Мета дослідження - визначити найбільш оптимальний хірургічний доступ залежно від локалізації каверноми в стовбурі головного мозку. Ретроспективно проаналізовано медичну документацію 13 пацієнтів з каверномами стовбура головного мозку, що лікувалися в Обласному клінічному центрі нейрохірургії та неврології (м. Ужгород) з січня 2008 р. по січень 2013 р. Проаналізовано хірургічні доступи до каверном стовбура головного мозку та визначено найбільш оптимальний доступ залежно від локалізації каверноми.

Мета - проаналізувати результати хірургічного лікування пацієнтів з артеріальними аневризмами (АА) головного мозку залежно від стану пацієнта під час госпіталізації у стаціонар, термінів оперативного втручання та локалізації аневризм. Проаналізовано результати оперативного лікування 100 послідовних пацієнтів з АА, які перебували на лікуванні в обласному клінічному центрі нейрохірургії та неврології м. Ужгород у період 2007 - 2012 рр. Переважали особи чоловічої статі - 51 %. Вік пацієнтів - від 10 до 69 років, середній вік - 39,5 року. У 100 пацієнтів виявлено 111 аневризм. У 9 хворих мали місце множинні АА: у 2-х - 3, у 7-ми - 2. Під час госпіталізації клінічний стан пацієнтів оцінювали за шкалою HuntіHess. Усім пацієнтам проводили комп'ютерну томографію (КТ), КТ ангіографію та/або магнітно-резонансну ангіографію, цифрову субтракційну церебральну ангіографію для уточнення анатомії АА та резерву церебральної гемодинаміки. Результати лікування оцінювали за шкалою Glasgow Outcome Scale (GOS). Хороші та задовільні результати (GOS 4-5) одержано у 83 % пацієнтів. Найкращі результати спостерігали у пацієнтів, які мали вихідний стан 0 - II ступеня за шкалою HuntіHess (74 %), і тих, хто перебував у "холодному" періоді (пізніше 14-ї доби) (87 %). Загальна післяопераційна летальність дорівнювала 10 % (у разі застосування мікрохірургії - 9,7 %, ендоваскулярної хірургії - 12,5 %), за умови локалізації АА у передньому півкільці - відповідно 9 та 20 %, у задньому півкільці - 25 - 0 %. Висновки: хороші результати "відкритої" хірургії АА прямо пропорційно залежать від стану хворого за шкалою HuntіHess під час госпіталізації та перед хірургічним лікуванням. Найкращі результати хірургічного лікування (GOS IV та GOS V) спостерігали у "холодний" період (пізніше 14-ї доби) - у 87 % випадків. Найбільш несприятливими чинниками є тяжкий стан пацієнта і повторний розрив аневризми.

Розроблено схему лікування каверном супра- та субтенторіальної локалізації залежно від домінуючого клінічного синдрому. Обгрунтовано оптимальний об'єм хірургічних втручань за каверном головного мозку різної локалізації з різним клінічним перебігом. Розширено наукові уявлення про особливості клінічного перебігу каверном головного мозку залежно від їх локалізації, нейровізуалізаційних характеристик і розмірів. Доведено високу ефективність хірургічного лікування хворих з супратенторіальними каверномами головного мозку, що проявляються епілептичним синдромом. Виділені прогностичні критерії задовільного результату у цієї групи пацієнтів. Визначено фактори, що впливають на ефективність хірургічного лікування пацієнтів з супратенторіальними каверномами, що виявляються крововиливом. Розроблено наукову концепцію вибору тактики лікування у хворих з множинними каверномами головного мозку. Обгрунтовано доцільність хірургічного лікування пацієнтів з каверномами стовбура головного мозку та встановлено оптимальні терміни хірургічного втручання після крововиливу.

Каверноми головного мозку відносяться до судинних мальформацій центральної нервової системи. Близько 80 % каверном ЦНС мають супратенторіальну локалізацію. Основним проявом каверном даної локалізації є судомний синдром, що спостерігається у 40 - 80 % пацієнтів. Ризик виникнення судом у разі супратенторіальних каверном (СК) становить 1,34 - 2,8 % на рік. Мета роботи - визначити епілептогенність СК та ефективність їх хірургічного лікування. З листопада 2010 р. по листопад 2014 р. в обласному клінічному центрі нейрохірургії та неврології (м. Ужгород) було проліковано 20 пацієнтів із СК головного мозку. У 13-ти пацієнтів (65 %) каверноми проявлялись судомним синдромом. Із них 8 (61,5 %) - жіночої статі, 5 (38,5 %) - чоловічої. Середній вік пацієнтів - 32,3 року. У 12-ти пацієнтів кавернома була солітарним вогнищем, а в одного з пацієнтів мали місце 2 каверноми, розташовані поряд, в межах однієї частки головного мозку. Локалізація каверном була такою: лобна частка - 7 пацієнтів (53,8 %), скронева частка - 4 пацієнта (30,8 %), тім'яна та потилична частки - по 1 пацієнту (по 7,7 %). Усім пацієнтам виконувалось мікрохірургічне видалення каверноми із застосуванням найбільш оптимального хірургічного доступу залежно від локалізації каверноми. У всіх випадках було виконано тотальну резекцію каверноми, що було підтверджено МР-обстеженням через 3 міс після операції. Результати хірургічного втручання оцінювалися за шкалою Engel.

