Уперше на підставі системного підходу проаналізовано проблеми формування концептуальних засад енергоефективності як політико-економічної та культурологічної проблеми розвитку, розкрито теоретико-методологічні засади державного управління процесами підвищення енергоефективності економіки. Висвітлено місце енергоефективності серед цінностей і пріоритетів розвитку суспільства. Наведено рекомендації з реалізації політики енергоефективності (ПЕ), а також моделі системи державного управління ПЕ.

Впервые на основе системного подхода проанализированы проблемы формирования концептуальных основ энергоэффективности как политико-экономической и культурологической проблемы развития, раскрыты теоретико-методологические основы государственного управления процессами повышения энергоэффективности экономики. Освещено место энергоэффективности среди ценностей и приоритетов развития общества. Приведены рекомендации по реализации политики энергоэффективности (ПЭ), а также модели системы государственного управления ПЭ.

На прикладі холодильного обладнання розглянуто можливі механізми зниження споживання електроенергії. Запропоновано систему енергоефективного маркування побутових товарів з метою впровадження її в Україні.

Проведено порівняльний аналіз енергоощадної політики в країнах Європи з метою її адаптування до української енергетики. Розглянуто механізм та результати такої політики, а також основні шляхи її реалізації в Україні.

Досліджено теоретико-методологічні засади механізмів державного управління у сфері енергоефективності. Доведено необхідність урахування впливу на механізми державного управління соціально-культурних і політичних факторів, які визначають сприйнятність та ефективність управлінських рішень. Досліджено взаємодію різних факторів, виділено закономірності їх впливу на енергоефективність економіки. Уточнено систему показників оцінки стану енергоефективності економіки. Запропоновано методики визначення впливу соціально-культурних і політичних факторів та пріоритетності управлінських дій. Обгрунтовано методологічні підходи щодо регламентації діяльності органів державної влади у сфері формування та реалізації політики енергоефективності. Уточнено методологію системного аналізу, що дає змогу детально вивчити різні характеристики об'єкта управління. Запропоновано шляхи удосконалення механізмів державного управління. Розглянуто цілі, зміст і види управлінських дій для різних сфер регулювання діяльності суб'єктів господарювання. Визначено статус і функції державного управління у сфері енергоефективності.

Досліджено процеси реформування електроенергетичної галузі України, зокрема методологічні аспекти забезпечення успіху впровадження нової моделі ринку. Проаналізовано теоретичні підходи та практичні завдання імплементації реформ.

Проаналізовано пріоритетні напрями досліджень, проблеми формування і завдання системи забезпечення енергетичної безпеки України, що виникають за умов подальшої лібералізації внутрішнього енергетичного ринку та інтеграції країни у світову економічну систему.

Вивчено теорію та практику гарантування енергетичної безпеки України. Розглянуто проблеми вдосконалення системи управління розвитком паливно-енергетичного комплексу України в контексті забезпечення національної безпеки. Охарактеризовано ініціативу прозорості видобувних галузей як інструмент посилення безпеки енергетичного сектору. Обгрунтовано можливості підвищення ефективності механізмів законодавчого та інституційного забезпечення енергетичної безпеки України. Визначено стан і пріоритети формування в Україні запасів нафти й нафтопродуктів. З'ясовано перспективи розвитку біоенергетики як інструменту заміщення природного газу в Україні.

Запропоновано підхід до формалізації впливу енергетичних загроз на обороноздатність держави, який дозволяє формалізувати напрями впливу через вибрані "точки впливу", а енергетичні загрози та їх наслідки деталізувати за цими напрямами. Це надає змогу у подальшому, використовуючи комп'ютерні технології, кількісно оцінювати інтегральний рівень енергетичних загроз для підтримання обороноздатності держави на заданому рівні та організовувати науковий супровід забезпечення енергетичної безпеки в системі забезпечення національної безпеки.

Досліджено проблеми вдосконалення стратегічного управління розвитком енергетичного сектору. Проаналізовано функції управління та питання нормативного регулювання діяльності зі стратегічного управління та планування. Визначено місце та роль Енергетичної стратегії України в системі стратегічного планування. Запропоновано способи вдосконалення методології розроблення Енергетичної стратегії та її реалізації.

Розглянуто актуальні завдання та проблеми захисту критичної енергетичної інфраструктури. Визначено методологічні засади формування та пріоритети реалізації державної політики України у цій сфері.

