Зроблено огляд зарубіжної англомовної наукової літератури з проблематики антарктичного туризму, опублікованої за 1991 - 2005 рр. На підставі аналізу обсягів і динаміки виходу публікацій виявлено хвилеподібну зацікавленість наукової спільноти до зазначеної проблематики: пік першої хвилі - 1994 - 1996 рр., другої - 2004 р. За допомогою методів наукометричного аналізу структуровано 410 записів масиву бібліографічних даних за вказаний період. Показано, що більше половини джерел представлено на засіданнях Консультативних нарад Договору про Антарктику. За основними аспектами проблематики виділено 12 напрямів дослідження. Обсяг і динаміка публікацій із екологічних аспектів розвитку туризму узгоджується з тенденцією загальної екологізації наукових досліджень в Антарктиці. Водночас, виявлено відмінність у структурі публікацій за аспектами проблематики антарктичного туризму та світової антарктичної науки в цілому. Окреслено значний пласт неопрацьованих питань і намічено тенденції диверсифікації напрямів дослідження. Показано важливість зростання науково-практичних розробок конструктивного характеру з чітко вираженою географічною складовою, їх значення для складання планів управління територіями та вдосконалення регіональної туристської політики. Окремо висвітлено результати досліджень, пов'язані з районом наукових інтересів України в Антарктиці.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.353.3*852.221.32

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Сформульовано суспільно-географічну концепцію функціонування антарктичного туризму. Проаналізовано специфіку формування та фактори територіального розвитку туристської діяльності в Антарктиці. Розкрито сутність процесу регіональної рекреаційної конверсії - перепрофілювання об'єктів інфраструктури нетуристського призначення. Охарактеризовано регіональний секторно-поясний тип геопросторової структури антарктичного туризму. Здійснено типізацію туристських стоянок, показано їх значення як об'єктів локального територіального управління. Вивчено туристський потенціал району наукових інтересів України в Антарктиці. Запропоновано комплекс заходів щодо забезпечення національної туристської політики відповідно до сучасного організаційно-правового режиму використання Антарктики.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р281.82-29

Рубрики:

Засоби, які застосовують для лікування новоутворень. Протипухлинні засоби

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано зв'язок структура - противогерпетична активність для ряду азотовмісних макрогетероциклів і бензокраун-ефірів із використанням двох методів: симплексного методу представлення молекулярної структури та циркулярної моделі молекул. З використанням кожної з одержаних моделей кількісно проаналізовано вплив структурних фрагментів на противогерпетичну активність. На підставі одержаної інформації проведено молекулярний дизайн перспективних сполук та експериментальне підтвердження їх активності.

Проанализирован опыт использования разнообразных карт Антарктики для задач обеспечения туристической деятельности. Предложена классификация карт по масштабу и назначению. Сформулированы подходы к выбору математической основы карт для потребностей круизного туризма в Антарктике, раскрыты их содержание и главные объекты картографирования. Разработаны математическая основа и содержание карты международных туристических потоков в Антарктику.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д890(007)0 + Д221(95)9

Рубрики:

Країнознавство

Океанологія

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Узагальнено напрями урізноманітнення туристичної та суміжної неурядової діяльності в Антарктиці за останнє десятиріччя. За зведеними звітами Міжнародної асоціації антарктичних туроператорів складено класифікаційний перелік усіх відомих на даний час напрямів антарктичного туризму, включаючи його базові напрями, з використанням доступних видів транспорту (морський, повітряний, комбінований), на основі яких організовуються наземні (прибережні та внутрішньоконтинентальні) туристичні експедиції, а також визначено специфічні вузькоцільові види діяльності спортивного або пригодницького характеру як складові традиційних антарктичних турів. З огляду на включення питань розвитку наземного пригодницького туризму до пріоритетних завдань багаторічного стратегічного плану роботи Консультативних нарад з Договору про Антарктику визначено першочергові проблеми регулювання цього сегмента антарктичного туризму - відповідність міжнародно-правовому режимові, співробітництво з національними антарктичними програмами, безпека під час подорожей, а також належна охорона навколишнього середовища.

