Осмислено становище сучасної людини крізь призму екзистенційної філософії Альбера Камю. Втрату сенсу існування визначено невід'ємною характеристикою особи. Джерелом безсенсовності проголошено гуманітарну кризу ХХ ст., проблеми якої не втратили актуальності й в соціокультурній ситуації ХХI ст. Показано, що в процесі обгрунтування підстав людського буття втрачають силу засоби раціонального розуму. Відтак, наскрізною канвою особового буття є абсурдність людського існування. Абсурд розглянуто не лише як ознаку західноєвропейської культури, а і як характеристику буденної свідомості. Наслідком усвідомлення і прийняття людиною абсурдності існування є зародження проблематики свободи. Сенс екзистенціалу свободи розкрито в процесі здійснення особового буття.

Доведено, що сферою, яка гарантує повноту відповідальності, є неповторна приватна езистенційна площина. Екзистенція є джерелом становлення соціальної, громадянської, правової позиції індивіда. Відповідальність же створює ефективні умови для соціального співжиття, збереження природного оточення та скріплення індивідуальних взаємозв'язків. Вона є здатністю творити довгострокову перспективу прийдешнього, адже засновується на морально-духовному потенціалі людини, її внутрішній культурі, а не лише суспільній ефективності. З урахуванням позицій класиків екзистенційної думки (С. К'єркегора, К. Ясперса, А. Камю, Ж.-П. Сартра) та переконань таких сучасних філософів, як П. Рікер, Ч. Тейлор, Г. Йонас, К.-О. Апель, В. Гьосле, показано, що екзистенційний вимір персонально означеної відповідальності не є замкненою сферою обмеженого самоздійснення особи. Навпаки, будучи неповторною, глибинно пережитою умовою індивідуальної свободи, екзистенція є джерелом становлення громадянської свідомості. Концепт особової відповідальності виводить ідею громадянського суспільства за межі загальних декларацій та сприяє її конкретному здійсненню.