Охарактеризованы синдромы, часто встречающиеся в гастроэнтерологической практике. Раскрыты особенности дифференциальной диагностики синдромов дисфагии, диспепсии, диареи, запора, воспалительного поражения кишечника. Рассмотрены вопросы антисекреторной терапии, ступенчатой ферментотерапии, функциональной патологии поджелудочной железы, профилактики рака желудка, ассоциированного с пилорическим хеликобактером.

Рассмотрены проблемы диагностики и лечения больных с гастроэнтерологической патологией. Уделено внимание кислотозависимым и функциональным заболеваниям гастродуоденальной зоны, синдромам холеостаза и раздраженной кишки, функциональным и воспалительным заболеваниям кишечника и поджелудочной железы. Приведена информация о функциональной диспепсии, желчнокаменной болезни, заболеваних печени и внутрипеченочном холеостазе, неспецифическом язвенном, недифференцированном и микроскопическом колитах, болезни Крона.

Отмечено, что при язвенной болезни физико-химические параметры желудочного сока (динамическое поверхностное натяжение, вязкоэластичность и релаксация) зависят от пола и возраста больных, длительности заболевания, наличия гастроэзофагеального и дуоденогастрального рефлюксов, выраженности фиброэзофагогастродуоденоскопических и морфологических признаков поражения слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки. На фоне этиопатогенетического лечения больных с пептическими гастродуоденальными язвами повышаются уровни поверхностной активности желудочного сока в области средних времен существования поверхности.

Порівняно ефективності лансопразол (ланпро)- і омепразоласоційованих антигелікобактерних схем у разі пептичних виразок дванадцятипалої кишки. У 58-ми хворих з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки вивчено темпи рубцювання виразок, ерадикаційний ефект та ступінь морфологічних змін у слизовій оболонці шлунка. Хворих було рандомізовано на дві групи. Перша (28 хворих) одержувала омепразол, кларитроміцин та амоксицилін, друга (30 хворих) - лансопразол (ланпро) у поєднанні з тими самими антибіотиками. Лансопразол(ланпро)асоційована схема виявилася ефективнішою у хворих з пептичними виразками дванадцятипалої кишки.

Досліджено ефективність препарату "Юніензим з МПС" щодо зменшення метеоризму у хворих з гастроентерологічними захворюваннями. У хворих на хронічний панкреатит після 10 днів лікування достовірно збільшувався коефіцієнт ультразвукової доступності, а больовий індекс зменшувався. Проте у разі синдрому подразненого кишечнику зі схильністю до закрепів препарат виявився недостатньо прийнятним. "Юніензим з МПС" можна застосовувати для екстреної підготовки до ультразвукового дослідження.

Розглянуто роль патологічного впливу соляної кислоти шлункового соку на перебіг гастроентерологічних захворювань, зокрема гастроезофагеальної хвороби, виразкової хвороби, функціональної диспепсії та методи зниження секреції, зокрема за допомогою препарату фамотидин.

Наведено дані про етіопатогенетичну роль гелікобактерної інфекції в канцерогенезі раку шлунка, наукові рекомендації, згідно з якими ерадикаційна терапія є ефективним методом профілактики раку шлунка, асоційованого з пілоричним гелікобактером. Відзначено актуальність цієї стратегії для України.

Наведено загальні патофізіологічні аспекти дисфагії. Розглянуто найпоширенішу в повсякденній практиці патологію - гастроезофагеальну рефлюксну хворобу, ахалазію кардії, функціональну дисфагію і рак стравоходу.

Детально розглянуто питання патогенезу, діагностики і лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Увагу приділено раціональним підходам до антисекреторної терапії.

Удосконалено діагностику пептичних гастродуоденальних виразок завдяки дослідженню динамічної адсорбційної тензіометрії шлункового соку (ШС) та сироватки крові. Відзначено, що у разі виразкової хвороби фізико-хімічні параметри біологічних рідин (показники динамічного поверхневого натягу, в'язкоеластичності та релаксації) залежать від статі та віку хворих, тютюнопаління, тривалості захворювання, наявності гастроезофагеального та дуоденогастрального рефлюксів, виразності фіброезофагогастродуоденоскопічних і морфологічних ознак ураження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Встановлено, що на клініко-морфологічний перебіг пептичних гастродуоденальних виразок впливають кислотність ШС і рівень метаболітів оксиду азоту в крові, а ці показники співвідносяться зі станом в'язкоеластичності біологічних рідин і відображають ступінь тяжкості гастриту та дуоденіту. На тлі етіопатогенетичного лікування хворих з пептичними гастродуоденальними виразками підвищуються рівні поверхневої активності ШС у зоні середніх часів існування поверхні та подовження релаксації сироватки крові. Зазначено, що вихідні показники адсорбційної тензіометрії біологічних рідин відображають клініко-морфологічний характер перебігу виразкової хвороби та подальшу ефективність лікувальних заходів.

