Описано клінічний випадок гігантського трихобезоару, виявленого у дівчинки віком 15 років, клінічні вияви, методи діагностики та хірургічного лікування цієї патології.

Мета роботи - вивчити ефективність препарату іТирозурі у лікуванні гнійно-запальних захворювань шкіри, м'яких тканин та інфікованих ран, визначити його безпечність; порівняти результати застосування з результатами дії іншого місцевого антибактеріального препарату на прикладі мазі "Левомеколь". На базі хірургічного відділення № 2 КМДКЛ № 1 відібрано 30 дітей різного віку, враховуючи новонароджених, із гнійно-запальними захворюваннями шкіри, м'яких тканин, основу яких склали: катаральний омфаліт (мокнучий пупок) - 4 хворих, стрептодермія - 4, фурункульоз, абсцедуючий фурункул - 2, гідраденіт - 2, абсцес м'яких тканин - 4, інфіковані рани - 10 та пролежні - 4. Усіх пацієнтів поділено на 2 групи по 15 осіб у кожній (за рівною кількістю нозологій): під час лікування пацієнтів 1-ої групи застосовували гель "Тирозур", 2 - гіпертонічний розчин натрію хлориду, мазь "Левомеколь". У кожній групі виокремлено підгрупу (7 осіб), котру складали хворі з інфікованими ранами та пролежнями. Проводилось клініко-інструментальне, мікробіологічне, цитологічне дослідження пацієнтів цієї групи. Основні критерії оцінки ефективності дії такі: цитологічне дослідження мазків-відбитків із ран, кількість та характер ексудату, бактеріологічне дослідження виділень, динаміка ранового процесу (вияви локального запального процесу, поява грануляцій та епітелізація). Цитологічне та бактеріологічне дослідження проводили при надходженні хворих до стаціонару та на 3 добу, інші обстеження - під час лікування. Бактеріологічне дослідження ранового ексудату продемонструвало високу частоту виявлення Staphilococcus aureus (80 %), Staphilococcus epidermidis (10 %), Staphilococcus haemolyticus (6,6 %), E. coli (3,4 %). При контрольному посіві на 3 добу повторний ріст помічено лише у 2 хворих 2 групи. Для 1 груп и хворих, де застосовували гель "Тирозур", характерна різко позитивна динаміка ранового процесу. Вже на 3 - 4 добу спостерігалося очищення ран від гнійно-некротичного вмісту, зменшення запального валу навколо рани, значне зменшення ексудативного компоненту. Розвиток "соковитої" грануляційної тканини із вираженою крайовою епітелізацією (закриття первинного дефекту на 25 - 35 %) спостерігався на 9 - 10 добу, а повне загоєння ран - на 14 - 16 добу. Поява грануляцій відбулася вже на 5 - 7 добу. Водночас у контрольній 2 групі процеси загоєння відбувалися на 3 - 5 діб пізніше. Висновки: результати застосування препарату "Тирозур" при місцевому лікуванні гнійно-запальних захворювань шкіри свідчать не тільки про виражену протимікробну дію препарату, а й про значний позитивний вплив на регенеративно-репараційні процеси. Достатня осмотична активність, широкий спектр антимікробної активності, стимуляція грануляційної тканини та крайової епітелізації, запобігання вторинному інфікуванню дають змогу застосовувати препарат у I - II періодах ранового процесу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.458.285.1-5 + Р733.415.202.831-52

Рубрики:

Деформації і функціональні порушення кульшового суглобу і стегна у дітей

Рахіт

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Синдром короткої кишки (СКК) встановлюється при втраті значної довжини тонкої кишки та її функціональній неспроможності. Основним клінічним проявом СКК є виразна мальабсорбція. Пацієнти з СКК потребують довготривалої парентеральної підтримки, аж до досягнення адаптації кишечника. Тому діти з СКК постійно знаходяться під наглядом лікарів, з регулярним моніторингом загального стану і лабораторних показників з метою профілактики серйозних ускладнень. Лікування СКК спрямоване на досягнення адекватного ентерального харчування пацієнта.