На сьогоднішній день поняття національних інтересів в Антарктиці не визначено в жодному директивному законодавчому акті. Виходячи з цього, дослідження грунтується на припущенні, що національні інтереси Сторін Договору про Антарктику (в т.ч. й України) полягають у забезпеченні універсальних цінностей, які асоціюються міжнародною спільнотою з Антарктикою і систематизовані ініціативною групою СКАР з соціальних наук у 6 категорій: природоохоронні, суспільні, економічні, наукові, естетичні та політичні цінності (з відповідними підкатегоріями). Хоча зазначені цінності мають якісну природу, їх ранжування та інтерпретація одержаних результатів можливі шляхом залучення математичного апарату. Визначено кількісні характеристики цінностей Антарктики за допомогою методу експертних оцінок, якого успішно впроваджено у суспільно-політичні дослідження проф. Томасом Сааті у другій пол. XX ст. Дослідження здійснювалось у 3 етапи: підготовка матриці з переліком досліджуваних цінностей (національних інтересів); заповнення елементів матриці експертними оцінками шляхом послідовного попарного порівняння важливості кожної цінності відповідно до рангу від 0 до 9; обчислення задачі власних значень складеної матриці, які після процедури нормалізації надають кількісні характеристики важливості кожної цінності. У процесі оцінювання національних інтересів використовувались такі нормативно-правові документи: Державна цільова науково-технічна програма проведення досліджень в Антарктиці на 2011 - 2020 рр.; укази Президента; акти Кабінету Міністрів України; а також робочі та інформаційні документи України, надані для розгляду на щорічних Консультативних Нарадах з Договору про Антарктику, починаючи з 2000 року. Одержано такі результати експертної оцінки національних інтересів за порядком їх важливості: наукові - 47,2 %; політичні - 18,1 %; економічні - 15,2 %; природоохоронні - 10,5 %; суспільні - 6,4 %; естетичні - 2,6 %. Запропонований метод можна застосувати для аналізу національних інтересів інших держав і Сторін Договору про Антарктику. Одержані результати слугують аналітичним підгрунттям для прийняття органами виконавчої влади політичних рішень щодо діяльності України в Антарктиці на найближчу і віддалену перспективу, а також для обгрунтування політичної позиції нашої держави у відповідних міжнародних органах Договору про Антарктику.

За останні два десятиліття туристична діяльність в Антарктиці суттєво зросла і урізноманітнилась, займаючи сьогодні левову частку економіки Південного полярного регіону. Важливою тенденцією організації антарктичних турів стає використання туроператорами інфраструктури національних антарктичних програм. Питання розвитку комерційного туризму дедалі більше політизується в межах Системи Договору про Антарктику (СДА), оскільки Консультативні Сторони використовують туризм як інструмент забезпечення своїх національних інтересів у цьому регіоні. Мета роботи - аналіз позицій Консультативних Сторін щодо подальшого розвитку антарктичного туризму на наукових станціях і визначення ролі та місця України у цьому процесі. Залежно від займаних позицій Консультативні Сторони розподіляються на країни, які не підтримують розвиток недержавних видів діяльності, аргументуючи свою позицію неповною легітимністю туристичних операцій у межках міжнародно-правового режиму Антарктики, і на країни, які таку діяльність підтримують. Остання група неоднорідна і складається з країн, які підтримують туризм з політичною метою (країни з територіальними претензіями на сектори Антарктики; інші країни, які за рахунок організації туристичних відвідувань намагаються посилити свій статус у межах СДА). Це країни, які підтримують туризм або навіть виступають співорганізаторами турів з чітко вираженою економічною метою. Усталена за останні півтора десятиліття практика прийому туристів на станції Академік Вернадський однозначно вказує на те, що Україна сприяє розвиткові антарктичного туризму. Показано переваги економічного та політичного характеру для України як Консультативної Сторони Договору про Антарктику в разі офіційного оприлюднення національної туристичної політики та затвердження внутрішніх процедур здійснення туристичної діяльності на станції. Для розробки засад такої національної політики запропоновано 4 концептуальних підходи - залежно від ступеня залученості інфраструктури та персоналу станції у процес обслуговування туристів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д890(00)0

