Досліджено проблему оволодіння іноземною мовою ліворукими молодшими школярами. Систематизовано й узагальнено основні підходи до оволодіння іноземною мовою у вітчизняних і зарубіжних психологічних і психолінгвістичних дослідженнях, зокрема природничий, культурно-історичний, діяльнісний, суб'єктний, асоціаністський, трансформаційно-граматичний, психотерапевтичний, нейропсихолінгвістичний підходи. Оволодіння іноземною мовою грунтується на особливостях розвитку пізнавальних процесів ліворукої дитини. За результатами емпіричного дослідження проаналізовано особливості іншомовного письмового мовлення таких школярів, закономірності мовленнєво-мисленнєвої діяльності у сукупності чуття мови, мовленнєвого розвитку та поняттєвого мислення. Встановлено особливості мотивації мовленнєвого розвитку ліворуких молодших школярів як чинника оволодіння іноземною мовою. На основі теоретичних та емпіричних узагальнень визначено психолого-педагогічне забезпечення ефективного оволодіння іноземною мовою ліворукими молодшими школярами, які полягають у створенні відповідних умов.

Висвітлено основні психологічні та психолінгвістичні підходи до оволодіння іноземною мовою та іншомовним мовленням у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях. До них належать природничий, культурно-історичний, діяльнісний, суб'єктний, асоціаністський, трансформаційний, психотерапевтичний, нейропсихолінгвістичний підходи. У кожному з них оволодіння іноземною мовою пов'язане з розвитком іншомовного мовлення. У руслі природничого підходу мовлення досліджують як рефлекторну діяльність вищої нервової системи у сукупності автоматизованих дій-відповідей на вербальні і невербальні стимули. З позиції культурно-історичного підходу іншомовне мовлення розглядають як функцію мозку та психічну інтеріоризацію знаків, вироблених іншомовною культурою. У діяльнісному підході іншомовне мовлення досліджують як своєрідну діяльність, що містить автоматизовані операції. У суб'єктному підході вивчають іншомовне мовлення як функцію суб'єкта пізнання, й акцент здійснюється на визначенні таких понять, "мовлення", "структурно-функціональна характеристика суб'єкта пізнання". У межах психолінгвістичного підходу досліджують іншомовне мовлення у сукупності трьох етапів: сприймання, розуміння, породження, а також іншомовна активність. У руслі нейропсихолінгвістичного підходу оволодіння іншомовним мовленням розглядають з урахуванням закономірностей функціонування мозку. Розкрито зміст та процесуальні характеристики оволодіння іноземною мовою.

Викладено результати емпіричного дослідження чуття мови студентів, беручи до уваги мануальну асиметрію. Чуття мови розглянуто як процес і результат інтуїтивно-почуттєвого відображення дійсності, що грунтується на мовленнєвому досвіді особистості і слугує передумовою формування іншомовних знань та іншомовної компетенції загалом. Чуття мови - проміжна ланка між мовленнєвим досвідом і мовним знанням за такою схемою: мовленнєвий досвід - чуття мови - мовні знання - мовна компетенція. Мовленнєвий досвід утворюється завдяки ефективній мовленнєвій поведінці людини в різних природних життєвих ситуаціях. Молярна одиниця мовленнєвого досвіду - значення слова як вираження змісту різних фрагментів дійсності та ставлення особистості до них. Для емпіричного вивчення чуття мови придатне асоціативне значення слова, оскільки воно надає змогу встановити всю асоціативну мережу. Вільний асоціативний експеремент передбачає надання першої асоціації на запропоновані слова стимули (30 слів). Реакції-асоціації групуються у два основні види: центральні, переферійні. Форматом дослідження слугувала мовленнєва специфіка ліворуких студентів першого курсу. Емпірично-діагностичне вивчення мовлення здійснювали у двох вибірках - праворуких і ліворуких студентів (відповідно, 60 та 15 осіб), віком 17 - 18 років. Аналіз результатів дослідження засвідчує значущі відмінності між показниками логічної центральної і переферійної реакції у двох вибірках досліджуваних. Отримані результати засвідчують, що чуття мови ліворуких студентів сформовано гірше порівняно із праворукими студентами.