Проаналізовано дані, одержані під час обстеження та лікування 429-ти хворих на диспластичний сколіоз (ДС) I - IV ступенів, з них 341 (79,4 %) дівчина та 88 (20,6 %) хлопців. Проаналізовано динаміку кісткових (клиноподібність і торсія) і м'якотканних змін на підставі даних щодо основних і компенсаторних викривлень за умов ДС, що дозволило прогнозувати перебіг захворювання. За результатами скінченно-елементного моделювання розроблено біомеханічну модель розвитку компенсаторного поперекового противикривлення хребта за грудного типу ДС. На підставі результатів комплексного клініко-інструментального дослідження хворих на ДС розроблено схему механогенезу компенсаторної поперекової кривизни ДС. Запропоновано геометричну розрахункову схему та формулу розрахунку оптимального прикладання сили для забезпечення ефективної корекції викривлення поздовжньої осі хребта під час планування оперативного втручання та доведено, що за умов оперативного лікування сколіозу всім хворих, окрім корекції основних дуг викривлення, необхідно проводити корекцію та стабілізацію структуральних компенсаторних противикривлень поперекового відділу хребта. Фіксація всіх структуральних дуг викривлення допомагає досягти оптимальної корекції та запобігає її втраті у післяопераційному періоді.

Проаналізовано дані 52-х хворих із нестабільністю та грижею диска у поперековому відділі хребта, а також близькі та віддалені результати оперативного лікування. Вивчено характер та особливості їх перебігу в цих періодах. Виявлено залежність частоти рецидиву больового корінцевого синдрому від вибору методу оперативного лікування.

Досліджено дані 40-ка хворих із нестабільністю та грижею диска у поперековому відділі хребта. Проаналізовано близькі (1 міс) та віддалені (1,5 роки) результати консервативного лікування, а також вивчено їх характер і особливості в ранньому та віддаленому періодах. Застосування поєднання мануальної терапії та тракції неприпустимо як метод консервативного лікування грижі диска, поєднаної з нестабільністю. Доцільною є реабілітація пацієнта (цілеспрямоване відновлення надійності функціонування хребта за умов фізіологічних побутових і виробничих навантажень).

Остеохондроз поперекового відділу хребта та його неврологічні прояви є одним із найпоширеніших захворювань, що призводить до порушення працездатності та інвалідності людей переважно в молодому віці. Мета дослідження - вивчення величини густини теплового потоку (ГТП) та температури поверхні тіла людини у пацієнтів з неврологічними проявами остеохондрозу в попереково-крижовому відділі хребта. Обстежений 71 пацієнт (20 - з ознаками люмбоішіалгії на фоні гриж міжхребцевих дисків, 20 - з люмбоішіалгією на фоні гриж міжхребцевих дисків в поєднанні з нестабільністю хребців у цій ділянці, 11 пацієнтів - зі стенозом хребетного каналу та 20 осіб контрольної групи). У осіб контрольної групи фіксувались помірні показники температури та ГТП в паравертебральній зоні. У пацієнтів з люмбоішіалгією без ознак нестабільності відбувалося паралельне коливання температури і ГТП на стороні болю і низькі показники на інтактній стороні. При люмбоішіалгії на фоні нестабільності хребців позитивним був симптом "ножиць" на боці болю та зростання обох теплових показників на інтактній стороні. При стенозі хребетного каналу зменшувалися показники температури і ГТП з обох сторін, але більш інтенсивно на стороні болю. Висновки: одночасне вимірювання показників температури та ГТП при неврологічних проявах остеохондрозу хребта за допомогою приладу, сконструйованого в Інституті термоелектрики НАН та МОН України, є високоінформативним методом діагностики.

Досліджено формування фіброзу оболонок спинного мозку дорослих щурів, викликаного методом механічного травмування міжхребцевих дисків з епідуральним введенням суміші препаратів лонгідази та дипроспану. Епідуральне введення гіалуронідази та бетаметазону в складі препаратів дипроспану та лонгідази проявило високий синергічний ефект та антифіброзну активність. Протифіброзна дія цих двох лікарських препаратів суттєво перевищувала сумарний ефект порівняно з роздільним використанням. Так, зменшення максимальної товщини фіброзного шару становило 49 % що до контрольних значень, а зменшення загальної площі фіброзного утворення - 46 %. Виявлено протизапальну дію комплексу, що підсилює позитивний ефект препарату та дає підстави говорити про перспективу його використання для попередження епідурального фіброзу спинного мозку.

