Проаналізовано подвійну природу феномену сакрального, діалектики святого та порочного в цьому феномені. Підгрунттям є дослідження Р. Каюа, Р. Отто, М. Еліаде та інших вчених.

Вперше визначено загальну етноцентричність вчень основних рідновірських течій України, а також їх амбівалентне ставлення до концепту панславізму. Показано паралелі між передумовами виникнення (програш національно-визвольних змагань, геноцид народів, тривале перебування під впливом метрополії) та умовами формування (необхідність відстоювання національної ідентичності, формування в новостворених національних державах) генетично різних течій вірменського та слов'янського неоязичництва зумовлюють етноцентричний шлях розвитку їх вчень, що відповідає загальносвітовим закономірностям. Введено до практично-релігієзнавчої сфери питання, пов'язані з проблематикою неоязичництва в сучасній Україні. Вдосконалено розуміння поняття "неоязичництво", у відповідності до всіх характеристик і вимог, що висуваються до наукового терміну як такого, стверджено абсолютну валідність вживання такого терміну на позначення новітніх релігійних течій політеїстичного характеру, що тяжіють до релігійних традицій дохристиянської Європи. Набули подальшого розвитку типологізація неоязичницьких течій, розгляд окремих течій в межах неоязичництва, як цілісного феномена в релігійному житті сучасного світу, уможливлюється через універсальний підхід до типологізації неоязичницьких течій, що базується на критеріях "еклектичність - реконструкціонізм" та "універсалістичність - етнічність", в межах останнього в окрему групу виводяться етноцентричні течії.