Для лінійних параболічних рівнянь високого порядку доведено теорему існування узагальнених розв'язків в необмеженій області. В необмежених нециліндричних областях розглянуто квазілінійні однорідні параболічні рівняння високого порядку, а також задачу про асимптотичну поведінку розв'язків крайової задачі для квазілінійних еволюційних рівнянь другого порядку за часом. Встановлено умови існування зростаючих на нескінченності узагальнених розв'язків крайової задачі для лінійних еволюційних рівнянь в необмежених нециліндричних областях. Для частинного випадку квазілінійних рівнянь в необмеженій циліндричній області доведено апріорні оцінки зростання інтегралу енергії, які мають вигляд теореми Фрагмена - Ліндельофа і визначають класи розв'язку однорідної крайової задачі з мінімальним можливим зростанням на нескінченності. Вилучено класи рівнянь, що містять оператори з різними показниками нелінійності та залежать від параметрів задачі, для яких встановлено теореми про асимптотичну поведінку на нескінченності енергетичних розв'язків.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч231.68 + З970.41

Рубрики:

Автоматизовані та механізовані інформаційні системи

Інформаційні системи

Шифр НБУВ: ВА674238 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання щодо утилізації сильнозабруднених відходів поліетилентерефталату (ПЕТ) та досліджено хімічне розкладання ПЕТ і його кополімеру поліетилентерефталат гліколю (ПЕТГ). Обгрунтовано особливості процесу гліколізу та гліцеролізу для ПЕТ і ПЕТГ, визначено відмінності кінцевих продуктів деполімеризації. Встановлено переваги та недоліки проведення хімічного розкладання в екструзійному устаткуванні та реакторі.

Досліджено особливості кислотного гідролізу відходів кополімерів поліетилентерефталату, а саме: вплив температури і тривалості реакції на вихід технічної терефталевої кислоти (ТФК). Запропонована область застосування технічної ТФК.

За допомогою методу математичного моделювання встановлено оптимальні технологічні параметри здійснення процесу деполімеризації відходів поліетилентерефталатгліколю.

Вперше визначено закономірності процесу хімічної деполімеризації відходів модифікованих гліколем поліетилентерефталатів (ПЕТГ) методами гліколізу та гліцеролізу, встановлено, що кінцевими продуктами деполімеризації в періодичному режимі є суміш олігомеру та мономеру, а в безперервному - низькомолекулярний ПЕТГ або олігомер, залежності від вмісту гліколю. Вперше встановлено, що інтенсивність процесу деполімеризації відходів ПЕТГ є вища, ніж відходів співполімерів поліетилентерефталатів (СПЕТФ), через нижчу середньочислову молекулярну масу і низький вміст кристалічної фази. Встановлено, що частка олігомерної фази у продукті деполімеризації відходів ПЕТГ методом гліколізу складає 80 % мас., а методом гліцеролізу - 90 % мас., за температури 210 °С, тривалості 3 години та вмісті гліколю 50 % мас. Розглянуто технологічні особливості процесу термічної деполімеризації відходів поліметилметакрилату (ПММА) різних видів і визначено вплив їх молекулярної будови на вихід продукту деполімеризації. Максимальний вихід мономеру ММА (94 % мас.) досягається за температури процесу термічної деполімеризації 350 °С в присутності каталізатора (нержавіючої сталі) для відходів блочного ПММА та 89 % мас. для відходів екструзійного ПММА. Розроблено удосконалений безперервний спосіб проведення термічної деполімеризації відходів лінійного поліетилену низької густини та встановлен технологічні параметри одержання ПЕ воску з виходом більше 90 % мас.

Розглянуто екологічне значення отрути тварин, як стресового біотичного чинника, та її роль у порушенні гомеостазу організму ссавців. Зазначено, що за оцінками вчених 220 000 видів тварин, або 15 % світового біорізноманіття є отруйними, серед отруйних змій налічується 3709 видів. Збільшення випадків укусів змій пов'язане не тільки з їх географічним поширенням, але і зі змінами клімату (високою вологістю та зростанням середньорічної температури), що сприяє розмноженню змій та зміні звичного для них ареалу. Кожного року у світі близько 5,4 млн людей потерпають від укусів змій. Це призводить до важких соціальних і економічних витрат у багатьох країнах світу, що стає причиною постійної уваги до цієї проблеми. Встановлено, що на території України, серед отруйних змій, поширені лише гадюки, серед яких - два підвиди виду гадюки звичайної (Vipera berus Linnaeus, 1758): Vipera b. berus, яку можна зустріти у Поліссі, Лісостепу і Карпатах, та гадюка Нікольського (Vipera berus nikolskii Vedmederja Grubant et Rudaeva, 1986), яка трапляється переважно в Лівобережному Лісостепу. Їх укуси можуть бути дуже болючими, але рідко призводять до летального результату у дорослої людини. Отрута гадюки Vipera berus чинить протеолітичну, гемолітичну і цитотоксичну дію, що зумовлено її складом: фосфоліпаза А2, серинові протеїнази, металопротеїнази, L-оксидаза амінокислот, геморагічні фактори та інгібітори згортання крові, вазоактивні пептиди, багатий цистеїном секреторний білок. Окремо проаналізовано компонентний склад та механізми впливу отрути гадюк Vipera b. berus та Vipera b. nikolskii на організм ссавців. Компоненти отрути гадюки Vipera b. berus мають переважно гемотоксичну дію. Серед компонентів отрути гадюки Нікольського (Vipera b. nikolskii) найбільша частка належить різноманітним ферментам. З-поміж них на фосфоліпазу А2 припадає близько 65 % сухої маси, на серинові протеази - 19 %. Зазначено, що ще не всі мішені токсинів гадюк ідентифіковано, і не всі механізми, що лежать в основі ураження токсинами органів та систем тварин і людини, зрозумілі, тож подальші дослідження є актуальними.