Комплексно досліджено філософсько-методологічні засади запозичень у праві. Правові запозичення розглянуто як засадничу проблему європейського правового мислення, проаналізовано у світлі універсальності чи сингулярності правових смислів. Надано запозичення у праві як об'єкта порівняльного правознавства, що дозволило встановити методологічну своєрідність останнього. Обгрунтовано, що дослідження правових трансплантантів, як порівняльно-правового поняття запозичень у праві, необхідно формує нову методологію їх досліджень, засновану на запереченні як правового позитивізму, так і природного права. Здійснено структурний аналіз підходу правових трансплантантів. Досліджено спроби заперечення ідеї правової трансплантації й її модернізації. Запропоновано нове бачення природи запозичень у праві, згідно з яким вони є не перенесенням нормативності з одних правових систем до інших, а механізмом творення власного відмінного правового сенсу, наділення вітчизняного права новим оригінальним змістом.