Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.353.527*88

Рубрики:

Charadriiformes Сивкоподібні

Шифр НБУВ: Ж100193 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Здійснено аналіз біотопного розподілу та щільності гніздування куликів у регіоні досліджень. Визначено ключові елементи біотопу, які визначають придатність територій для гніздування. Описано ометричні та нідологічні параметри гніздових видів куликів, проаналізовано регіональну та міжсезонну їх мінливість. Встановлено видовий склад, чисельне домінування та чисельність куликів під час весняної та осінньої міграції в регіоні, надано пояснення закономірності сезонних змін цих показників. Проаналізовано фенологію і динаміку весняної та осінньої міграції куликів у регіоні, здійснено міжвидове порівняння. Описано основні морфометричні показники мігруючих куликів, проаналізовано їх внутрішню та міжсезонну динаміку. Визначено фактори, що негативно впливають на видове різноманіття та чисельність куликів під час гніздування та міграції, розроблено рекомендації щодо їх охорони.

Описано хід міграції та морфометричні показники баранця звичайного в орнітологічному заказнику "Чолгинський" (Зх. Україна). Середня дата прольоту під час осінньої міграції припадає на 22 вересня, нижня квартиль на 24 серпня, верхня - на 13 жовтня. Осіння міграція виду затяжна - триває понад 4 місяці. Найвища інтенсивність прольоту спостерігається з початку вересня до кінця жовтня. У більшості відловлених птахів відзначено низькі запаси жиру (найчастіше 0, у середньому 1,02). Розподіли всіх біометричних промірів, крім довжини дзьоба, мають унімодальний розподіл. Потенційна відстань польоту оцінена як 1792 км для дорослих птахів і 1921 км для молодих. Чотири дальні звороти кільцювання одержані з країн пд-зх Європи (Франція та Португалія).

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.35*88(45УКР) л64 + Е623.353.527.1*801.56

Рубрики:

Aves Птахи. Орнітологія

Charadrii Куликові

Шифр НБУВ: Ж28852/б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто зміни у фауні та чисельності куликів в орнітологічному заказнику "Чолгинський'' під час міграції за 1995 - 2014 рр. та фактори, які спричинили ці зміни. Чисельність куликів за дослідний період скоротилась у 15 разів, а кількість видів зменшилася від 34 до 19. Головними причинами цих змін були зменшення площі водойм, заростання берегів, турбування людиною.

Наведено дані щодо поширення гніздових локалітетів донедавна численних видів куликів - чайки Vanellus vanellus, коловодника звичайного Tringa totanus і грицика великого Limosa limosa в межах Львівщини та здійснено оцінку їх сучасної чисельності. Чисельність чайки станом на 2014 р. у регіоні не перевищує 500 пар, коловодника звичайного - 100 пар, грицика великого - 30 - 50 пар. Основними причинами зниження чисельності цих трьох видів і зменшення кількості локалітетів їх гніздування вважаємо трансформацію гніздових біотопів через довготривалий вплив осушувальної меліорації, зниження обсягів випасання великої рогатої худоби й сінокосіння, зміни господарського використання чи призначення земель. За таких умов для зупинення подальшого спаду чисельності лучних куликів необхідне пряме втручання людини в регулювання природних процесів у місцях їх гніздування, а саме - регулювання рівня поверхневих вод, що забезпечить куликів придатними місцями для годівлі та гніздування. Низку ділянок, де ще збереглися відносно численні гніздові угруповання лучних куликів, рекомендуємо включити до регіональної екомережі Львівщини зі статусом заповідних урочищ (або орнітологічних заказників) зі збереженням традиційного способу ведення сільського господарства на їх територіях.

Проаналізовано розміщення гніздових поселень та чисельність чайки (Vanellus vanellus), коловодника звичайного (Tringa totanus) та грицика великого (Limosa limosa) в поліських частинах долин річок Случ та Горинь (Рівненська область, Україна) з акцентом на моделюванні їх поширення за методом максимальної ентропії. На основі наявних у відкритому доступі даних дистанційного зондування Землі та ГІС шарів, створених на їх основі, побудовано моделі поширення трьох видів в долинах Случа і Горині та досягнуто якості моделей на рівні AUC від 0,837 до 0,913 за тестовими даними. Проаналізовано вклад окремих предикторів у моделі для кожного з видів та встановлено, що найбільш інформативними серед них виявились шари лісового покриву території, покриття заростями чагарників, покриву сільськогосподарських угідь, індексів MNDW та NDVI, відстані до річок та висоти над рівнем моря. Показано, що на основі відкритих даних можна успішно моделювати в Maxent поширення чайки, коловодника звичайного та грицика великого за умов Полісся.

