Розглянуто явище "мобінгу", його причини, наслідки та способи протидії. Під мобінгом слід розуміти систематичне цькування, психологічний терор, форми зниження авторитету та психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення. Таке цькування негативно відображується на людині, робочому процесі та може призвести до інших негативних наслідків, навіть до самогубства, проте не завжди можна оцінити такі дії або бездіяльність за допомогою кримінально-правових норм і відреагувати на їх вчинення. Найпоширенішими проявами цього негативного явища є босинг та булінг. Перший має місце у разі, якщо керівник шляхом зловживання владою тисне на окремого працівника або на увесь колектив. Останній же полягає у жорстокості, приниженні честі та гідності, безпідставному вказуванні на службову некомпетентність з боку трудового колективу чи роботодавця. Отже, мобінг розглядається як одна з форм дискримінації прав людини у трудових відносинах, яка проявляється через психологічне, економічне й інше насильство з метою приниження людської гідності підлеглих та найманих працівників з боку керівництва за певними ознаками, створення стосовно них напруженої, ворожої, образливої атмосфери та примушування учасника трудових відносин до зміни місця роботи. Мобінг призводить також до неврозів, суїцидів, а також матеріальних витрат. Мобінг є негативним явищем, яке, як видається потребує криміналізації за умови настання тяжких наслідків для потерпілого. Проте можливості законодавства не є єдиним варіантом протидії цьому явищу. Ефективними також можуть стати діалогові, відновні та медіаційні практики, які будуть сприяти не тільки конструктивному розв'язанню конфлікту. Такі практики надають змогу сторонам висловитись та почути одне-одного, контролювати ситуацію, яка склалась.

Проведено одне із перших у вітчизняній науці спеціальних комплексних досліджень гуманістичної парадигми кримінального права України. Встановлено особливості розвитку ідей щодо гуманістичності кримінального законодавства у зрізі здобутків шкіл кримінального права; визначено принцип гуманізму у сфері кримінального права як систему ідей, орієнтованих на характеристики людини при врахуванні деструктивних соціальних, фізіологічних, біологічних особливостей (як особи, яка вчиняє злочин, так і потерпілого) у контексті визначення злочину та покарання, а також забезпечення безпеки суспільства в цілому та держави. З’ясовано особливості гуманізму як аксіоми та парадигмальної «фікції» та обґрунтовано їх взаємозв’язок. Розроблено пропозиції розвитку гуманістичних ідей у кримінально-правовій політиці України. З’ясовано особливості розвитку принципу гуманізму на правозастосовному рівні та виокремлено інтерпретаційні характеристики принципу гуманізму у зрізі практики ЄСПЛ. За результатами дослідження сформульовано науково обґрунтовані пропозиції про вдосконалення кримінального законодавства України в частині розвитку гуманістичної парадигми.