Висвітлено історичні передумови становлення та розвитку міжнародно-правових норм, які стосуються статусу біженців у межах Європейської системи. Проаналізовано правовий механізм забезпечення норм, що визначають їх правовий статус в ЄС. Відзначено, що більш важливого значення набуває визначення поняття "біженець", прийняте на регіональному рівні. Показано необхідність його розвитку щодо універсального рівня. Визначено, що права біженців не повинні відрізнятися від прав громадян третіх країн, які на законних підставах мешкають у державах-членах ЄС. Проаналізовано законодавство України про біженців і запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства з метою його подальшого вдосконалення та приведення у відповідність до норм міжнародного права.

Досліджено проблему трудової міграції за умов глобалізації, яка відіграє чи не найважливішу роль у сучасному міжнародному русі населення. Натомість глобалізація, на думку аналітиків, є закономірною та неминучою і її необхідно приймати такою, якою вона формується.

Розглянуто аспекти зміни таких феноменів, як держава та влада за умов глобалізації. Розглянуто значення інформаційної складової у змінних трансформаціях. Визначено тенденції розвитку держави та права за умов інформаційного суспільства. Вказано на складові трансформації правового простору, віртуалізацію права як новітнього феномена сучасної реальності.

Розглянуто питання механізму захисту прав дитини як однієї з проблем міжнародного права та особливості її застосування в Україні.

Порушено теоретичні аспекти імплементації норм про воєнні злочини у законодавство України на прикладі зарахування їх до кримінального законодавства країн Європейського Союзу. Проаналізовані норми входять до складу Кримінальних кодексів країн Балтії, Грузії, Молдови відповідно до вимог Римському статуту Міжнародного кримінального суду.

Розглянуто формування правового простору щодо діяльності правоохоронних органів України з питань співпраці з Європейським поліцейським офісом у сфері підвищення ефективності боротьби зі злочинністю, що належить до компетенції європейських правоохоронних структур. Проаналізовано нормативно-правові акти, що регулюють правові відносини у сфері організації взаємодії, діяльності інформаційних систем, інформаційно-телекомунікаційних мереж, інформації, персональних даних.

Розглянуто теоретичні аспекти акредитації філій і представництв іноземних юридичних осіб на території України в системі інвестиційно-правової політики. Акредитації філій і представництв іноземних юридичних осіб у сфері інвестиційної діяльності як інститут публічного права проаналізовано з позиції національного та зарубіжного законодавства.

Розглянуто питання Міжнародного кримінального Суду (МКС) у контексті протидії агресії. На підставі методології системного аналізу міжнародного та національного законодавства досліджено реалізацію компетенції визначеної Римським Статутом МКС щодо агресії та вплив юридичної практики установи на забезпечення безпеки. Запропоновано доповнення терміну "агресія" новими чинниками, зв'язаними з появою кібер-атак та інших новітніх засобів.

Розглянуто принципи правового регулювання публічних закупівель в Європейському Союзі щодо адаптації в національне законодавство в умовах реформування державного управління та розвитку інформаційного суспільства. Проаналізовано принципи гласності, пропорційності, прозорості, взаємного визнання, справедливості, об'єктивності, мінімальної вартості з позиції практики Суду ЄС у контексті розвитку принципу транспарентності публічної влади в державах-членах ЄС і впровадження інформаційно-комунікаційних технологій.

Досліджено правову інформованість у галузі екології як необхідне право громадян. Охарактеризовано право на інформацію з позиції чинного національного законодавства в контексті адаптації національного законодавства до вимог Європейського Союзу. Розглянуто правову інформованість у галузі екології, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки. Наведено відмінності в термінах "право на інформацію" та "право на інформування": право на інформованість носить пасивний характер, оскільки його реалізація відбувається за рахунок виконання відповідного обов'язку протилежною стороною правовідносин, що виражається в діяльності з правового інформування, право на інформацію є активним за своєю природою; право на інформованість - це саме право, право на інформацію - це свобода пошуку та поширення відомостей; право на інформованість гарантується тільки в життєво важливих галузях, право на інформацію надається людині та може реалізовуватися в будь-якій сфері (винятки стосуються відомостей, що містять державну або комерційну таємницю). Вказано, що інформованість суб'єктів права - це показник високого ступеня розвитку правової культури суспільства та важлива умова побудови правової держави. Це надає змогу індивіду активно брати участь у різноманітних сферах суспільного життя, робити вчинки, що відповідають не тільки власним, а й державним інтересам. Правова інформованість особи виступає важливою передумовою і однією з умов правомірної поведінки. Приділяючи належну увагу проблемі підвищення рівня правової обізнаності громадян, держава робить внесок у зміцнення правосвідомості та правової культури населення, створює стійку практику формування юридично грамотної, соціально активної особи. Підкреслено, що право на інформованість необхідне у зв'язку з тим, що в країні, як у державах ЄС, визнається презумпція знання закону, яка бере витоки з римського права. Якщо держава вимагає від громадян знання законів, тобто покладає на них такий обов'язок, вона повинна створити умови для реалізації інформаційних прав громадян.