Представлено літературний огляд сучасних і найпоширеніших методів трекінгу земноводних. Земноводні є найбільш чутливою групою тварин із 41 % видів, які перебувають на межі вимирання. Тому дослідження просторових переміщень земноводних є одним із найбільш актуальних завдань сучасної польової герпетології. Інформація про використання простору необхідна і для цілей практичної охорони вразливих видів амфібій, і для правильного проєктування територій ПЗФ, і для оцінювання потенційних загроз для окремих груп під час проєктування інфраструктурних об'єктів на кшталт доріг. Значного прогресу і популярності дослідження переміщень земноводних набули з другої половини ХХ, що пов'язано з розвитком радіоелектронних технологій, які надали змогу створити цілу низку приладів для автоматичного чи напівавтоматичного відстежування окремих особин тварин (трекінг). На жаль, досі більшість із цих методів залишаються досить дорогими, і в країнах, що розвиваються, використання деяких класичних методів і досі актуальне. Розглянуто шість методів трекінгу земноводних: радіоізотопний метод, радіотелеметрію з можливістю автоматизування, пошук гармонічного напрямку, радіочастотний метод, використання флуоресцентного порошку та нитковий трекінг. Кожен із методів надає змогу отримати більш точну і детальну інформацію про використання простору особинами виду. Більшість методів трекінгу побудована на використанні специфічної мітки, яку прикріплюють до тварини, щоб у подальшому стежити за нею. Різні типи міток виконуватимуть тотожні функції, в основі яких лежать різні принципи. Два з описаних методів не потребують використання міток і є відносно дешевшими, - це флуоресцентний порошок і нитковий трекінг. Надано чимало посилань на грантові програми чи ресурси для пошуку обладнання для того чи іншого методу трекінгу. Висновок: у результаті проведеного літературного аналізу сформовано таблицю із лаконічною інформацією для точнішого вибору необхідного методу трекінгу залежно від потреб експерименту.

Розглянуто стан вивченості популяції баранця великого Gallinago media в межах заходу України починаючи з XIX ст. Майже до середини ХХ ст. вивченість цього виду і територію досліджень, особливо в межах Волинського Полісся, вважали недостатніми. Це пов'язане з рідкісністю або нечисленністю виду, а також із прихованим способом його життя й нічною активністю. Опрацьовано значні орнітологічні ресурси щодо спостережень цього виду в межах західних областей України, які в історичному контексті вказують на спорадичне поширення баранця великого і відносно низьку чисельність у досліджуваному регіоні. Згідно з літературними джерелами, дослідження баранця великого трохи детальніше проводили у середині ХХ ст. У той же час автори публікацій вказували на осушувально-меліоративні роботи на Поліссі як на негативний чинник, через який кількість гніздових баранців великих зменшується, а в окремих областях до 80-х років він узагалі зник. Основними місцями поширення цього виду птахів на заході України залишилися поліські райони Волині та Рівненщини, зокрема, долини річок Прип'ять, Турія, Цир і Льва. Наприкінці XX - на початку XXI ст. активні дослідження баранця великого проведено на території Шацького національного природного парку, де за період понад 10 років вдалося відзначити окремі роки збільшення чисельності виду, але в загальному - наголосити на її зменшенні та пропозиції включити баранця великого до списків Червоної книги України. Проведені цілеспрямовані дослідження виду протягом останнього десятиліття дали змогу виявити нові місця токування цих птахів. Наведено актуальні дані щодо сучасного поширення і чисельності виду в західному регіоні України. Крім токовищ, зазначено також і місця спорадичних спостережень представників цього виду, що доповнює інформативність статті про сучасне поширення баранця великого на заході країни. Сучасна кількість самців на основі відомих токовищ за період 2010 - 2020 рр. оцінена у 100 особин. Припускаємо, що реальна кількість самців може сягати 150 - 200 на весь регіон заходу України.