Проведено аналіз і наведено математичний опис структури зернистого шару та закономірностей фільтрації газів через стовп сипучих матеріалів у доменних печах та інших протитечійних реакторах, запропоновано способи керування розподілом шихтових матеріалів і газів у доменних печах. Розроблено теорію порозності сипучого матеріалу, розширено й уточнено методи розрахунку втрат напору газу в зернистому шарі, наведено оцінку впливу горизонтальної та міжшарової нерівномірності розподілу матеріалів на опір газовому потоку. Запропоновано тризонну математичну модель розподілу статичного тиску газу за висотою доменної печі. На підставі результатів теоретичних досліджень та балансових методів аналізу розроблено пропозиції щодо покращання техніко-економічних показників доменної плавки за сучасних умов. Обгрунтовано вибір раціональних шихтових і дуттєвих параметрів, підбір складу шихти, що сприяє підвищенню газопроникності зони розм'якшення. Розроблено системи завантаження, що забезпечують формування розвинутого осьового потоку газів у доменній печі та підвищення газопроникності зони рудного гребеня. Удосконалено конструкції завантажувального пристрою з осьовим технологічним отвором у великому конусі.

Наведено сучасні дані про фізіологічні і патологічні ефекти соляної кислоти, узагальнено зарубіжний досвід диференційованого підходу до антисекреторної терапії з урахуванням її доведених побічних ефектів. Розглянуто шляхи оптимізації антисекреторної терапії основних кислотозалежних станів.

Наведено сучасні дані про фізіологічні і патологічні ефекти соляної кислоти, узагальнено зарубіжний досвід диференційованого підходу до антисекреторної терапії з урахуванням її доведених побічних ефектів. Розглянуто шляхи оптимізації антисекреторної терапії основних кислотозалежних станів.

Цель работы - оценка сравнительной эффективности и безопасности применения диклофенака и мелоксикама у больных с деформирующим остеоартрозом (ДОА) в сочетании с синдромом раздраженного кишечника (СРК). Обследовано 54 больных, кроме стандартного клинико-лабораторного обследования проведена фиброгастродуоденоскопия (ФГДС) с уреазным тестом и колоноскопия с биопсией. 30 больных принимали диклофенак 150 мг в сутки 28 дней, а 24 - мелоксикам 15 мг в сутки также 28 дней. Эффективность лечения оценивали по динамике суставного синдрома, лабораторным показателям, а безопасность - по данным гематологии, уровню альбуминов, ФГДС, колоноскопии и гистологического исследования. Клиническая эффективность диклофенака 150 мг, мелоксикама в дозе 15 мг в сутки у больных с ДОА с СРК достоверно не отличались. В то же время на фоне применения диклофенака побочные эффекты развивались достоверно реже, чем при использовании мелоксикама. Безопасность применения диклофенака была выше, чем при использовании мелоксикама.

С позиций доказательной медицины представлена информация о подходах к лечению запоров. Приведена сравнительная характеристика основных представителей всех групп слабительных препаратов.

Викладено основні синдроми, тактику ведення хворих із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, наведено діагностичні та диференціально-діагностичні алгоритми, а також подано сучасні аспекти терапії цих хворих.

С позиций доказательной медицины представлены последние данные по распространенности и патофизиологии желчнокаменной болезни (ЖКБ). Проанализированы факторы риска камнеобразования в желчном пузыре, клиническая картина и течение заболевания. В зависимости от факторов риска, клинических проявлений и стадии ЖКБ обсуждена тактика ведения пациентов: наблюдение, консервативная терапия, хирургическое вмешательство.

Представлены принципы диагностики заболеваний, которые сопровождаются эрозивно-язвенными изменениями гастродуоденальной зоны. Рассмотрены дифференцированные подходы к их лечению и преимущества эффективного и безопасного ингибитора протонной помпы пантопразола.

Обследовано 175 больных с диагностическими критериями Рим III функциональной диспепсии. У 104 (59 %) диагностирована хеликобактерная инфекция. Трехкомпонентная (ИПП + кларитромицин + амоксициллин) 7-дневная терапия с включением пробиотика была эффективна у 92 (88,4 %) больных. Симптомы диспепсии устранены у 37 больных с успешной эрадикацией (40 %), а стойкий эффект на протяжении 6 мес сохранялся у 24 (26 %). Эффективность эрадикации в устранении симптомов диспепсии была выше при синдроме эпигастральной боли, чем при постпрандиальном дистресс-синдроме.