Викладено питання історії філософії, онтології, гносеології, соціальної філософії. Показано роль філософії у житті людини та суспільства, розглянуто її історію з найдавніших часів до сьогодення. Проаналізовано особливості становлення та розвитку української філософії, наведено філософське розуміння світу. Розкрито суть понять свідомості, несвідомості, матерії, духовності, духу та душі, визначено взаємозв'язок суспільства та природи.

Изложены вопросы истории философии, онтологии, гносеологии, социальной философии. Показана роль философии в жизни человека и общества, рассмотрена ее история с древнейших времен до настоящего времени. Проанализированы особенности становления и развития украинской философии, приведено философское понимание мира. Раскрыта сущность понятий сознания, неосознаности, материи, духовности, духа и души, определена взаимосвязь общества и природы.

Розглянуто предмет релігієзнавства, основні релігієзнавчі концепції. Висвітлено сутність, функції та структуру релігії, показано її роль у суспільстві. Наведено загальну характеристику світових (буддизму, християнства (православ'я та католицизму) і сучасних нетрадиційних релігій. Визначено історичні умови виникнення ісламу. Викладено основні моделі державно-церковних відносин, проаналізовано особливості правового регулювання свободи совісті. Розкрито значення Уніатства (української греко-католицької церкви).

Рассмотрены предмет религиеведения, основные религиеведческие концепции. Освещены сущность, функции и структура религии, показана ее роль в обществе. Приведена общая характеристика мировых (буддизма, христианства (православия и католицизма)) и современных нетрадиционных религий. Определены исторические условия возникновения ислама. Изложены основные модели государственно-церковных отношений, описаны особенности правового регулирования сущность понятия свободы совести. Раскрыто значение Униатства (украинской греко-католической церкви) в Украине.

Проведено теоретичний аналіз ролі філософської просвіти в формуванні рефлексивного мислення, толерантності особистості, визначено методи та психолого-педагогічні умови навчально-виховного процесу шкільної освіти доби постмодерну.

Висвітлено методологічну роль соціальної філософії у процесах оптимізації демократичного устрою, осучасненні змісту категорій свободи та відповідальності через філософський аналіз дефініцій представниками різних політичних сил та гуманітарних наук. Завдання - розкрити причини неоднозначності поняття демократії через аналіз понять свободи та відповідальності та упередити небезпеку переростання демократії у диктатуру чи охлократію. Наукова новизна - обгрунтування значимості для сучасної практики філософського аналізу змісту ключових понять демократії - "свобода" та "відповідальність"; у розкритті механізму функціонування понять свободи та відповідальності в різних ідеологіях та різних сферах суспільного життя; у проведенні філософського аналізу поняття відповідальності, виявленні причин парадоксальності його проявів; в окресленні наукового та дидактичного потенціалу філософської розробки категорій свободи та відповідальності у практиці демократичних процесів; у постановці питання про необхідність врахування ієрархії змісту свободи (розмежування слова, поняття, категорії). Встановлено, що оптимізації демократичного устрою необхідно передує філософське розуміння засадничих принципів та понять демократії, передусім свободи та відповідальності, та врахування його результатів у практику повсякденного життя держави. Гармонізації демократичного устрою (що є ідеалом) потрібно протиставити модель постійного відтворення існуючого стану духовної диференціації світогляду людини, лише зводячи її внутрішню суперечливість до неантагоністичної та формування на цій основі рис самообмеження, самодетермінації особистості, - як наслідку розуміння відносності свободи, повного усвідомлення та прийняття відповідальності за свої наміри та рішення.

Обгрунтовано необхідність дослідження різних історичних типів світогляду з метою формування оптимальної світоглядної орієнтації діяльності людей для забезпечення суспільного прогресу. Зокрема: досліджені глибинні причини періодичних суспільних криз; проаналізована специфіка взаємозв'язку розуму та інтересу в структурі мотивації дій людини; показана необхідність методологічного забезпечення конкретнонаукових пошуків оптимізації соціальної дійсності; виокремлена специфіка формування раціонального типу світогляду.

Розглянуто проблеми професійної підготовки фахівців із зв'язків з громадськістю та пресою. Проаналізовано чинне, на час написання статті, законодавство, яке урегульовує цей процес в Україні. Акцентовано увагу на тому, що фахівців зі зв'язків з громадськістю готують на факультетах журналістики (галузь знань 06 "Журналістика", спеціальність 061 "Журналістика") за напрямом підготовки 6.030302 "Реклама і зв'язки з громадськістю (за видами діяльності)", що є спільним для реклами і зв'язків з громадськістю. Обгрунтовано позицію, що фахівці за напрямком "Зв'язки з громадськістю" мають готуватися за спеціальністю "Соціальні комунікації" в межах галузі знань 05 "Соціальні та поведінкові науки". Звернута увага на міждисциплінарний характер наукових досліджень у галузі соціальних комунікацій, що саме і забезпечує ефективну підготовку фахівців зі "Зв'язків з громадськістю". Зроблено висновок, що розвиток інформаційного суспільства змінює вимоги до підготовки кадрів у сфері зв'язків з громадськістю, закономірно формуючи самостійні напрями соціальних наук. Нині ми можемо констатувати наявність суперечливого становища між декларативними гаслами на державному рівні про необхідність ефективного налагодження та подальшого розвитку соціальних комунікацій у суспільстві та одночасним витісненням їх з галузі знань/науки. Тож визнання того, що соціальна комунікація є самостійним напрямком соціальних наук, на законодавчому рівні буде сприяти активізації вітчизняних наукових досліджень, спрямованих на задоволення соціокультурних потреб суспільства, поширення управлінської, інформаційної і політичної культур, медіаграмотності, вироблення стратегії протидії інформаційній війні, яку розв'язала Російська Федерація проти України.

Проведено аналіз гносеологічного аспекту філософської концепції Г. Гегеля - системи доказового знання. У контексті методологічних вимог Г. Гегеля прослідковано за рухом абстракції у процесі пізнання - від первинної раціоналізації розмаїття історичних подій та фіксації її у ймовірнісно-статистичних законах сфер соціальної дійсності - економіки, соціально-політичної сфери та духовності - до осмислення їхньої цілісності в історико-філософських закономірностях; запропоновано нове бачення місця історії як науки в системі наук; проаналізовано причини неможливості повної раціоналізації суспільно-історичних процесів; виділені причини обмеженості методологічних можливостей історії; проаналізовано специфіку розуміння Г. Гегелем категорій "свобода" та "історична необхідність" та специфіку їхньої імплементації в масову свідомість у сучасних ліберально-демократичних державах; уточнено місце і роль ірраціональних та суб'єктивних чинників у "канві" пізнання законів суспільного розвитку; на прикладі імплементації категорії "міра" проілюстровано методологічні можливості філософії Г. Гегеля в оптимізації суспільно-історичних процесів; виокремлено та проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні чинники, які обумовлюють труднощі даного процесу.