Наведено результати розробки термоелектричного приладу, що призначений для одночасного вимірювання температури і густини теплових потоків поверхні тіла людини контактним способом. Розроблено спеціалізовану комп'ютерну програму "TermoMonitor" для обробки результатів вимірювань, їх накопичення і відтворення у заданому вигляді на персональному комп'ютері, що надає змогу здійснювати моніторинг температурного та теплового стану людини у реальному часі. Наведено особливості конструкції приладу, його технічні характеристики та результати попередніх клінічних випробувань.

Мета роботи - оцінити ефективність трансфорамінальної ендоскопічної мікродискектомії, виявити недоліки та переваги даного методу в порівнянні зі стандартними методиками, на основі одержаних даних визначити основні показання та протипоказання до даної процедури. Проаналізовано 290 історій хвороб пацієнтів з грижами поперекового відділу хребта, які перебували на лікуванні в Обласному центрі ортопедії, травматології та вертебрології Рівненської обласної клінічної лікарні та відділенні хірургії хребта Інституту травматології та ортопедії НАМН України з квітня 2016 по квітень 2018 рр. Серед пацієнтів було 156 жінок та 134 чоловіки віком від 20 до 84 років. Усім хворим в передопераційному періоді було проведено магнітно-резонансну (МРТ) або комп'ютерну (КТ) томографію поперекового відділу хребта, функціональну рентгенографію, загально-клінічні обстеження. В післяопераційному періоді відповідно до міжнародного опитувача якості життя Oswestry середній показник щодо досліджуваних хворих становив 21,1 %, що відповідає доброму результату. Больовий синдром перед операцією за візуально-аналоговою шкалою був оцінений у 8,5 бала, а через 6 міс після операції - у 1,5 бала (переважала люмбалгія і майже не було корінцевого болю). Накопичений значний практичний досвід виконання ендоскопічної трансфорамінальної мікродискектомії засвідчив, що хірург може зіткнутися з певними технічними труднощами у разі краніальної або каудальної міграції секвестру, в ряді спостережень доступ на рівні L5 - S1 затруднений через високе розташування гребеня клубової кістки, але все-таки за наявності правильних показань ця методика надає змогу в короткі строки позбутися компресійного корінцевого синдрому.

Надано ретроспективний аналіз причин, що призводять до негативних результатів хірургічного лікування людей літнього віку з грижами міжхребцевих дисків на рівні поперекового відділу хребта. Мета роботи - визначення причин негативних результатів хірургічного лікування гриж міжхребцевих дисків у людей літнього і старечого віку порівняно з молодими пацієнтами, що дозволить у подальшому вибрати правильну хірургічну тактику та запобігти виникненню ускладнень. Проведено ретроспективний аналіз хірургічного лікування гриж міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта у 170 пацієнтів. Група молодих людей становила 92 пацієнти, група осіб літнього і старечого віку (60 років і старше) - 78 пацієнтів. Першу операцію з приводу грижі міжхребцевого диска було проведено у термін від 3 місяців до 7 років до дослідження в різних лікувальних закладах України. Рецидив грижі диска на тому самому рівні виявлено у 61 % молодих пацієнтів і майже в 4 рази рідше (14,1 %) у старших. Грижа диска на суміжному рівні виявлена також частіше у молодих пацієнтів (10,0 %), ніж у старшої вікової категорії (3,8 %). Цей факт пов'язано з тим, що з віком міжхребцевий диск більш дегідратований, а висота міжтілового проміжку значно зменшується, тоді як у молодих людей об'єм матеріалу диска значний, що збільшує ризик утворення нових секвестрів. Висновки: результати проведеної роботи вказують на те, що причини повторних оперативних хірургічних втручань з приводу гриж міжхребцевих дисків залежать від віку пацієнта; найчастішою причиною повторних оперативних втручань у старших пацієнтів є нестабільність на оперованому та суміжному рівнях, що спонукає хірургів до більш широкого застосування стабілізуючих оперативних втручань та більш детального передопераційного планування щодо вибору рівня стабілізації; у старшої вікової категорії переважають процеси стенозування, отже, у них необхідно застосовувати більш широку декомпресію.