Увагу приділено вдосконаленню системи, методів і напрямів розвитку державного управління в галузі навколишнього природного середовища в нових соціально-економічних та екологічних умовах, аналізу чинного законодавства, що регламентує питання охорони довкілля, та виявленню основних тенденцій розвитку законодавства, що забезпечує екологічну безпеку держави та вироблення на цій основі оптимального адміністративно-правового механізму управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. Екологічну безпеку розглянуто в контексті національної безпеки держави, а також, що найголовніше, безпеки людини. Центральною ідеєю висловлено те, що проблеми у сфері забезпечення екологічної безпеки, зокрема дефіцит ресурсів, погіршення стану довкілля, виснаження озонового шару тощо, можуть призвести до жорстоких конфліктів між державами та суспільствами, що не можна відокремлювати від глобальної безпеки. При цьому пріоритет повинен ставитись на безпеці людини, а отже, діяльність органів публічної влади має концентруватись на питаннях вразливості та спроможності вирішувати проблеми суспільства, яке стикається з природними та техногенними небезпеками в умовах, що стрімко змінюються. Констатовано, що в чинному законодавстві термін "екологічна безпека" не набув нового еколого-правового змісту та, в певному сенсі, повторює положення природоохоронного законодавства.

Досліджено правовий статус жінки відповідно до положень Ісламу. Розглянуто юридичні гарантії охорони та захисту права на доступ до публічної інформації. Увагу приділено теоретико-правовим характеристикам зовнішініх функцій держави. Охарактеризовано соціально-правові погляди Михайла Грушевського. Висвітлено поняття та принципи правничої деонтології як філософсько-правової науки. Наведено загальну характеристику публічного управління та адміністрування. Досліджено правове регулювання електронних грошей в Україні. Висвітлено деякі недосконалості механізму доступу до публічної інформації та наведено пропозиції їх вирішення. Розкрито роль нотаріуса в посвідченні та державній реєстрації договору купівлі-продажу квартири. Розглянуто особливості застосування позовної давності в сімейно-правових спорах.

Мета роботи - дослідження інструментальної основи механізму адміністративно-правового регулювання (АПР) забезпечення екологічної безпеки (ЗЕБ), що є частиною загального правового механізму, метою якого є екологічна безпека. Зазначено, що механізм ЗЕБ є складним комплексним утворенням, що включає сукупність організаційних, економічних і правових засобів. Інструментальну основу механізму АПР АПР в Україні складають відповідні методи та форми. Проаналізовано теоретичні підходи до класифікації методів і форм у сфері, що досліджується. Розглянуто контрольно-наглядові інструменти (державний контроль і нагляд використання, охорони та відтворення природних ресурсів, моніторинг навколишнього середовища, нормативи, ліміти, правила, інструкції, регламенти) АПР забезпечення екологічної безпеки, заходи превенції та профілактики адміністративних правопорушень в екологічній сфері. Надано пропозиції щодо підвищення ефективності механізму АПР ЗЕБ.

Для України, яка йде шляхом суверенного розвитку в напрямку демократії та побудови ефективних ринкових відносин вивчення міжнародного права відіграє важливу роль у міжнародно-правому регулюванні відносин які виникають між державами та іншими суб’єктами міжнародного права. Дана дисципліна дає можливість осягнути місце сучасності в історичному розвитку цивілізації, зрозуміти, наскільки відносин між державами відповідають моральним критеріям, що їх виробило людство впродовж своєї історії, критично оцінити минуле і прогнозувати майбутнє. Міжнародне публічне право як навчальна дисципліна відрізняється від інших своєю термінологічною мовою, великим обсягом матеріалу, що підлягає вивченню, динамічністю змін у правовідносинах та іншими положеннями. Словник міжнародно-правових термінів покликаний надати допомогу студентам закладів вищої освіти у засвоєнні матеріалу та підготуватися до зовнішнього незалежного оцінювання з дисципліни «Міжнародне публічне право». Цей словник містить понад 350 слів та словосполучень, юридичні терміни латинською мовою. Оволодіння ними є запорукою успішного засвоєння основних положень міжнародного права, сприяє поглибленню знань і розширенню світогляду кожної освіченої людини. Словник може використовуватися у закладах вищої освіти під час вивчення курсу міжнародного публічного права та галузевих міжнародно- правових дисциплін, а також бути корисним для українських дипломатів і сУДДів, які розглядають справи, що пов’язані із застосуванням міжнародно- пРавових норм у національній правовій системі України.

На основі комплексного системного підходу здійснено аналіз, у контексті чинного законодавства, основних науково-теоретичних підходів до основних засад правового регулювання забезпечення екологічної безпеки у разі надзвичайних ситуацій. Зазначено, що досягнення стратегічних цілей екологічної безпеки та раціонального природокористування здійснюється шляхом формування та реалізації довгострокової продуманої державної політики у сфері екології, формування ефективно діючої системи природоохоронних органів, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, підвищення рівня екологічної освіти та культури громадян. Домінуюче значення у процесі реформування правового регулювання забезпечення екологічної безпеки у разі надзвичайних ситуацій структур має політична цілеспрямованість, а не потреба у змінах. Незважаючи на прийняття низки законів і програм із реагування та запобігання природно-техногенним надзвичайним ситуаціям при реалізації нових підходів до організації та виконання заходів екологічної безпеки, за надзвичайних ситуацій гостро стоїть питання нормативно-правового регулювання виконання органами влади всіх рівнів організаційних і спеціальних дій, успішне подолання труднощів, таких як недолік фінансування та організаційно-штатні заходи, які іноді закінчуються скороченнями співробітників підрозділів цивільного захисту, котрі безпосередньо виконують зазначені завдання. Не було здійснено дієвих заходів щодо зміни змісту правового регулювання, переведення на принципово нові засади функціонування. Все зводиться, в основному, до організаційної перебудови відповідних управлінських структур і вдосконалення механізмів, що забезпечують адміністративний взаємозв'язок і підпорядкованість.