Наведено огляд літератури та власний досвід клініки в лікуванні рецидивних природжених діафрагмальних гриж у дітей. Вивчено основні фактори ризику, у тому числі використання різних заплат, які впливають на рецидив природженої діафрагмальної грижі. Надано клінічні випадки рецидивних діафрагмальних гриж у дітей, які лікувалися у відділенні хірургічної корекції природжених вад розвитку в дітей ДУ "Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України". Визначено основні причини розвитку рецидиву цієї вади.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.418.12-52

Рубрики:

Хвороби суглобів у дітей

Шифр НБУВ: Ж25721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - поділитися досвідом застосування вакуум-терапії за гнійно-запальних (ГЗЗ) і трофічних захворювань м'яких тканин (МТ) у дітей. На базі хірургічного відділення N 2 ДМКЛ N 1 за допомогою методу вакуум-терапії проліковано 12 дітей віком від 5 до 17 років. Хірургічну патологію склали: 2 нейропатичні виразки стопи II ступеня (за Вагнером), 1 нагноєна кіста куприка, 2 післяін'єкційні абсцеси сідниць, 4 гнійні лімфаденіти (2 пахові, 1 аксилярний, 1 шийний), 1 аденофлегмона підщелепної ділянки та 1 карбункул ділянки шиї. Під час застосування вакуум-терапії у післяопераційному періоді використано портативні апарати (VAC Via та Prevena-125) та Vario-8 Medela із вакуум-асистованими пов'язками фірми KCI. Додатково для можливої герметизації користувалися плівкою Ioban і Tegaderm (3М). Вакуум-терапія здійснювалася в режимі постійного чи поперемінного негативного тиску в діапазоні 75 - 125 мм рт. ст. Проведено оцінку динаміки локального процесу, суб'єктивних вражень пацієнта, термінів перебування в стаціонарі. Середня тривалість вакуум-терапії за ГЗЗ МТ (гнійний лімфаденіт, аденофлегмона, абсцес, нагноєна кіста куприка, карбункул) становила 3 доби, загальний об'єм ексудату - 15 - 20 мл. Відмічено прискорену динаміку регресії, передусім локального набряку, який ліквідувався вже через 2 - 2,5 доби. Середній ліжко-день склав 5,5 дня. Під час лікування нейропатичних виразок стопи тривалість вакуум-терапії склала 10 днів із одноразовою заміною пов'язки. За цей час відбулося наповнення ранового дефекту грануляційною тканиною та зменшення площі ураження вдвічі за рахунок ретракції країв рани та початкової крайової епітелізації. Загальний об'єм ексудату становив до 8 мл. Основний ефект у даному випадку здійснювався за рахунок стимуляції грануляційної тканини, процесів макро- та мікродеформації ранового ложа. У цьому випадку ліжко-день склав 12 діб, надалі пацієнти були переведені на амбулаторне лікування. Повне загоєння ранового дефекту відбулося через місяць. Зроблено висновки, що вакуум-терапія є перспективним методом у дитячій хірургічній практиці, зокрема в лікуванні ГЗЗ МТ, гострих і хронічних ран, за рахунок прискорення регенераційно-репараційних процесів у рані, бактеріальної деконтамінації, профілактики ранової інфекції та скорочення загальної кількості перев'язок.

