Досліджено етико-естетичні концепції теорії літератури епохи бароко в Україні. Положення рукописних курсів Києво-Могилянської академії XVII - XVІІI ст. порівняно з ренесансними теоріями Західної Європи та їх античними джерелами. Встановлено жанрово-видову систему та стилістичні теорії, які домінували у епоху бароко. Зазначено, що хоча перший збережений український теоретичний курс датується 1637 р., література бароко розквітає упродовж "золотої Мазепинської епохи" - періоду відносної стабілізації в Україні 1685 - 1709 pp. Саме в цей час закладалися підвалини новітньої української літератури із модерною системою жанрів; на основі синтезу античних міфологічних образів й образності Святого Письма витворився національно-своєрідний духовний світ української нації.

Вперше в українському літературознавстві надано комплексний огляд літератури України ХV - ХІХ ст. латинською мовою. На матеріалі творчої спадщини тридцяти авторів проаналізовано особливості самовираження письменників, які писали латинською мовою, беручи активну участь у загальноєвропейському дискурсі. Надано перелік жанрів, виділено основні мотиви й окреслено чільні ідеї, характерні для творчості авторів епох Ренесансу, Бароко, Класицизму. Особливу увагу присвячено розгляду політологічних ідей, які українська еліта Гетьманату виклала у міжнародних угодах XVII - XVIII ст. та у Конституції 1710 р. Констатовано, що аналіз складу та змісту публікацій творів XVII - пepшoï половини XVIII ст. наводить на думку щодо гіпертекстової організації літературних творів і форм їх публікації. Трирівнева система візуально-змістової подачі матеріалу у поєднанні з анаграмами, акронаписами та хронограмами, насиченість тексту риторичними засобами, античною топікою та впізнаваними реципієнтом криптоцитатами, котрі прогнозовано викликали асоціації з античними творами або/та алюзії на Святе Письмо, - усі ці елементи в сукупності створювали семантичне поле, яке відображало особливості світогляду та світосприйняття епохи Бароко.Надано розв'язання проблем, пов'язаних із визначенням належності/паспортизації культурної спадщини латиномовних авторів XV - XIX ст. різного етнічного походження, які писали про Україну, українські етнічні території, особливості української історії і культури.

Зроблено спробу зафіксувати добу доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України, фундатора української школи медієвістики, громадського діяча, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка очима самого академіка та його сучасників - літературознавців, письменників, журналістів, учнів, рідних, друзів. Наведено найповнішу бібліографію наукового доробку та матеріалів про О. Мишанича.

На основі аналізу автобіографічних рукописних джерел установлено маловідомі факти біографії Іринея Фальковського, проаналізовано жанрову структуру літературної спадщини, яка збереглася переважно у рукописах, виявлено основні мотиви творів та художньо-естетичні прийоми, якими оперує автор. Усталено періодизацію його творчості: "період навчання" (1775/1776 – 1783 рр.) та "російський період": (1783 р. – і до його смерті 1823 р.). Доведено, що творча спадщина характеризується класицистичними прийомами відтворення тем. Встановлено твори античних авторів, сюжети і мотиви з яких Іриней Фальковський використовував під час написання власних творів. Упродовж "російського" періоду автор звертається до жанрів проповіді, тлумачення Святого Письма тощо. Дослідники наголошують на стильовій і лексичній довершеності його російської мови. Загалом творча спадщина Іринея Фальковського демонструє драматичний процес складного пошуку світоглядного ідеалу в умовах бездержавності України.