Рубрики:

Країнознавство

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Узагальнено міжнародно-політичні передумови становлення та особливості функціонування Системи Договору про Антарктику (СДА); проаналізовано структуру та динаміку правових актів (конвенцій, протоколів, узгоджених заходів, рішень, резолюцій та рекомендацій), ухвалених на всіх регулярних і спеціальних нарадах у межах СДА, що мали місце за останнє півстоліття (1961 - 2011 рр.). Виявлено актуальну для кожного десятиліття проблематику, що в цілому вказує на поступальний (еволюційний) характер розвитку СДА: 1960-ті рр. - забезпечення обміну інформацією і налагодження міжнародного наукового співробітництва; 1970-ті рр. - розробка режиму освоєння природних ресурсів; 1980-ті рр. - найбільш динамічний період розвитку міжнародно-правового режиму регіону, для якого був характерний одночасний розвиток 4-х відмінних тенденцій. Це посилення дебатів між Консультативними Сторонами Договору про Антарктику щодо вироблення майбутнього режиму використання мінеральних ресурсів антарктичного регіону; дипломатична атака на Договір про Антарктику з боку країн, що розвиваються, посилення усталеного міжнародно-правового режиму регіону за рахунок різкого збільшення держав; що приєднались до Договору про Антарктику; надання Антарктиці природоохоронного статусу. Остання тенденція стала визначальною упродовж наступних 1990-их рр. Акти з інституціоналізації СДА, ухвалені після 2000 р., спрямовані на посилення стабільності міжнародно-правового режиму Антарктики і реагування на нові виклики СДА - проникнення немісцевих біологічних видів; оптимізація людської діяльності в регіоні внаслідок природних змін в екосистемі Антарктики у зв'язку з глобальним потеплінням; регулювання туристичної діяльності; комерціалізація наукових результатів. Виявлено 2 коротких, але критичних періоди біфуркації з інтервалом у 30 років. Перший період (1959 - 1961 рр.) закінчився з набуттям чинності Договором про Антарктику, що символізувало успіх міжнародної дипломатії (розв'язання назрілих міжнародних конфліктів з питань Антарктики спрямовувалось у русло стабільності та співробітництва). Другий період (1989 - 1991 рр.) закінчився підписанням Протоколу про охорону навколишнього середовища, внаслідок чого Антарктика з потенційного району піонерного освоєння викопних ресурсів перетворилась на планетарний заповідник. У 2041 р. прогнозується третя точка біфуркації розвитку СДА, зумовлена закінченням строку дії зазначеного Протоколу й актуалізацією питань остаточного врегулювання прав суверенітету в Антарктиці та розмежування континентального шельфу в Південному океані.

Для забезпечення виконання положень Договору про Антарктику та збереження Антарктики як "природного заповідника, призначеного для миру і науки" необхідно постійно приділяти увагу розв'язанню нагальних проблем, зумовлених наслідками змін клімату і розширенням масштабів людської діяльності в Антарктиці. Система Договору про Антарктику, до якої приєднуються все нові країни-члени, змушена постійно реагувати на такі виклики. З огляду на це концентрацію на першорядних питаннях і відповідне планування роботи визначено як своєчасне і важливе завдання для країн-учасників Договору про Антарктику, які, починаючи з 2008 р. (м. Київ), всебічно обговорювали концепцію багаторічного стратегічного плану роботи Консультативних нарад з Договору про Антарктику (КНДА). Першу редакцію такого Плану було схвалено у 2013 р. Описано принципи виконання Плану та проаналізовано процес пріоритезації його пунктів на базі підходу, що складається з двох етапів: тематичного групування актуальних питань порядку денного; застосування методик з оцінки ризиків для присвоєння кожному питанню відповідного пріоритету (шляхом ранжування). Огляд питань порядку денного останніх КНДА надає змогу зробити висновок про те, що питання, які потребують першочергової уваги Сторін Договору, доцільно розподілити за трьома різними тематичними напрямками: ефективна охорона навколишнього середовища Антарктики, ефективне управління людською діяльністю в Антарктиці; і ефективна робота Системи Договору про Антарктику. Застосування методики, заснованої на оцінці ризику (що поширилася в природоохоронній сфері), передбачає використання матриці ризиків для визначення вірогідності впливу та наслідків такого впливу у разі, якщо він матиме місце. У таких матрицях "наслідки" і "вірогідність" ризиків відображаються на протилежних осях. Кожній осі матриці присвоюється ранг від 1 (низький) до 5 (високий). У контексті Плану роботи КНДА, величина "вірогідності" відноситься до ймовірності події з негативними наслідками (наприклад, аварія судна в морі) або ймовірності затримки/бездіяльності з можливими негативними наслідками (наприклад, несвоєчасне виконання прийнятих рішень). Величина "наслідки" включає можливі негативні наслідки для навколишнього середовища Антарктики (витоки палива, пожежа на станції тощо) або ефективності роботи Системи Договору про Антарктику (порушення стабільності міжнародно-правового режиму). Для подальшої дискусії наведено зведену таблицю пріоритетів, що ілюструє механізм роботи такого підходу.

