Уперше в українській філософії запропоновано цілісний об’єктивний та ідеологічно незаангажований підхід до українського суспільно-політичного дискурсу XIX - початку XX ст., у межах якого виявлено роль та значення доктрини лібералізму у формуванні основних світоглядних орієнтирів суспільної свідомості українців зазначеного періоду. Показано, що зародження лібералізму в українській суспільно-політичній думці відбувалося під впливом російського імперського лібералізму і вперше чітко проявилося у творчості М. Драгоманова, який намагався поєднати націоналістичні прагнення українців із західноєвропейськими ліберальними цінностями. Разом з іншим розкрито специфіку політичних інтенцій теоретиків класичного лібералізму та показано, що в українській інтелектуальній думці XIX - початку XX ст. прояви лібералізму були ситуативними і не мали широкого резонансу. На цьому тлі доведено, що маргіналізація лібералізму в українській суспільно-політичній першої половини XIX ст., була зумовлена, з одного боку, специфікою соціокультурного буття українського народу, а з іншого - "неісторичністю" (І. Лисяк-Рудницький) української нації.