Мета роботи - підвищити ефективність комплексного лікування гнійних лімфаденітів (ГЛД) у дітей, порівняти ефективність застосування гелевої форми тиротрицину та повідон-йоду при місцевому лікуванні ГЛД у післяопераційному періоді. На базі хірургічного відділення № 2 Київської міської дитячої клінічної лікарні № 1 було відібрано 50 дітей різного віку, включаючи дітей раннього віку, із гострими ГДЛ різної локалізації. За методом впливу на гнійне вогнище пацієнти були розділені на дві групи по 25 осіб: у першій (порівняльна) лікування проводилося із застосуванням гіпертонічних асептичних пов'язок та повідон-йоду 10 % на мазевій основі, а в другій (контрольна) відповідно використовували той же гіпертонічний розчин натрію хлориду та тиротрицин (тирозур). Розподіл пацієнтів у даних групах згідно з віком, локалізацією процесу був однаковий. Лікування в даних групах хворих включало: хірургічний метод і розкриття ГЛД та дренування рани; антибактеріальну (в обох групах застосовувалося лімфотропне введення гентаміцину), протизапальну та дезінтоксикаційну терапію. У першій фазі лікування використовували гіпертонічний розчин натрію хлориду на асептичній серветці до моменту припинення активної гнійної ексудації, що становила 1 - 2 доби. Далі застосовували гель тирозур або мазь повідон-йоду 10 % шляхом нанесення на ранову поверхню із покриттям асептичною пов'язкою 1 раз на день. За основні критерії оцінки ефективності застосування даних препаратів було взято лабораторні показники (загальний лімфоцитоз, швидкість осідання еритроцитів, лейкоцитарний індекс інтоксикації ), цитологічне дослідження мазків-відбитків із ран, бактеріологічне дослідженнявиділень, динаміка ранового процесу. Установлено, що серед дітей контрольної групи відмічалося вірогідне зниження швидкості осідання еритроцитів вже на 7-й день, зниження показника лейкоцитарного індексу інтоксикації проходило більш прискореними темпами (на 7-му добу ці показники в контрольній групі знизилися до 1,12 +-0,09 ум. од., тоді як у порівняльній зазначені величини до цього ж терміну становили 1,46 +- 0,14 ум. од.). Результати бактеріологічного дослідження ранового ексудату показали позитивний ріст культур лише в 64 % матеріалу. Домінуючу групу збудників становили Staphilococcus aureus (74 %), Staphilococcus epidermidis (12 %), Staphilococcus hаemolуticus (10 %), Streptococcus E-hem. (4 %). Уже на 3-тю добу спостерігалася відсутність бактеріального росту в контрольній групі, у групі порівняння позитивний ріст мікрофлори відмічався лише в 3 пацієнтів (12 %). Проведене вивчення цитологічної картини мазків-відбитків засвідчує, що використання гелевої форми тиротрицину прискорює перебіг і фази ранового процесу порівняно із застосуванням повідон-йоду. Очищення рани від гнійно-некротичного вмісту та припинення гнійної ексудації вірогідно раніше спостерігалися в контрольній групі (1-ша група і у середньому 6-та доба після операції, 2-га і 4-та доба після операції). У фазах регенерації, організації рубця чітко прослідковувалась більш виражена позитивна динаміка в 2-й групі. При застосуванні повідон-йоду динаміка зменшення обсягу рани становила в середньому 6,16 +- 1,82 %, швидкість ретракції країв рани - 7,82 +- 0,44 %, тоді як при використанні гелю тирозур - відповідно 9,93 +- 2,42 % та 9,72 %. Формування рубця розпочиналося в контрольній групі в сердньому на 9-ту добу, тоді як у групі порівняння лише 11-ту. Висновки: результати проведеного дослідження засвідчують, що застосування гіпертонічного розчину натрію хлориду в комбінації з тирозуром при лікуванні дітей із ГДЛ значно скорочує терміни очищення рани від гнійно-некротичних мас, прискорює процеси регенерації та організації рубця та зменшує терміни перебування в стаціонарі порівняно з традиційними методами місцевого впливу Застосування гелю тирозур при даній патології запобігає розвитку вторинного інфікування та чинить значний позитивний вплив на регенеративно-репараційні процеси.

