Розкрито та деталізовано на конкретних прикладах узагальнений методологічний підхід до обгрунтування вимог щодо складних систем озброєння та військової техніки - територіально рознесених інформаційних систем реального часу, які грунтуються на використанні засобів радіоелектронної розвідки, визначених як окремий клас військових систем дистанційного моніторингу навколишнього простору для виявлення і супроводження рухомих об'єктів (військові системи ДМНП РО), на основі багатокритерійного оцінювання їх ефективності.

Проаналізовано існуючі підходи щодо моніторингу в системі державного управління як одного з видів інформаційного забезпечення, запропоновано його визначення, яке відповідає сутності процесу спостереження у складі інформаційного забезпечення системи державного управління. Обгрунтовано його роль та місце як виду інформаційного забезпечення, а також необхідність взаємодії з іншими видами інформаційного забезпечення в системі державного управління.

Проаналізовано існуючі підходи щодо моніторингу в системі державного управління як одного з видів інформаційного забезпечення, при цьому запропоновано його визначення, яке відповідає сутності процесу спостереження у складі інформаційного забезпечення системи державного управління у воєнній сфері. Обгрунтовано його роль та місце як виду інформаційного забезпечення, а також необхідність взаємодії з іншими видами інформаційного забезпечення в системі державного управління у воєнній сфері.

Проаналізовано існуючі підходи щодо інформаційно-аналітичного забезпечення як одного з видів інформаційного забезпечення в системі державного управління. На основі представлення послідовності процесів обробки і використання інформації та прийняття рішення в системі державного управління уточнено визначення поняття інформаційно-аналітичного забезпечення, зокрема у воєнній сфері, обгрунтовано його роль та місце як виду інформаційного забезпечення у цій сфері у взаємодії з іншими видами інформаційного забезпечення.

Проведено аналіз існуючих підходів щодо іміджевого забезпечення як одного з видів інформаційного забезпечення в системі державного управління у воєнній сфері (ВС). На підставі аналізу інформаційної суті державного управління та кібернетичної моделі системи його реалізації запропоновано нове визначення іміджевого забезпечення як виду інформаційного забезпечення в системі державного управління у ВС: іміджеве забезпечення в інформаційному забезпеченні державного управління у ВС - комплекс заходів, що здійснюються від імені держави із застосуванням засобів масової інформації і комунікації для висвітлення суті та результатів діяльності сил оборони з метою формування про них позитивної громадської думки в суспільстві і на міжнародному рівні, а також сприяння зростанню престижу системи державного управління у ВС у вітчизняному соціумі та за його межами. На основі уточненого визначення цього поняття, яке відповідає суті створення та подання позитивного образу як структурних елементів, так і самого інформаційного процесу в системі державного управління, обгрунтовано його роль та місце як виду інформаційного забезпечення у взаємодії з іншими видами інформаційного забезпечення у ВС. Роль іміджевого забезпечення полягає у створенні та поданні (доведенні) позитивного характеру прийнятих управлінських рішень суб'єктами державного військового управління визначеним цільовим аудиторіям як щодо структурних елементів, так і самого інформаційного процесу (на підставі своєчасно одержаних, достовірних і достатніх інформаційних ресурсів), а його місце визначається характером завдання щодо відповідного інформаційного впливу на об'єкт (процес) такого управління. Подальші дослідження доцільно спрямувати на обгрунтування та розкриття особливостей інших видів інформаційного забезпечення в системі державного управління у ВС та механізмів їх реалізації, що надасть змогу більш чітко зосередити зусилля інформаційної політики держави на удосконаленні інформаційної інфраструктури держави, зокрема в інтересах підвищення ефективності процесу державного військового управління.