Каверноми головного мозку являють собою групу рідкісних судинних ушкоджень головного мозку. Близько 80 % каверном центральної нервової системи локалізуються супратенторіально. Основним клінічним проявом супратенторіальних каверном є судомний синдром. Оцінено результати хірургічного лікування каверном головного мозку, що проявляються судомним синдромом. У дослідження включено 29 пацієнтів, які лікувалися на базі трьох клінік з листопаду 2010 р. по січень 2015 р. У всіх хворих мали місце супратенторіальні каверноми, що призводили до судомного синдрому. Тривалість захворювання до операції становила від 1 до 84 місяців (у середньому 27 місяців). У всіх випадках виконувалося видалення каверноми із зоною перифокального гемосидерозу, а видалені мальформації відправлялися на гістологічне дослідження. Резулятати лікування оцінено за шкалою Engel. 25 пацієнтів (86,2 %) належали до класів Engel I та II. У всіх пацієнтів з одиничними судомними нападами судоми зникали повністю (Engel I), у той час як у групі хворих із тривалим епілептичним анамнезом такого результату вдалося досягти тільки в 46,7 % випадків. Лише у половини пацієнтів із вторинно-генералізованими нападами (6 з 12, 50 %) судоми зникли повністю (Engel I). У підгрупі хворих із фармакорезистентною епілепсією 2 пацієнтів ми віднесли до групи Engel II, ще 2 - Engel III і 1 - Engel IV. Висновки: хірургічне лікування супратенторіальних каверном головного мозку, що проявляються судомним синдромом, є ефективним та безпечним методом лікування. Видалення каверноми у пацієнтів з епілептичними нападами повинно доповнюватися резекцією зони перифокального гемосидерозу.

Мета роботи - розробити оптимальну тактику лікування супратенторіальних каверном головного мозку, які виявляються крововиливом. В дослідження залучено 21 пацієнта, які лікувалися у період з грудня 2010 р. до лютого 2015 р. на базі трьох клінік. В 11 (52,4 %) випадках каверноми розташовувалися поверхнево в одній із часток головного мозку, у решті випадків мали глибинну локалізацію. У 17 (81,0 %) пацієнтів видалено каверноми. Хірургічне втручання проведено 10 пацієнтам з поверхневими та 7 з глибинними каверномами головного мозку. Віддалені результати хірургічного лікування супратенторіальних каверном є задовільними - 15 (88,2 %) пацієнтів не мають неврологічного дефіциту (GOS V). Незначний неврологічний дефіцит (GOS IV, пацієнт не потребує сторонньої допомоги) виявлено в 1 (5,9 %) пацієнтки з поверхневою каверномою. Єдина пацієнтка, яка потребувала сторонньої допомоги (GOS III), належала до групи пацієнтів з глибинними каверномами. Висновки: консервативна тактика лікування є доцільною у пацієнтів із супратенторіальними каверномами глибинної локалізації за відсутності неврологічної симптоматики. Хірургічне лікування хворих з поверхневими супратенторіальними каверномами є ефективним та безпечним.

Мальформація Кіарі (МК) - це дефект розвитку центральної нервової системи, що проявляється невідповідністю розмірів задньої черепної ямки і розташованих у цій ділянці структур мозку і, як наслідок, опусканням мигдаликів мозочка (МК типу 1), зазвичай з каудальним зміщенням нижніх відділів стовбура мозку, у великий отвір (МК типу 1,5). Унаслідок порушення ліквороциркуляції в 60 - 90 % пацієнтів із МК спостерігається сирингомієлія. Проведено ретроспективний аналіз клінічних даних 24 пацієнтів із мальформацією Кіарі типу 1 і 1,5, які перенесли оперативні втручання в Ужгородському обласному клінічному центрі нейрохірургії і неврології в період з грудня 2006 р. по грудень 2017 р., під час яких були виконані субокципітальна декомпресивна краніектомія, ламінектомія на рівні С1, пластика твердої мозкової оболонки. Середній період спостереження після операції становив 5 років. У пацієнтів, у яких симптоми тривали понад 3 роки, частота утворення сирингомієлітичних кіст становила 57 %. Динаміка регресу порушень ліквороциркуляції в післяопераційному періоді значно варіює залежно від віку. Висновки: ризик утворення порожнин, заповнених рідиною, у спинному мозку вищий у пацієнтів із МК типу 1 і 1.5, які хворіють понад 3 роки. Хірургічне лікування є ефективним методом, що використовується для корекції порушень ліквороциркуляції. Пункція кісти не є обов'язковою під час хірургічних втручань.