Мета роботи - дослідити ефективність поєднаного застосування біогенних стимуляторів і фармако-електро-кінезотерапії нейром'язового апарату гомілки та стопи у комплексному лікуванні хворих із статичною поздовжньою плоскостопостю (СПП), а також вивчити на основі аналізу літературних джерел можливі причини виникнення даної патології на ранніх стадіях ембріонального розвитку. Під наглядом перебувало 64 хворі із патологією стопи на базі Київської дитячої обласної лікарні № 2. У всіх хворих діагностовано СПП, що підтверджувалось клінічно та рентгенологічно. До основної групи увійшов 31 пацієнт віком від 14 до 18 років, 21 із них із СПП I - II ступеня тяжкості та 10 хворих із СПП III - IV ступеня. Контрольну групу становили 33 хворі із СПП того ж віку, серед яких 23 зі СПП I - II ступеня та 10 хворих із III - IV ступенем тяжкості. У процесі обстеження використовувались клінічні та інструментальні методи дослідження: плантографія, рентгенографія стопи в боковій проекції з навантаженням стопи, реовазографія, електроміографія, ультра звукове дослідження (УЗД) м'язів стопи та гомілки. Результати плантографії оцінювались за методом Штрітера. Дослідження структури та діаметра м'язів проводили на апараті для ультразвукових досліджень ALOCA з лінійним датчиком із частотою 5 МГц. Хворі контрольної групи отримували стандартне консервативне лікування і фармако-електро-кінезотерапію нейром'язового апарату гомілки та стопи. У пацієнтів основної групи дану терапію було доповнено застосуванням біогенного стимулятора і екстракту плаценти. За даними рентгенологічного дослідження, після проведеного лікування відмічалося більш виражене зменшення човноподібного кута повздовжнього склепіння в основній групі (середні показники в основній групі. Під впливом лікування як в контрольній, так і в основній групах відмічалося покращення електроміографічної картини, але значно кращі показники спостерігалися в останній: біоелектрична активність довгого та короткого згиначів пальців стопи після лікування в основній групі з I - II ст. СПП збільшилась на 100 і 60 мкВ відповідно, а у хворих із СПП III - IV ст. і на 20 і 10 мкВ; у контрольній групі біоелектрична активність відповідних м'язів у хворих із СПП I - II ст. зросла на 40 і 30 мкВ, а у хворих із СПП III - IV ст. і на 10 та 10 мкВ. При аналізі результатів ультразвукового дослідження після закінчення курсу терапії виявлено в основній групі більш виражене збільшення діаметра м'язів гомілки та стопи порівняно із контрольною. Плантографічні показники характеризувались зменшенням індексу Штрітера, однак більш виражене покращення досліджуваних параметрів виявлено в основній групі. Проаналізувавши дані реовазографічного обстеження у хворих зі СПП I - II ст., можна відмітити покращення реосистолічного індексу в контрольній групі та значне покращення результатів в основній групі: зростання показників реосистолічного індексу в контрольній групі: лівої стопи - на 0,17 умовних одиниць (у.о.) та правої стопи - на 0,19 у.о., в основній: лівої стопи - на 0,33 у.о. та правої стопи - на 0,35 у.о. У хворих із СПП III - IV ст. суттєвого покращення гемодинаміки не спостерігалось. Висновки: загальна клінічна картина, терміни реабілітації хворих, дані рентгенографії, УЗД, міографії, плантографії, реовазографії свідчать про ефективність застосування біогенних стимуляторів у комплексній терапії СПП у дітей. Поєднане використання останніх та фармако-електро-кінезотерапії є патогенетично та саногенетично обгрунтованим і ефективним методом лікування СПП на початкових стадіях, однак потребує подальшого вивчення. Хворим із III - IV ст. тяжкості показане оперативне лікування.

Інфекційно-запальні захворювання шкіри та м'яких тканин складають значне місце серед гнійної патології дитячого віку. Хірургічний метод дотепер залишається основним у лікуванні, однак, враховуючи особливості перебігу запалення, не завжди вдається одразу локалізувати і зупинити розвиток інфекційного процесу за первинного оперативного втручання. Тому проведення подальшого очищення рани і боротьба з рановою інфекцією здійснюється під час наступних перев'язок. Мета роботи - визначити ефективність застосування сучасних сорбційних ранових матеріалів у лікуванні дітей із хірургічною інфекцією шкіри та м'яких тканин. В дослідженні на базі хірургічного відділення № 2 ДМКЛ № 1 прийняло участь 50 дітей з гнійними і запальними захворюваннями шкіри та м'яких тканин: панарицій - 6, фурункульоз, абсцедуючий фурункул - 14, гідраденіт - 6, абсцеси м'яких тканин - 8, гнійний лімфаденіт - 16. Всіх пацієнтів поділено на 2 групи по 25 осіб: 1-а (досліджувана) - використовували сорбційні перев'язувальні матеріали на основі альгінату кальцію та карбоксиметилцелюлози, 2-а (контрольна) - класичні методи лікування. В ході оцінки ефективності дії застосовували наступні критерії: цитологічне дослідження мазків-відбитків з ран, кількість та характер ексудату, динаміка ранового процесу (прояви локального запалення, поява грануляцій, терміни початку ретракції країв рани й епітелізація). Під час оцінки динаміки загоєння ран після оперативного втручання було виявлено, що за використання сорбентів прискорюється перебіг 1-ї фази ранового процесу: у досліджуваній групі на 3 добу визначалися цитограми регенераторного типу, в той час як у контрольній - запалення зберігалося ще на 7 день. Це проявлялося зменшенням на 3 - 7 добу кількості нейтрофілів в ексудаті та збільшенням числа лімфоцитів. Одночасно у хворих, яким проводилася сорбційно-аплікаційна терапія, було відзначено підвищення репаративної активності на основі виявлення в мазках-відбитках фібробластів. Клінічно в цей період відмічався активний розвиток грануляційної тканини. Слід зазначити, що у хворих 1-ї та 2-ї груп після оперативного лікування регресія запальних проявів відбувалася на 2 - 3 добу, однак очищення рани від гнійно-некротичного вмісту та припинення гнійної ексудації достовірно раніше спостерігалося в досліджуваній. Висновки: сучасні перев'язувальні матеріали на основі альгінату кальцію і карбоксиметилцелюлози мають комплексну патогенетично спрямовану дію і чинять лікувальний ефект у всіх фазах ранового процесу: у період біологічного очищення і видаляють з рани продукти розпаду некротичних тканин, мікроорганізми, їх токсини; у фазі регенерації прискорюють проліферативні процеси, стимулюють розвиток грануляцій і епітелізацію. Застосування сучасних сорбційних перев'язувальних матеріалів скорочує терміни санації гнійних ран та тривалість перебування хворих у стаціонарі.