Мета роботи - визначити причини негативних результатів хірургічного лікування гриж міжхребцевих дисків (ГМХД) у людей похилого і старечого віку у порівнянні з молодими пацієнтами, що надасть можливість в подальшому вибрати правильну хірургічну тактику та запобігти виникненню ускладнень. Проведено ретроспективний аналіз хірургічного лікування ГМХД поперекового відділу хребта у 190 пацієнтів. В усіх хворих в анамнезі зазначено терміни, коли проведено першу операцію з приводу ГМХД - від 3 міс до 7 років у різних лікувальних закладах України. Найчастішою причиною повторних оперативних втручань у пацієнтів старшого віку є нестабільність на оперованому та суміжному рівнях, що спонукає хірургів до ширшого застосування стабілізувальних оперативних втручань і детальнішого передопераційного планування щодо вибору рівня стабілізації. У старшої вікової категорії переважають процеси стенозування, отже, в них необхідно застосовувати ширшу декомпресію. Для запобігання розвитку епідурального фіброзу необхідно застосовувати атравматичні хірургічні прийоми з мінімальною інтраопераційною крововтратою. Хворі старшої вікової групи, окрім дискектомії, часто потребують корекції дегенеративних деформацій. У разі виявлення критичного остеопорозу з метою профілактики неспроможності металоконструкції необхідно застосовувати спеціальні імпланти з цементною аугментацією для посилення контакту імплант - кістка. Зроблено висновки, що серед основних причин для проведення повторних оперативних втручань у пацієнтів старшого віку є нестабільність на оперованому та суміжному рівнях, а також рецидив грижі на тому самому рівні.

Мета дослідження - оцінити ефективність трансфорамінальної ендоскопічної мікродискектомії, виділити недоліки та переваги даного методу порівняно з традиційними методиками, на підставі отриманих даних визначити основні показання та протипоказання до проведення даної процедури. Проаналізовано 190 історій хвороби пацієнтів з грижами поперекового відділу хребта, які лікувалися в Обласному центрі ортопедії, травматології та вертебрології КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" з 04.2016 по 04.2018. Проводилася кількісна та якісна оцінка больового синдрому за візуальною аналоговою шкалою болю (ВАШ), оцінка якості життя за анкетою Оswestry. Застосування трансфорамінальної ендоскопічної мікродискектомії в лікуванні пацієнтів з грижами міжхребцевих дисків (МХД) підтвердило досить високу ефективність даної методики. Так, за даними міжнародного опитувальника якості життя Oswestry, середній показник у групі прооперованих становив 21,1 %, що відповідає доброму результату. Відмічено позитивну динаміку больового синдрому за ВАШ: у передопераційному періоді цей показник становив 8,5 бала, а через 6 місяців після операції - 1,5 бала з переважанням люмбалгії та майже повною відсутністю корінцевого болю. Дана методика дозволяє малоінвазивно під місцевою анестезією ввести ендоскоп у хребетний канал і під візуальним контролем провести декомпресію нервового корінця шляхом видалення грижового випинання. Однак методика не є універсальною та не може бути застосована в усіх пацієнтів. Висновки: значний практичний досвід показав, що хірург може зустрітися з певними технічними труднощами у випадках краніальної або каудальної міграції секвестру грижі МХД, у низці випадків доступ на рівні L5-S1 є складним через високе розташування гребеня клубової кістки. Але при наявності правильних показань методика мікродискектомії дозволяє в короткий термін ефективно лікувати пацієнтів з компресійним корінцевим синдромом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р636.750.541-54

Рубрики:

Грижі міжхребцевих дисків

Шифр НБУВ: Ж23024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Лійкоподібна деформація грудної клітки є найчастішою з усіх уроджених аномалій грудної клітки. Ступінь і характер деформації грудної клітки у дітей та дорослих визначається за допомогою методу торакометрії, який надає уявлення щодо глибини деформації та ширини грудної клітки, її косих розмірів, торакального індексу, а також дозволяє простежити ці показники у динаміці. Мета дослідження - провести аналіз результатів хірургічного лікування лійкоподібної деформації грудної клітки за методикою Nuss і визначити шляхи оптимізації лікування за допомогою торакометрії. Надано результати обстеження та лікування 85 хворих із лійкоподібною деформацією грудної клітки, з яких 58 пацієнтам проведено операцію за методикою Nuss (у 2017 - 2019 рр.), 27 пацієнтам - вилучення фіксаторів із грудини (оперованих за методикою Nuss у 2016 р.). Із 27 хворих, яким була проведена корекція лійкоподібної деформації за методикою Nuss у 2016 р., у 24 (89,9 %) хворих результат був позитивним: різниця при вдиху та видиху за сагітальним та косим розмірами грудної клітки не перевищувала 1 см та відповідала фізіологічній нормі. Індекс J. Gizicka у післяопераційному періоді відмічався у межах 0,82 - 1,0, що свідчить про добру корекцію форми грудної клітки. У 3 (11,1 %) пацієнтів спостерігався негативний результат: у 2 пацієнтів відбувся рецидив лійкоподібної деформації, що потребувало повторного оперативного втручання, в 1 хворого спостерігалось утворення кілеподібної деформації. Серед 58 хворих, оперованих первинно у 2017 - 2019 рр., у 55 (94,8 %) отримано добрий результат та у 3 (5,2 %) пацієнтів - незадовільний результат, який проявлявся у провороті фіксатора. Висновки: проведення торакометричного дослідження у хворих з лійкоподібною деформацією дозволяє оцінити результати хірургічного лікування у різні строки після операції, визначити ступінь втрати корекції деформації порівняно із станом відразу після операції.

