Увагу приділено виявленню нових, не постмодерністських принципів естетики новітньої української драматургії, а також дослідженню самого процесу трансформації постмодерної поетики та переходу її в нову якість. Сучасний етап розвитку літератури запропоновано називати "метамодернізмом", який характеризується розхитуванням між модерністськими та постмодерністськими художніми стратегіями. На основі аналізу художнього світу драматичних творів межі ХХ - ХХІ ст. П. Ар'є, Анни Багряної, Я. Верещака, О. Клименко, Л. Волошина, К. Демчук, О. Танюк, О. Ірванця, Н. Симчич, О. Миколайчука-Низовця, М. Наєнка, Неди Нежданої, С. Новицької, О. Погребінської, Олекси Росича, В. Сердюка та ін. сформульовано основні світоглядні принципи, що є спільними для письменників-метамодерністів і руйнують гомогенність постмодерністської парадигми. Це насамперед: пошук особистісної ідентичності, актуалізація шкали загальнолюдських цінностей, соціальна заангажованість, реанімація історичної пам'яті, культуроцентризм, гармонійність і цілісність. Ці ідеї суттєво трансформують поетику постмодерністської драми, але відкритість жанрової форми, безсюжетність, парадоксальність визначення жанру, різноманітні експерименти з формою (нетрадиційне членування, нарощування діалогів і ремарок) і незвичайні персонажі лишаються спільними якостями постмодерністської та метамодерністської драми.