу та їх вплив на Українську державу. Проаналізовано розвиток української держави за сучасних геополітичних і геоекономічних викликів, зокрема російські стратегеми як загрозу національній безпеці України; розгортання "гібридної" війни Російської Федерації за умов системної кризи державної організації України, а також розвиток національних особливостей у світовому цивілізаційному процесі. Акцентовано увагу на проблемах, які постали перед Україною впродовж XX - XXI ст., та на світових процесах.

У результаті вивчення нових архівних документів розкрито напрями, особливості і форми співпраці між кліром та вірними Сербської православної церкви з православними України, прихожанами Руської православної церкви. Хронологічно дослідження охоплює 50 - 80-ті роки ХХ ст. Показано роль Києва (його релігійна складова) у духовній підтримці СПЦ як у попередні часи, так і в період комуністичного атеїзму.

Показано зв'язок історичного минулого з викликами сьогодення у контексті представлення українського питання в Королівстві сербів, хорватів і словенців та пояснено чому сьогодні іноземці, зокрема серби, воюють на Сході України з боку сепаратистів.

Висвітлено розкол у середовищі української діаспори у Хорватії, посилення якого спостерігається в останні роки. Простежується, як русини Хорватії почали Надано оцінку суспільній діяльності обох частин діаспори - української та русинської; доведено, що такі сепаратистські тенденції мають політичне підгрунтя.