Відзначення у 2016 р. 25-річчя підписання Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику (Мадридського протоколу) є зручною нагодою оцінити ефективність реалізації його положень в межах вивчення більш масштабного питання еволюції режиму природокористування Антарктики і розв'язання проблеми забезпечення дієвої охорони навколишнього природного середовища Південної полярної області, що наразі є одним з першочергових завдань держав-Сторін Договору про Антарктику. Критично проаналізовано правові інструменти, які ухвалені на Консультативних нарадах з Договору про Антарктику і складають основу природоохоронного режиму регіону. Увагу приділено розгляду положень і структури Мадридського протоколу та його невід'ємних додатків, а також організаційно-правових інструментів, розроблених його виконавчим органом - Комітетом з охорони навколишнього середовища (механізм застосування оцінки впливу на навколишнє середовище, заходи з охорони флори і фауни, запобігання інтродукції немісцевих видів, уникнення забруднення морського середовища; утилізація і видалення відходів, функціонування системи підохоронних районів). У поточному десятилітті викликами для забезпечення дієвої охорони навколишнього природного середовища Антарктики є як суспільно-політичні (розширення національних науково-експедиційних програм, зокрема, створення нових об'єктів наукової та транспортної інфраструктури; подальше зростання міжнародної туристичної діяльності), так і природничі виклики, зумовлені змінами у навколишньому середовищі (зміни клімату та скорочення шельфових льодовиків, проникнення немісцевих біологічних видів). З огляду на це, першочерговими завданнями природоохоронного режиму визначено: впровадження дієвого механізму мінімізації кумулятивного впливу антропогенної діяльності на навколишнє середовище Антарктики, міжнародне співробітництво у питанні поширення нових станцій; активніше застосування на практиці так званого запобігального підходу під час планування та здійснення антарктичної діяльності; вдосконалення застосування процедури ОВНС для всіх видів діяльності (як для науково-дослідницької діяльності і супутніх транспортно-логістичних операцій, так і для комерційної туристичної діяльності); а також подальше систематичне розгортання репрезентативної мережі підохоронних районів. Запроваджене Комітетом стратегічне планування своєї роботи розглядається як організаційно-аналітичний інструмент, який надасть змогу зосередитись на екологічних проблемах, що потребують нагального розв'язання з врахуванням їх пріоритету.

Наведено бібліографічні описи наукових праць українських вчених з проблем дослідження Антарктики, опублікованих у вітчизняних і закордонних виданнях з січня 2012 по грудень 2015 р. Наведений список поточної бібліографії доповнює і продовжує бібліографію вітчизняних публікацій за 2010 - 2011 рр., що була презентована у випуску "Українського антарктичного журналу" 2012 р.

