Розглянуто індивідуальний стиль епістолярного та художнього слова Уве Йонсона. Наголошено на "нестандартності" прози автора. У контексті переписки Йонсон - Фріш акцентовано увагу на мистецьких і приватних візіях респондентів.

Розглянуто категорію інтертекстуальності в епістолярній комунікації. З огляду на комунікативну природу явища інтертекстуальності, листовна комунікація тлумачиться крізь призму інтертекстуальної гри свого та чужого слова. Доведено, що письменницький епістолярій - не довільно зіткана тканина тексту, а внутрішньо повноцінний, цілісний жанр, що вільно оперує документальним і художнім арсеналом. Інтертекстуальні зв'язки виявляються в листах завдяки відкритості цього жанру. Листи теоретично долають два види простору: реального, у якому перебуває автор, та умовного-зображувального, що виконує низку мистецьких завдань. Інтертекст є способом викриття автора та його маски в письменницькому епістолярії.

Розглянуто комунікативний аспект творчості Макса Фріша, становлення літературного та епістолярного діалогів, діалогізму художніх творів. Діалогізм творчості Макса Фріша - це елемент текстової та життєвої організації. Інструментом впливу для розв'язання та висвітлення стосунків зі світом обрано щоденник. Макс Фріш створив складну діалогічну конструкцію гри із читачем. Високий рівень інтертекстуальності творчості швейцарського письменника, мозаїчність мислення, автобіографічність, нетрадиційність викладу (нагромадження фактів) створюють ефект полілогу авторського Я та суспільства, головного Я-героя та читачів.

Вперше у вітчизняному літературознавстві епістолярний діалог (німецький відповідник Briefwechsel, тобто "листування") розглянуто як термінологічне поняття для позначення парних текстів - листування двох суб'єктів, що в підсумку їх спілкування одержує жанрово-стильову визначеність та завершеність, зафіксовану в книжковому виданні. Вперше категорія "образ автора" розглянуто на матеріалі епістолярних діалогів швейцарсько-німецьких письменників М. Фріша, Ф. Дюрренматта та У. Йонсона. Вперше поняття інтертекстуальності використано в аналізі епістолярного діалогу. Зазначено, що у вітчизняній науці поза увагою лишається епістолярій швейцарських письменників, вперше в українському літературознавстві досліджено цей матеріал як цілісні тексти, що формують образи авторів в інтертекстуальному полі епістолярного діалогу.

Розглянуто епістолярний діалог Ю. Шевельова - О. Забужко як сукупність парних текстів - документів писемного спілкування суб'єктів, що в підсумку складають цілісний текст, набувають жанрово-стильової визначеності та завершеності, зафіксованої у книжковому виданні. Авторська постать у такому діалозі проявляється завдяки стильовій домінанті, адже специфіка епістилю спрямована на те, щоб максимально об'єктивно розкрити особу автора та адресата. Епістолярні тексти О. Забужко - Ю. Шевельова - це стилізована літературна форма спілкування, перенесена у площину листа.