Мета роботи - визначити характер ураження лімфатичних вузлів (ЛВ) при проведенні диференціальної діагностики стадії гострого лімфаденіту (ЛА) щелепно-лицевої ділянки у дітей з використанням еластографії зсувної хвилі (ЕЗХ). Пацієнти і методи. Проведено дослідження 30 пацієнтів віком від 2 до 16 років. З реактивними змінами (гіперплазія лімфоїдної тканини) - 40 % (12 осіб), із серозним ЛА (інфільтративно-запальні прояви) - 33 % (10 осіб), з гнійним ЛА - 27 % (8 осіб). Ультразвукове дослідження проводилося на апараті Ultima PA ("Радмір", Україна) лінійним датчиком 3 - 12 МГц з функцією ЕЗХ. Оцінювалися розміри, структура, стан коркового і мозкового шарів, форма і кількість, стан кровотоку і щільність (еластичність) ЛВ з боку ураження та контрлатерально. При ЕЗХ проводили аналіз колірного картування і вимірювання жорсткості тканини ЛВ (кПа). У всіх дослідженнях використовувався стандартний діапазон колірної шкали жорсткості і від темно-синього (0 кПа) до яскраво-червоного (60 кПа). При реактивних процесах (гіперплазія лімфоїдної тканини) в ЛВ відзначалися такі зміни, як збільшення в розмірах, візуалізація гіперехогенного ядра з посиленням васкуляризації і збереженням форми та архітектоніки вузла. Також була відсутня болючість ЛВ при компресії датчиком під час проведення обстеження. Жорсткість вузла з використанням ЕЗХ склала 7,55 +- 0,58 кПа. При гострому серозному ЛА виявлено значне збільшення розмірів як зі збереженням, так і з порушенням диференціації його структури зі значним посиленням васкуляризації за змішаним типом із відсутністю змін перинодулярної тканини. Компресія вузла датчиком супроводжувалася помірною болючістю. Жоркосткість при ЕЗХ склала 17,98 +- 1,59 кПа. При гнійному ЛА при проведенні обстеження на початковій стадії деструктивних змін (5 пацієнтів) форма і розмір не відрізнялися від таких при гострому серозному. Порушення його структури обумовлювалося ускладненою диференціацією синуса і неоднорідності тканини у вигляді дрібних гіпоехогенних ділянок з наявністю зниженого кровотоку. При проведенні ЕЗХ жорсткість склала 19,35 +- 1,11 кПа. Диференціація даних гіпоехогенних зон при збереженні тканинної структури від деструктивних змін становить значну складність. При проведенні ЕЗХ цих зон модуль Юнга склав 4,8 +- 0,58 кПа, на тлі значного підвищення жорсткості тканини, що свідчить на користь гнійного компоненту як початкової стадії абсцедування. У 3-х випадках гнійного ЛА ЛВ був різко збільшеним, з порушенням структури у вигляді чергування гіпо- та анехогенних зон (ни), з відсутністю диференціації синуса і кровотоку, порушенням структури капсули і виразними явищами періаденіту. Висновки: використання ЕЗХ дозволяє розрізняти реактивні зміни лімфоїдної тканини вузла, гострий серозний і гнійний лімфаденіт, а також виявити на ранніх стадіях початкові прояви деструктивних змін, що значно впливає на тактику лікування і можливе планування оперативного втручання. Однак недостатність вивчення даного питання потребує проведення подальших досліджень.