За нинішніх умов одним із найбільш відповідальних напрямів державної політики України є забезпечення інформаційної безпеки держави. Незважаючи на зусилля науковців і практиків, продовжує існувати невирішеність термінологічної проблематики, що загрожує негативними наслідками як у формуванні самої політики та профільних державних інституцій, так і в шляхах її реалізації. Це призводить до комплексної актуальної науково-практичної проблеми, що потребує розв'язання. Розглянуто та проаналізовано проблему неусталеності термінології в інформаційній сфері, зокрема в законодавстві України, показано наслідки цієї ситуації для інформаційної безпеки держави та подальших шляхів її забезпечення. ідеться про недосконалість інформаційного законодавства України, котра спричинена, зокрема, неналежним ставленням до термінології в інформаційній сфері. Такий стан речей призвів до невизначеності державної інформаційної політики, унаслідок чого відбувається реалізація взаємно нескоординованих державних механізмів щодо забезпечення інформаційної безпеки України, у т. ч. через штучне та нелогічне формальне розмежування кібернетичного та загального інформаційного простору. Необхідне законодавче визначення сутності державної інформаційної політики України на основі чіткого понятійного апарату й уточнення напрямів її реалізації, головним із яких має бути забезпечення інформаційної безпеки держави - єдиного процесу стосовно як кібернетичного, так і некібернетичного простору інформаційних ресурсів, що необхідно для покращення стану інформаційної безпеки, який наразі існує. Щоб подолати негативну ситуацію, яка склалася, потрібно створити (на основі єдиного підходу щодо сутності державної інформаційної політики) державний механізм реалізації системи забезпечення інформаційної безпеки України, ураховуючи нерозривність середовища електронних та неелектронних інформаційних ресурсів, що в повному обсязі відповідатиме вимозі статті 17 Конституції України. Для вирішення цього завдання необхідно: внести зміни до Закону України "Про інформацію" щодо визначення терміна "державна інформаційна політика"; розробити й ухвалити Закон України "Про інформаційну безпеку України", у якому, зокрема, уточнити чинне поняття інформаційної безпеки та шляхи її забезпечення в Україні, у т. ч. в кібернетичному просторі; визначити повноважний державний орган з питань управління та координації в галузі інформаційної безпеки України, а також органи державної влади, синхронізовано відповідальні за реалізацію державної політики за найбільш важливими напрямами забезпечення інформаційної безпеки; визначити механізми взаємодії національних суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки України, а також порядок міжнародної співпраці у цій галузі; внести зміни у Стратегію національної безпеки України, розглядаючи кібербезпеку як складову частину інформаційної безпеки держави, а загрози інформаційній безпеці пов'язати із чинним визначенням інформаційної безпеки держави в Законі України; чинні Стратегію кібербезпеки України та Доктрину інформаційної безпеки України доопрацювати з урахуванням внесених змін до Стратегії національної безпеки України.

Державне управління у воєнній сфері розглянуто як кібернетичний процес, в якому Верховна Рада України та Президент України справляють практичний, організуючий вплив держави на сукупний виконавчий орган, що включає всю вертикаль органів виконавчої влади, сили оборони, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи, організації і громадян та громадські об'єднання України. На основі аналізу чинного законодавства України висвітлено загальну схему системи державного управління у воєнній сфері, зокрема стосовно заходів підготовки держави до оборони. Її розгляд засвідчує, що система державного управління у воєнній сфері (сфері оборони) має не відомчий, а загальнодержавний характер. Вона є складним утворенням з багатьма елементами та паралельно-ієрархічною структурою підпорядкованості і двома базовими контурами державного управління - регуляторним та процедурним, а об'єкт державного управління - рівень спроможностей сил оборони до захисту держави в разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Державне управління у воєнній сфері розглянуто як кібернетичний процес, в якому Верховна Рада України та Президент України справляють практичний, організуючий вплив держави на сукупний виконавчий орган, що включає всю вертикаль органів виконавчої влади, сили оборони, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи, організації і громадян та громадські об'єднання України. На основі аналізу чинного законодавства України висвітлено загальну схему системи державного управління у воєнній сфері, зокрема стосовно заходів підготовки держави до оборони. Її розгляд засвідчує, що система державного управління у воєнній сфері (сфері оборони) має не відомчий, а загальнодержавний характер. Вона є складним утворенням з багатьма елементами та паралельно-ієрархічною структурою підпорядкованості і двома базовими контурами державного управління - регуляторним та процедурним, а об'єкт державного управління - рівень спроможностей сил оборони до захисту держави в разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Розглянуто сутність та особливість функціонування системи державного управління у воєнній сфері (сфері оборони) при підготовці держави до оборони. Державне управління запропоновано розглядати як послідовний кібернетичний процес. В цьому процесі визначено основні елементи такої системи - орган державного управління та виконавчий орган, об'єкти впливу та моніторингу. При такому підході видно, що Верховна Рада України та Президент України комплексно здійснюють практичний, організуючий вплив держави на сукупний виконавчий орган, який включає всю вертикаль органів виконавчої влади, сили оборони, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи, організації і громадян та громадські об'єднання України. На основі аналізу чинного законодавства України окреслено загальну схему системи державного управління у воєнній сфері, зокрема на прикладі заходів підготовки держави до оборони, коли домінують планомірні, довготривалі, відносно статичні заходи, переважно мирного часу. Розгляд цієї схеми засвідчує, що система державного управління у воєнній сфері має не відомчий, а загальнодержавний характер. Вона є складним утворенням з багатьма елементами та паралельно-ієрархічною структурою підпорядкованості і двома базовими контурами державного управління - регуляторним та процедурним. При цьому органи державного управління, відповідно до повноважень, здійснюють державний моніторинг (контроль) у воєнній сфері, який доцільно поділити на три різновиди - загальний, поточний та оперативний. Об'єктом управління в цій системі державного управління має бути результативність процесу управління (завдяки реалізації заходів функціональної діяльності сукупного виконавчого органу), тобто об'єктом управління в період підготовки визначено рівень набуття необхідних спроможностей сил оборони.