Мета дослідження - синтез і визначення протигрипозної активності похідних бензімідазолу, структури яких попередньо відібрані за допомогою QSAR-технологій. З використанням QSAR-технологій було відібрано, а в подальшому здійснено синтез похідних бензімідазолів, вивчено їх протигрипозну активність, яку визначали на культурі тканини хоріон-алантоїсних оболонок 11 - 14-добових курячих ембріонів і перещеплюваній культурі клітин МDCK. Процедурі визначення противірусної активності сполук передувало виявлення рівня їх токсичності на тих самих моделях клітинних культур. Встановлено, що серед досліджених сполук високий рівень противірусної активності відносно штамів вірусу грипу людини A/Гонконг/1/68 (H3N2) і A/PR/8/34 (H1N1), а також вірусу грипу птахів H5N3 на двох моделях клітинних культур мали 2-аміноалкіл(арил)- і 2-метил-4-діалкіламіноалкіл-5-гідроксибензімідазоли. Їх противірусна дія була на рівні активності референс-препарату - таміфлю. Експериментально підтверджено прогнозовану противірусну активність у третини синтезованих сполук. Найбільший внесок у прояв протигрипозної активності надає природа замісників у другому, 4-му та 5-му положеннях бензімідазольного циклу, у той час як замісники в першому положенні нівелюють прояв будь-якої активності. Сполуки з високим рівнем протигрипозної активності, які мали високий хіміотерапевтичний індекс, є перспективними для подальшого дослідження на моделях in vivo з метою створення нових противірусних препаратів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е40*801-642:Г296 + Р281.81 + Р264.7

Рубрики:

Загальна мікробіологія

Протимікробні та протипаразитарні засоби

Фізіологія, біофізика і біохімія патогенних мікроорганізмів

Шифр НБУВ: Ж16789 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - узагальнення практики застосування критеріїв відбору, принципів і пріоритетів, визначених на підставі правових актів Системи Договору про Антарктику, і розроблення на цій основі науково-обгрунтованих шляхів створення ефективної і репрезентативної системи районів природоохоронних Антарктики. Застосовано порівняльно-правовий метод і метод тлумачення правових норм для аналізу міжнародно-правових актів, які складають основу природоохоронного режиму Антарктики. Окремо проаналізовано звітні, робочі та інформаційно-довідкові матеріали щорічних Консультативних нарад Договору про Антарктику та їх робочого органу - Комітету з охорони навколишнього середовища. Проаналізовано визначення поняття природоохоронних районів у міжнародному та регіональному контекстах, завдання і принципи просторової охорони і управління наземного і морського середовища у районі дії Договору про Антарктику. Систематизовано критерії відбору та попередньої оцінки потенційних районів, які потребують особливого режиму охорони різної категорії, а також критерії екологічного ризику та практичної здійсненності. Показано, що подальшу оптимізацію розвитку мережі охоронних районів доцільно здійснювати на основі методу поетапного системного природоохоронного планування, який надає змогу створити комплексний і науково обгрунтований режим комплементарних районів особливої охорони і управління із забезпеченням трьох ключових принципів: комплексності (охоплення як наземного так і морського середовища, а також районів, які зазнали антропогенного впливу і районів, незмінених людиною); репрезентативності (узгодженості із результатами еколого- та біогеографічного районування, виконаного на базі максимально повних просторових даних з біорізноманіття); та адекватності (вибору залежно від конкретизованих природоохоронних завдань, найбільш доцільної категорії району і від суворої охорони до районів багатоцільового використання на базі функціонального зонування). Висновки: одержані узагальнення і рекомендації покликані надати науково-методичне забезпечення планування ефективної і всеохоплюючої системи просторової охорони і управління для району наукових інтересів України в Антарктиці.

Присвячено стандартизації географічних назв району робіт щорічних українських антарктичних експедицій, який охоплює переважно Аргентинські острови та суміжні острови архіпелагу Вільгельма, а також узбережжя півострова Київ (Західна Антарктика). Зауважено, що стандартизація географічних назв передбачала збір назв латиницею, а також унормування відповідних письмових форм іншомовних топонімів українською мовою відповідно до загальновизнаних підходів і чинних правил українського правопису.