Наведено новітні підходи до розуміння гідності та святості людського життя від моменту запліднення до природної смерті, трансплантації органів, лікарських експериментів, випробування нових ліків, прав матері та дитини, контрацепції, абортів, генної інженерії, боротьби з алкоголізмом, наркоманією та СНІД. Запропоновано етико-культурні моделі біоетики. Висвітлено проблеми евтаназії, самогубства, реанімації. Проаналізовано правові та медико-соціальні аспекти державного регулювання системи охорони здоров'я на засадах біоетики. Розглянуто вплив засобів масової інформації на біоетичне формування особистості людини. Увагу приділено паліативному лікуванню як альтернативі евтаназії. Визначено критерій етичної дозволеності допоміжних прокреативних технологій.

Приведены новейшие подходы к пониманию вопросов достоинства и святости человеческой жизни с момента оплодотворения до природной смерти, трансплантации органов, врачебных экспериментов, испытания новых лекарств, прав матери и ребенка, контрацепции, абортов, генной инженерии, борьбы с алкоголизмом, наркоманией и СПИД. Предложены этико-культурные модели биоэтики. Освещены проблемы эвтаназии, самоубийства, реанимации. Проанализированы правовые и медико-социальные аспекты государственного регулирования системы здравоохранения с учетом положений биоэтики. Рассмотрено влияние средств массовой информации на биоэтическое формирование личности человека. Внимание уделено палиативному лечению как альтернативе эвтаназии. Определен критерий этической дозволенности вспомогательных прокреативных технологий.

Досліджено процес розвитку нової науки - біоетики, що виникла як реакція на нівелювання цінності людського життя у результаті поглиблення загрози екологічної катастрофи, впливу нових біологічних і медичних технологій, обмеженого підходу щодо лікування хворих, кризи патерналістських стосунків "лікар - пацієнт". Розглянуто правові й медико-соціальні аспекти державного регулювання системи охорони здоров'я в Україні на засадах біоетики, основу яких складає принцип визначення людського життя як найвищої фундаментальної і недоторканої цінності. Прослідковано вплив біоетики на діяльність органів державного управління охороною здоров'я, зокрема у сфері запобігання розповсюдженню алкоголізму, ВІЛ-інфекції, наркоманії та забезпечення ресоціалізації залежних осіб. Продемонстровано ефективність урахування принципів біоетики у галузі експериментування над людиною, трансплантації органів, у питаннях демографії, захисту прав людського ембріону, запропоновано впровадження поліативного лікування як альтернативи пропагованої на Заході евтаназії. Обгрунтовано доцільність вивчення та необхідність створення комітетів з біоетики при медичних закладах. Розроблено робочу навчальну програму та методику викладання біоетики, встановлено можливість впровадження основних принципів нової науки у діяльність органів державного управління у межах їх компетенції.

Запропоновано новітні підходи до розуміння гідності людського життя, проблем трансплантації органів, лікарських експериментів, випробування нових ліків, прав матері та дитини, контрацепції, абортів, генної інженерії тощо. Приділено увагу питанням евтаназії, самогубства, реанімації. Проаналізовано правові та медико-соціальні аспекти державного регулювання системи охорони здоров'я на засадах біоетики. Розглянуто стан та перспективи розвитку біоетики в Україні. Висвітлено проблеми профілактики наркоманії та реабілітації і ресоціалізації наркозалежних.

Іноді від непростого і відповідального вибору лікаря залежить доля людини або її близьких. Сучасний етап реформування охорони здоров'я України передбачає поглиблення біоетичних знань лікарів для формування їх морально-етичного менталітету щодо права смертельно хворої людини на життя та гідну смерть. З огляду на це органам публічного управління слід пропагувати й формувати у працівників галузі систему світоглядних цінностей, у центрі якої буде людина, яку розуміємо як цілісне поєднання духа, душі і тіла, збереження її життя та здоров'я. Представники наукової спільноти приділяють увагу аналізу державної політики реформування системи охорони здоров'я України у забезпеченні людини, яка знаходиться у завершальній стадії хвороби, права на життя та гідну смерть. Однак ще не існує всебічного наукового дослідження, яке б розкрило це питання через призму біоетики. Цілями публікації є науково-теоретичне обгрунтування права смертельно хворої людини на життя та гідну смерть, небезпеки евтаназії та засад біоетики, які застерігають проти неї, особливостей паліативного лікування як протидії евтаназії, переваг госпісів у контексті державної політики реформування системи охорони здоров'я. Незалежно від ставлення суспільства до евтаназії, ніщо не може приховати той факт, що евтаназія для пацієнта є суїцидом, а для лікаря - гоміцидом, у якій за жодних умов не можуть брати участь працівники охорони здоров'я, котрі повинні стояти на сторожі людського життя. В Україні, де право на життя гарантоване кожному громадянину відповідними статтями Конституції (ст. 3, 27, 64), немає спеціального нормативно-правового акту щодо евтаназії, але це питання врегульоване "Основами законодавства України про охорону здоров'я", де евтаназія категорично заборонена, а за умови здійснення кваліфікувалася б як навмисне вбивство. Усвідомлюючи руйнівні наслідки законодавчих пропозицій щодо легалізації евтаназії, як протидію цьому публічним управлінцям необхідно пропонувати паліативну медицину, що є виявом любові та милосердя до тяжко хворої людини, а також розробити механізм, який забезпечить контроль за дотриманням чинних законів, що стосуються права на життя.

Одним із ключових напрямів суспільно-правового розвитку України є сфера трансплантології, яка, як і вся медична галузь, переживає важливий етап реформування та пошуку етико-правових рішень стосовно теперішніх викликів науково-технічного прогресу. Трансплантологія - це не лише галузь науки, що займається проблемами пересадки органів, тканин або їх штучних замінників. Для багатьох людей у всьому світі - це останній промінець надії на подальше життя. Органам публічного управління слід приділити увагу цій сфері медицини та регламентувати її діяльність у відповідності до засад біоетики. Невирішеною раніше частиною проблеми трансплантології є врахування засад біоетики у контексті державної політики та можливі напрями розвитку законодавства на її засадах у цій галузі. Пропоноване дослідження ставить завдання перед публічними управлінцями на законодавчому рівні вирішити антропологічні та соціальні проблеми трансплантації у відповідності до засад біоетики. Мета роботи - аналіз державної політики у вирішенні проблем трансплантології з позиції засад біоетики. Проблема дарування органів викликає міркування щодо змісту і цінності такого рішення. Кожна дія, яка має об'єктом людське тіло, не зупиняється на ньому, а осягає суб'єкт цього тіла, тобто особу в її цілісності. Жодна мета не виправдовує прямого знищення фізичного життя, навіть якщо йдеться про життя іншої людини. Іншою є ситуація, коли йдеться про осягнення більшого добра, такого, як виживання особи ціною зменшення лише ефективності або якості здоров'я іншої людини, що було б етично виправдане і заслуговувало б схвалення силою засади солідарності. У визначенні першочерговості доступу до органів для трансплантації потрібно дотримуватись імунологічної та клінічної оцінки. Критерії призначення дарованих органів не повинні бути підпорядковані логіці дискримінації або утилітарному принципу. Перспективи подальших досліджень полягають у напрацюванні заходів органів публічного управління стосовно удосконалення організації трансплантологічної служби на засадах біоетики.