Розглянуто новий науковий підхід до визначення сутності механізму системи державного управління (на прикладі воєнної сфери) та обгрунтовано його інформаційну природу. На основі аналізу чинного законодавства України запропоновано загальний підхід до системи державного управління у воєнній сфері. При цьому показано, що в основі механізму системи державного управління у воєнній сфері за кібернетичним принципом має бути комплексний інформаційний процес. Цей процес пронизує всі етапи, починаючи від управлінського рішення органу державного управління і закінчуючи результатами моніторингу про об'єкт управління (впливу) та продукування інформації для коригуючого управлінського впливу. Розгляд схеми засвідчує, що вона має не відомчий, а загальнодержавний характер і є складним утворенням з багатьма елементами та паралельно-ієрархічною структурою підпорядкованості та двома базовими контурами державного управління - регуляторним (по лінії Верховної Ради України) та процедурним (по лінії Президента України). При цьому організуючий вплив держави справляють Верховна Рада України та Президент України на сукупний виконавчий орган, що включає всю вертикаль органів виконавчої влади, сили оборони, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи, організації і громадян та громадські об'єднання України. У такій структурі, у разі підготовки держави до оборони, об'єктом державного управління є рівень набуття необхідних спроможностей сил оборони. У випадку ведення оборони проти збройної агресії або нейтралізації збройного конфлікту в такій структурі об'єктом державного управління стає результат операцій (бойових дій) об'єднаних сил як форма досягнення державної політичної мети. Обгрунтовано відповідні висновки та визначено шляхи подальших досліджень питань державного управління у воєнній сфері.

Державне управління у воєнній сфері (сфері оборони) розглядається як кібернетичний процес, у якому практичний, організуючий вплив держави здійснюють Верховна Рада України та Президент України на сукупний виконавчий орган, що включає всю вертикаль органів виконавчої влади, сили оборони, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи, організації і громадян та громадські об'єднання України. На основі аналізу чинного законодавства України висвітлено загальну схему системи державного управління у воєнній сфері, зокрема щодо заходів ведення оборони держави у разі збройної агресії проти неї. Її розгляд засвідчує, що ця система має не відомчий, а загальнодержавний характер. Вона є складним утворенням з багатьма елементами та паралельно-ієрархічною структурою підпорядкованості і двома базовими контурами державного управління - регуляторним (по нитці Верховної Ради України) та процедурним (по нитці Президента України). При цьому в умовах реальної воєнної загрози, коли здійснюється процес ведення оборони, принциповою особливістю системи державного управління у воєнній сфері є наявність у її структурі такого виконавчого елемента як міжвидове (міжвідомче) угруповання військ (об'єднані сили) з його керівним органом (Об'єднаний оперативний штаб), яке очолює Командувач об'єднаних сил. В такій структурі, у випадку ведення оборони проти збройної агресії або нейтралізації збройного конфлікту, об'єктом державного управління стає результат операцій (бойових дій) об'єднаних сил як форма досягнення державної політичної мети. При цьому показано, що в основі механізму реалізації кібернетичної системи державного управління у воєнній сфері має бути комплексний процес інформаційного забезпечення, який пронизує всі етапи, починаючи від управлінського рішення органу державного управління і закінчуючи результатами моніторингу про об'єкт управління (впливу) та створенням інформації для коригуючого управлінського впливу.

Один із найважливіших складників державотворчого процесу в Україні - діяльність державних органів і зацікавлених структур громадянського суспільства з питань гарантування національної безпеки, національних інтересів, складовою яких є воєнно-політичні інтереси: забезпечення миру, цілісності й недоторканості держави; зміцнення обороноздатності; євроатлантична інтеграція. Охарактеризовано зовнішньополітичні пріоритети України в умовах сучасних безпекових викликів. За 30 років незалежності вони пройшли значну еволюцію у формуваннях і положеннях головних документів держави. На певних відрізках цього етапу державницької історії влада, політичні сили, громадянське суспільство демонстрували розуміння важливості реалізації воєнно-політичних інтересів України. Проте лише російсько-українська війна, яка розпочалася 2014 р., виявила суттєві прорахунки в цій сфері та стала каталізатором реалізації воєнно-політичних інтересів держави. Досліджено шляхи удосконалення інформаційно-пропагандивного забезпечення у Збройних силах України в сучасних умовах. Охарактеризовано виклики для Української держави у спільній політиці безпеки й оборони Європейського Союзу.