Здійснено комплексне наукове дослідження теоретичних і практичних аспектів кримінально-правової та кримінологічної характеристики умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини. Проведено юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 117 КК України, на підставі якого сформульовано теоретичні висновки, рекомендацї, пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність. Наведено дані щодо рівня, динаміки дітовбивств, визначено причини й умови їх вчинення, надано характеристику особи жінки-вбивця. Запропоновано комплекс заходів з метою запобігання вбивству матір'ю своєї новонародженої дитини на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному й індивідуальному рівнях.

Висвітлено теоретичні та практичні аспекти кримінально-правової та кримінологічної характеристик умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини. Проведено юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 117 КК України. Наведено дані щодо рівня та динаміки дітовбивств, визначено причини й умови їх скоєння. Охарактеризовано особу жінки-дітовбивці. Запропоновано комплекс заходів щодо запобігання умисному вбивству матір'ю своєї новонародженої дитини на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному й індивідуальному рівнях.

Освещены теоретические и практические аспекты криминально-правовой и криминологической характеристик умышленного убийства матерью своего новорожденного ребенка. Проведен юридический анализ состава преступления, предусмотренного ст. 117 КК Украины. Приведены данные об уровне и динамике детоубийств, определены причины и условия их совершения. Охарактеризована личность женщины-детоубийцы. Предложен комплекс мер предупреждения умышленного убийства матерью своего новорожденного ребенка на общенациональном, специально-криминологическом и индивидуальном уровнях.

Досліджено проблеми права людини на життя. Проаналізовано питання поняття права на життя. З'ясовано сутність змістових елементів права на життя, а саме права-поведінки, права-вимоги, права-користування й права-домагання. Розглянуто проблему евтаназії, часових меж права на життя, запропоновано внесення змін до чинного законодавства.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)112.012.3

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблему особливого психофізичного стану жінки під час пологів та відразу після пологів як підстави пом'якшення відповідальності за умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини. Проаналізовано питання про співвідношення особливого психофізичного стану та обмеженої осудності. Досліджується питання про вплив вагітності та пологів на фізичне і психічне здоров'я жінки, а також на інтелектуально-вольову сферу особи під час вчинення злочину. Розглянуто питання щодо неоскаржуваної презумпції особливого психофізичного стану.

Розглянуто проблему кримінальної відповідальності за зараження венеричною хворобою. Проведено кримінально-правовий аналіз окремих об'єктивних ознак юридичного складу зараження венеричною хворобою. Обгрунтовано висновок про доцільність запровадження кримінальної відповідальності за свідоме поставлення в небезпеку зараження венеричною хворобою. Застосування такої норми могло б стати дієвим кроком щодо профілактики поширення венеричних хвороб морально нестійкими особами.

Розглянуто проблему кримінальної відповідальності за умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, зокрема досліджується зміст ознаки часу вчинення злочину. Висвітлено наукову дискусію та обгрунтовано власну точку зору щодо визначення часових проміжків "під час пологів", "відразу після пологів". Період "під час пологів" - це проміжок часу, який триває з моменту початку кримінально-правової охорони життя дитини та закінчується із завершенням пологового процесу. Період "відразу після пологів" - це проміжок часу, початок якого настає з моменту завершення пологів (народження посліду), а момент закінчення визначається у кожному конкретному випадку, залежно від обставин справи. Протягом цих часових проміжків жінка-породілля (роділля) перебуває в особливому психофізичному стані, завдяки чому відповідальність за цей злочин пом'якшується.

Розглянуто проблему кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. Досліджено питання щодо невдалого визначення законодавцем збудників інфекційних хвороб у назві та диспозиції статті, обгрунтовано положення про те, що злочин, передбачений ч. 1 та ч. 2 ст. 130 Кримінального кодексу України може бути вчинено не лише шляхом дії, а й бездіяльності. Розглянуто дискусійне питання щодо моменту закінчення злочину у формі зараження, виявлено недоліки щодо визначення суб'єкта злочину. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення законодавства та практики застосування.

Розглянуто проблему кримінологічної характеристики злочинів проти життя та здоров'я особи. Досліджено питання щодо кількісно-якісних показників даного виду злочинності за період 2013 - 2019 рр. Наведено дані щодо рівня злочинів та осіб, що їх вчинили, коефіцієнтів, які характеризують кримінальну активність населення та інтенсивність злочинів цього виду на території України. Здійснено аналіз структури злочинів, а також структури відповідних груп злочинів. Визначено найбільш поширені злочинні діяння.

Розглянуто проблеми кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками. Звернено увагу на зміст, внесених у 2009 - 2022 рр., змін до ст. 161 Кримінального кодексу (КК) України. Суспільна небезпека порушення рівноправності громадян, дискримінаційні дії, образа почуттів, виявлені залежно від національності, раси, регіональної належності, релігії та іншими ознаками, полягає у тому, що ці діяння можуть стати нормою поведінки і у подальшому спричиняти вчинення кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, життя особи, громадської безпеки, злочинів проти основ національної безпеки. Досліджено окремі ознаки юридичного складу, передбаченого ст. 161 КК України, виявлено недоліки кримінально-правової норми, запропоновано шляхи удосконалення. З'ясовано, що потерпілим є не лише громадянин України, а й іноземець та особа без громадянства. Акцентуовано увагу на доцільності зміни назви та диспозиції статті, використовуючи термін "людини і громадянина". Досліджено питання щодо форм дій як ознаки об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення. З метою з'ясування їх змісту, використано матеріали судової практики. Запропоновано внести зміни до диспозицій ч. 1, 2 та 3 ст. 161 КК України, замінивши слово "дії" на слово "діяння", оскільки це кримінальне правопорушення може бути вчинене не лише шляхом дії, а й шляхом бездіяльності. Обгрунтовано необхідність посилення кримінальної відповідальності за кваліфіковані види порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками. Однією із ключових причин такого кроку є те, що підвищення рівня вказаних злочинів, збільшення їх питомої ваги у структурі злочинності, сприяє вчиненню більш суспільно небезпечних діянь, таких як геноцид, планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни та інших кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.