В опытах на 38 собаках с окклюзионной моделью инфаркта миокарда (ИМ) проводили реперфузию после 0,5, 1,5, 3 и 5-ти часов ишемии снятием лигатур на фоне тромболитической терапии целиазой. О течении некротических процессов в миокарде судили по активности креатинкиназы и аспартатаминотрансферазы, о репаративных - по активности gamma-глутамилтранспептидазы в крови. Исход заживления ИМ изучали на 15-е сутки опыта. Установлено, что динамика некротических и репаративных процессов и заживление ИМ зависят от длительности ишемии перед восстановлением коронарного кровотока. Чем позднее проводится реперфузия, тем в большей степени активируются некротические процессы, но ослабляются и задерживаются репаративные. Противоречие этих процессов, особенно при реперфузии после 3-х и более часов ишемии, способствует осложненному заживлению ИМ с формированием аневризмы сердца.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45-542

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж26810 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертацію присвячено питанням загоювання інфаркту міокарда (ІМ) при проведенні реперфузії після різних строків ішемії і на фоні різної реактивності організму. В експерименті розроблено нову модель ІМ з реперфузією, що базується на перев'язці передньої міжшлуночкової артерії у собак в двох місцях з подальшим зніманням лігатур на фоні тромболітичної терапії. Встановлено, що наслідки загоювання експериментального ІМ визначаються співвідношенням систем, що модулюють запалення в зоні інфаркту. При проведенні реперфузії після 0,5 і 1,5 годин оклюзії переважно спостерігається неускладнене загоювання ІМ, при її проведенні після 3-х і 5 годин формується аневризма серця. Відновлення коронарного кровотоку після 3-х годин ішемії на фоні адекватної і, тим більше, підвищеної реактивності організму ускладнює загоювання експериментального ІМ. Навпаки, проведення реперфузії на фоні зниженої реактивності сприяє оптимізації відновлювальних процесів в зоні пошкодження, що необхідно враховувати при лікуванні ІМ.

Досліджено Житіє Теодосія Печерського преподобного Нестора як зразок житія преподобного у зіставленні з перекладними житіями Антонія Великого, Сави Освяченого, Теодора Студита, Іоана Златоустого та інших. Розглянуто риторичні аспекти, які містять зовнішню (канон як систему норм) та внутрішню (канон як знак - модель) форми, а також стилістику, зумовлену природою жанру, яка проявляється насамперед на рівні знакової системи. У межах зовнішньої форми вивчено взаємодію античних і візантійських риторичних засад. Зроблено спробу відшукати внутрішню форму житія на обов'язковому біблійному рівні тексту. Висвітлено зв'язки зовнішньої та внутрішньої форм з просторовою і часовою структурами, кожна з яких має свої семантично важливі акценти. На підставі аналізу показано, що розгортання просторової структури пов'язане з типом святості - житіє преподобного, засновника монастиря, а саму святість розглянуто в просторових образах, розвиток часової структури проектується на "безпечний у Бозі час" і визначається етапами осягнення святості.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э375.09(4УКР)-3-028 Скочиляс І. я43 + Т1(4УКР)608 Скочиляс І. я43

Рубрики:

Католицизм в окремих країнах

Історія історичної науки (Історіографія)

Шифр НБУВ: ВС71053 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.27-655.9(4УКР-2К) + Э371-3-014

Рубрики:

Українська Православна Церква

Раннє християнство ( I-V ст.)

Шифр НБУВ: ВС71052 Пошук видання у каталогах НБУВ