Мета роботи - визначити можливості електрографії зсувної хвилі (ЕЗХ) у диференційній діагностиці запальної патології периферичних лімфатичних вузлів (ЛВ) у дітей. Проведено обстеження 26 пацієнтів віком від 4 до 17 років із симптомокомплексом збільшення ЛВ. Дану групу склали хворі хірургічного відділення №2 та поліклініки КМДКЛ №1, які добровільно (або їхні батьки) дали згоду на проведення даного дослідження. Клінічно та за лабораторними показниками дітей було розподілено на 4 групи: реактивні зміни (гіперплазія лімфоїдної тканини) ЛВ на тлі гострої вірусної інфекції (у 75 % (6) підтвердженої клінічно та імунологічно) - 8 осіб, гострий серозний лімфаденіт (ЛА) - 12 осіб, гнійний ЛА - 6 осіб, специфічний ЛА (феліноз) - 2 осіб. Локалізація патологічного процесу відмічалася в ЛВ щелепно-шийної ділянки у 17, пахвової - у 8, пахової - у 3 пацієнтів. УЗД проводилося на базі приватного кабінету "Домашній лікар" м. Києва на апараті Ultima PA ("Радмір", Україна) лінійним датчиком 3 - 12 МГц з функцією ЕЗХ. При визначенні характеру ураження при УЗД проводилась оцінка форми та розмірів ЛВ. Другий параметр, який враховувався при дослідженні, це наявність їхніх воріт. Характер васкуляризації визначався при кольоровому допплерівському скануванні. Особливу увагу при дослідженні вузлів приділялася результатам ЕСХ: при неодорідній (гетероехогенній) структурі вузла проводився вимір щільності кожної із ділянок, при однорідній ехогенності вузла вимірювання виконувалося в одній зоні. Обстеження проводилося на стороні ураження та контрлатерально. При ЕСХ визначали жорсткість останнього у кПа. У всіх дослідженнях використовувався стандартний діапазон колірної шкали - від темно-синього (0 кПа) до яскраво-червоного (60 кПа). Обробка отриманих результатів проводилася за допомогою процедури "статистичні формули" в MS Exel 2013. При реактивній гіперплазії ЛВ середня щільність склала 8,55 - 0,58 кПа, при серозних та гнійних ЛА - 18,68 - 3,87 кПа і 17,96 - 3,97 кПа відповідно. На стадії серозного запалення (клінічно) у 5 випадках при УЗД в ЛВ виявлено анехогенні ділянки, які склали до 20 % від його загальної площі, що може розцінюватися як початкова стадія гнійно-деструктивних змін, оскільки при проведенні ЕЗХ щільність даних зон склала 5,1 - 0,58 кПа, що відповідало показникам однотипних ділянок при гнійному ЛА (4,9 - 0,52 кПа). Це надає можливість розглядати дані прояви як початок абсцедування. У цілому результати ЕЗХ показують, що середні величини щільності вузла при гострому серозному та гнійному ЛА близькі за значеннями. Також було відмічено, що при фелінозі середня жорсткість уражених ЛВ становила 21,69 - 0,88 кПа, при цьому її величина в анехогенних ділянках склала 13,56 - 3,47 кПа, що опосередковано можна розцінювати як можливу зону некрозу, заповнену більш щільними деструктивними масами. Даний момент може бути диференційним у діагностиці неспецифічних та специфічних ЛА у разі подальшого його підтвердження. Висновки: використання ЕЗХ при УЗД значно розширює можливості даного методу та дозволяє диференціювати реактивні зміни, гостре запалення та злоякісне ураження ЛВ. Також вона надає можливість виявити на ранніх стадіях початкові прояви деструктивних змін при ЛА, що впливає на вибір лікувальної тактики.

Мета роботи - визначити групи основних збудників при гнійних лімфаденітах (ГЛ) різної локалізації у дітей різних вікових груп; дослідити чутливість до антибіотиків домінуючих штамів для визначення антибактеріальної терапії. Проаналізовано результати обстеження 73 дітей за період з 2013 по 2015 рр., яких лікували з приводу ГЛ. Досліджено матеріали та інтерпретовано результати згідно з існуючими нормативними документами та методиками. Домінуючим мікробним агентом при ГЛ є S. aureus (67,6 %). За результатами аналізу виявлена найбільша стійкість даного збудника до пеніцилінів - 56,3 %. Високу протимікробну активність відносно S. aureus мали аміноглікозиди, фторхінолони та оксазолідінони. Висновки: структура збудників ГЛ у дітей представлено грампозитивними бактеріями, серед яких основним є S. aureus, однак із віком їх спектр розширюється, з'являються мікробні асоціації. Використання антибіотиків має бути обгрунтованим на основі результатів мікробіологічних досліджень та моніторингу.