Досліджено пріоритетні напрямів удосконалення діяльності сектору безпеки в системі забезпечення національної безпеки. Обгрунтовано необхідність, за умов виникнення сучасних викликів та загроз гібридного типу, визначення предмету діяльності сектору безпеки крізь призму забезпечення національної стійкості. Наведено теоретично-методологічне обгрунтування визначення засад та принципів діяльності сектору безпеки у сфері захисту критичної інфраструктури. Визначено пріоритетні напрями удосконалення практичного інструментарію та механізмів взаємодії сектору безпеки із іншими складовими системи забезпечення національної безпеки. Визначаються першочергові завдання з формування державної системи захисту критичної інфраструктури, і зокрема основні завдання органів сектору безпеки.

Розглянуто питання забезпечення відповідності системи підготовки та перепідготовки персоналу підприємств паливно-енергетичного комплексу викликам, які постають перед підприємствами галузі та державою у сфері забезпечення енергетичної безпеки. Проаналізовано основні етапи удосконалення системи підготовки кадрів за напрямом іменеджменті у сфері енергетики, виходячи з динаміки розвитку моделей управління в енергетиці, а також викликів та загроз стійкості функціонування паливно-енергетичного комплексу. Виділено пріоритетні напрями удосконалення навчальних дисциплін та напрямів підготовки персоналу для потреб підприємств енергетики та системи органів державної влади.

Проаналізовано загальну методологію запобігання кризам, які зумовлені збоями в постачанні нафти й нафтопродуктів, розглянуто чинники, що спричиняють виникнення цих криз у державах - членах Європейського Союзу. Висвітлено проблеми утворення мінімальних запасів нафти й нафтопродуктів в Україні. Охарактеризовано формування цих запасів, їх інфраструктурні елементи. Розроблено модель створення мінімальних запасів нафти й нафтопродуктів, здійснено її фінансово-економічний аналіз. Визначено перспективи розвитку цієї моделі й цільові стани створення в Україні нафтового та енергетичного резервів. Установлено пріоритети політики в цій сфері, наведено рекомендації центральним органам виконавчої влади.

Висвітлено теоретичні та нормативно-правові засади створення системи безпеки та стійкості критичної інфраструктури (КІ) в Україні. Запропоновано методологічні засади виокремлення КІ та формалізації діяльності залучених суб'єктів із питань захисту КІ. Проаналізовано передовий зарубіжний досвід у галузі захисту КІ, а також ситуацію із запровадженням концепції захисту КІ в Україні. Окреслено можливі напрями й інструменти щодо здійснення державної політики в цій сфері, сформульовано низку конкретних рекомендацій і пропозицій.

Досліджено проблематику визначення сфери та предмету правового регулювання питань енергетичної безпеки. Мета дослідження обумовлюється появою нових викликів та загроз енергетичній безпеці (ЕБ), зокрема поширенням гібридних методів ведення війн та використання енергетики у вигляді зброї для досягнення політичних цілей, а також необхідністю законодавчого врегулювання діяльності різних суб'єктів залучених до забезпечення ЕБ країни. Дослідження акцентовано на виділенні сфери державного регулювання, виходячи із аналізу теоретичних засад та практики регулювання ЕБ окремими країнами. Аргументовано необхідність застосування системного підходу до дослідження даної проблематики, зокрема виділення "суб'єкта" та "об'єкта" управління, визначення границь сфери регулювання, системи зв'язків між суб'єктами залученими до діяльності у сфері ЕБ. Застосування системного підходу дозволило створити методологію формалізації управлінської діяльності відповідно до циклу її здійснення. Запропоновано методологію визначення стратегічних цілей у сфері забезпечення ЕБ. Проведено аналіз законодавства США, окремих країн-членів ЄС, законодавства ЄС з питань ЕБ. Виділено основні підходи до регулювання окремих сфер забезпечення ЕБ, відзначено недоліки таких підходів. В частині аналізу законодавства України відзначено відомчу неузгодженість законодавства щодо проблематики забезпечення ЕБ, відсутність законодавчої бази щодо врегулювання окремих аспектів, проблему відсутності системного підходу при внесенні змін до законодавства. За результатами дослідження дано визначення терміну "енергетична безпека" та виділено сферу регулювання ЕБ, відображено її місце в системі забезпечення національної безпеки. Відзначено необхідність законодавчого врегулювання питань взаємодії різних суб'єктів залучених до забезпечення енергетичної безпеки. Запропоновано комплекс механізмів та інструментів забезпечення ЕБ, які дозволять реалізувати системність дій всієї системи державного управління. Розроблено пропозиції щодо розробки відповідного законодавчого акту.