Мета роботи - провести аналіз результатів ультразвукового дослідження та патоморфологічних змін за бактеріальних лімфаденітів (БЛД) у дітей на різних стадіях запального процесу та залежно від його характеру. Проаналізовано результати ультразвукового та патоморфологічних досліджень 23 лімфатичних вузлів за БЛД у дітей за період з 2013 по 2018 рр. УЗД виконувалося на апараті LogiQ 5 із лінійним датчиком 7,5 MHz. Проводилася ексцизійна біопсія. Гістологічне дослідження виконувалося за стандартною методикою. Препарати вивчено за допомогою світлової мікроскопії за збільшеня у 200 - 400 разів. Із 23 досліджуваних лімфовузлів у 18 патогістологічно виявлено гранулематозно-некротичне запалення. Найчастішими ультразвуковими проявами були зміна форми лімфатичного вузла з тенденцією до її округлення. Паренхіма характеризувалася виразною неоднорідністю за рахунок чергування гіпо- та анехогенних ділянок. В окремих випадках за БЦЖ-асоційованого лімфаденіту виявлено дрібні гіперехогенні включення, які представлені ділянками звапнення на гістологічних препаратах. У процесі колірного доплерівського картування відмічалося різке ослаблення або відсутність інтранодального кровотоку з його посиленням у прилеглих тканинах за гнійного запалення. Дана ультразвукова картина визначалася і за неспецифічних лімфаденітів у стадії серозного запалення з ознаками початкового абсцедування, що підтверджено гістологічно наявністю ділянок мікроабсцедування. Порівняння ультразвукових змін за БЛД із результатами гістологічних досліджень виявило зв'язок між ехоструктурою та патоморфологічними проявами залежно від стадії та характеру запального процесу.

Спосіб комбінованої пластики діафрагми за її великих наскрізних природжених дефектів включає пластику великих дефектів діафрагми із використанням м'язового клаптя на ніжці. Додатково виконується відсічення частини діафрагми, яка представлена незначним переднім м'язовим валиком, від реберної дуги по передній поверхні, після чого вона дислокується дорзально в горизонтальній площині із подальшим підшиванням вільного краю до задньої частини реберної дуги.

Спосіб післяопераційної оцінки прохідності кишечнику за IV типу атрезії тонкої кишки у новонароджених дітей включає перевірку прохідності тонкої кишки. Після установлення відновлення моторики тонкої кишки, у відвідну стому вводиться розчин активованого вугілля, та відмічається факт його виділення per rectum, що підтверджує нормальну прохідність дистальних, по відношенню до відвідної стоми, відділів кишечнику.

Проаналізовано результати обстеження та лікування 104 дітей віком від 2 місяців до 16 років із бактеріальним лімфаденітом (далі - БЛ), що проходили лікування в гнійно-септичному відділенні Київської міської дитячої клінічної лікарні №1 з вересня 2015 по 2018 роки та даних ретроспективного аналізу 147 медичних карток стаціонарних хворих із вказаною патологією за останні 3 роки (2013 - серпень 2015 року). Проведено дослідження: лабораторні (загально-клінічні та ІФА), ультразвукове дослідження лімфовузлів з доплерографією та зсувнохвильовою еластографією, морфологічне дослідження біопсійного матеріалу, бактеріологічне. Охарактеризовано структурні зміни при бактеріальних лімфаденітах методом зсувнохвильової еластографії та дана відповідна характеристика кожної стадії запального процесу, розроблено на основі ультразвукової діагностики з використанням зсувнохвильової еластографії алгоритм лікувальної тактики, встановлена ефективність використання лімфотропного шляху введення антибіотиків, удосконалено існуючі методи дренування та санації гнійних вогнищ шляхом застосування дренуючих сорбентів та вакуум-терапії при гнійних лімфаденітах, аденофлегмонах та покращено в цілому результати лікування.