Досліджено проблеми опису енергетичної безпеки (ЕБ) як об'єкта управління та вибору набору параметрів оцінки стану ЕБ. Проведено огляд існуючих теоретичних підходів до опису ЕБ, показано сучасні тенденції розвитку теоретичних моделей у цій сфері. Запропоновано нову модель опису ЕБ на основі застосування системного підходу. Сформовано методологічні рекомендації щодо формування набору параметрів оцінки ЕБ, зокрема виділення "цілісності", "структури", "функцій", "зв'язків", "процесів", "матеріалу" системи. Розроблено метод визначення параметрів щодо оцінки "стану" (як набору параметрів, що відображають сприйняття цілісної системи ззовні) та "спроможності" системи до розвитку та реагування на загрози (як набір індикаторів, що відображають функції та процеси життєдіяльності системи). Наголошено на необхідності виділення "цілепокладання", як процесу та етапу здійснення управлінської діяльності. Запропоновано модель зниження рівня суб'єктивізму в процесі "цілепокладання", через вписування об'єкта управління в "більшу" систему. Розкрито застосування системного підходу до класифікації загроз ЕБ. Cформовано множину загроз для "поточного", "майбутнього" стану ЕБ, а також загроз переходу від поточного до майбутнього безпечного стану. Сформовано перелік загроз окремій складовій системи ЕБ, а саме загроз функціонування системи електропостачання України в умовах поточної моделі ринку електроенергії.

Розглянуто проблеми використання потенціалу паливно-енергетичного комплексу Росії як політичного й силового інструменту здійснення зовнішньої політики. Проаналізовано відображення місця та ролі енергетики у зовнішньополітичних пріоритетах Росії та закріплення їх у стратегічних документах щодо забезпечення національної безпеки. Здійснено огляд практичних інструментів реалізації стратегічних настанов РФ у взаємовідносинах з країнами пострадянського простору (країнами СНД) та країнами Заходу (країнами НАТО та ЄС). Визначено методи та інструменти інтеграції енергетики в російську геополітичну стратегію. Досліджено проблему узгодження цілей енергетичної та економічної політик з цілями політики у сфері воєнної та національної безпеки Росії. Здійснено огляд методів впливу на політику інших країн через використання потенціалу енергетичної зброї, досліджено практичний інструментарій використання енергетичної зброї в російській концепції гібридного протистояння із Заходом.

Звернено увагу на можливості та способи використання ШІ в енергетиці. Розкрито нові моделі організації взаємодії між учасниками енергетичних ринків та бізнес-моделі, що виникають завдяки використанню цифрових технологій. Наведено приклади, як нові моделі взаємовідносин між виробниками та споживачами енергії трансформують моделі енергетичних ринків, створюючи нові інвестиційні можливості не тільки для енергетичних компаній, але і для третіх сторін. Проаналізовано стан впровадження технологій ШІ в практичній діяльності енергетичних компаній, визначено перешкоди їх широкому впровадженню. Відзначено необхідність не лише розвитку та удосконалення власне наукових знань та технологій ШІ, але і створення програм підготовки фахівців у сфері ШІ для потреб енергетики та перепідготовки персоналу енергетичних компаній. Зауважено, що окремим напрямом забезпечення розвитку ШІ та його застосування має стати формування надійного захисту інформації як персональної, так і комерційної, яка буде використовуватися ШІ. Не менш важливим завданням є подолання несприйняття нових технологій з боку суспільства.

Розкрито методологію системного підходу до проведення аналізу реалізації політики у сфері енергетичної безпеки. Застосовано методологію до визначення сфери і предмета енергетичної безпеки як об'єкта управління. Запропоновано методику та сформовано набір індикаторів оцінки рівня енергетичної безпеки. Проведено розрахунки рівня енергетичної безпеки станом на 2020 р. Визначено і класифіковано загрози енергетичній безпеці. Висвітлено загальні підходи до оцінювання загроз, розроблено їх методику. Ідентифіковано та проаналізовано загрози енергетичній безпеці України, наведено дані про їх оцінювання станом на 1 вересня 2021 р. Надано рекомендації органам виконавчої влади щодо застосування методології визначення рівня енергетичної безпеки й оцінювання загроз у системі забезпечення енергетичної та національної безпеки.

Узагальнено цикл досліджень, спрямованих на розвиток і застосування системного підходу з реалізації державної політики у сфері енергетичної безпеки. Представлені у виданні методологія аналізу сфери енергетичної безпеки та модель управління ризиками можуть сприяти узгодженню на єдиній методологічній основі різних підходів до опису енергетичної безпеки, стануть інструментами визначення цілей державної політики у сфері енергетичної безпеки, а також допоможуть забезпечити адаптацію траєкторії досягнення стратегічних, бажаних цілей до впливу загроз енергетичній безпеці.