Лійкоподібна деформація грудної клітки є найчастішою з усіх уроджених аномалій грудної клітки. Ступінь і характер деформації грудної клітки у дітей та дорослих визначається за допомогою методу торакометрії, який надає уявлення щодо глибини деформації та ширини грудної клітки, її косих розмірів, торакального індексу, а також дозволяє простежити ці показники у динаміці. Мета дослідження - провести аналіз результатів хірургічного лікування лійкоподібної деформації грудної клітки за методикою Nuss і визначити шляхи оптимізації лікування за допомогою торакометрії. Надано результати обстеження та лікування 85 хворих із лійкоподібною деформацією грудної клітки, з яких 58 пацієнтам проведено операцію за методикою Nuss (у 2017 - 2019 рр.), 27 пацієнтам - вилучення фіксаторів із грудини (оперованих за методикою Nuss у 2016 р.). Із 27 хворих, яким була проведена корекція лійкоподібної деформації за методикою Nuss у 2016 р., у 24 (89,9 %) хворих результат був позитивним: різниця при вдиху та видиху за сагітальним та косим розмірами грудної клітки не перевищувала 1 см та відповідала фізіологічній нормі. Індекс J. Gizicka у післяопераційному періоді відмічався у межах 0,82 - 1,0, що свідчить про добру корекцію форми грудної клітки. У 3 (11,1 %) пацієнтів спостерігався негативний результат: у 2 пацієнтів відбувся рецидив лійкоподібної деформації, що потребувало повторного оперативного втручання, в 1 хворого спостерігалось утворення кілеподібної деформації. Серед 58 хворих, оперованих первинно у 2017 - 2019 рр., у 55 (94,8 %) отримано добрий результат та у 3 (5,2 %) пацієнтів - незадовільний результат, який проявлявся у провороті фіксатора. Висновки: проведення торакометричного дослідження у хворих з лійкоподібною деформацією дозволяє оцінити результати хірургічного лікування у різні строки після операції, визначити ступінь втрати корекції деформації порівняно із станом відразу після операції.

Надано результати обстеження та лікування 57 хворих із больовими синдромами на тлі нестабільності хребта у поперековому відділі. Пацієнти з 2016 по 2018 рр. перебували на стаціонарному лікуванні у відділі хірургії хребта ДУ "Інститут травматології та ортопедії НАМН України" (Київ). Мета дослідження - визначити прояви больових синдромів при різних видах нестабільності у поперековому відділі хребта. Дослідження грунтується на аналізі результатів обстеження та лікування 57 хворих із больовим синдромом при нестабільності у поперековому відділі хребта. Обстеження включало збір анамнезу, огляд хворих, оглядову спондилографію у функціональному положенні у двох проєкціях, функціональну спондилографію. Хворі відбирались за такими критеріями: наявність вертеброгенних больових синдромів, що виражені у сенсорних та рухових порушеннях, обумовлених нестабільністю у хребтово-рухових сегментах поперекового відділу хребта. Для дискогенної нестабільності (19 (33,3 %) хворих) характерні рефлекторні синдроми, сильний біль на рівні хребтово-рухового сегмента, напруження м'язів спини, обмеження рухів на рівні ушкодженого та прилеглих до нього сегментів. При дискартрогенній нестабільності (29 (50,9 %) хворих) відмічаються корінцеві синдроми, місцевий помірний біль (люмбаго, люмбалгія), який посилюється при рухах, зміні положення тулуба; обмеження рухів; ранкова скутість; зниження сили м'язів ніг; порушення функції тазових органів. При дискартроостеогенній нестабільності (9 (15,8 %) хворих) клінічно-локальний біль, порушується рухова функція сегмента, тенденція до зміщення хребців або руйнування елементів хребта з симптомами стенозу хребтового каналу, корінцеві та медулярно-судинні порушення, деформація хребта. Висновки: різні види нестабільності рухового сегмента хребта у поперековому відділі пов'язані із особливостями структурних змін у міжхребцевих дисках, дуговідросткових суглобах та міжсуглобовій частині дужки хребця. Неврологічні розлади залежать від рівня локалізації та ступеня нестабільності у поперековому відділі хребта. При дискостеогенному виді нестабільності переважають корінцеві синдроми (радикулопатії) (29 (50,9 %) хворих), рефлекторні синдроми - при дискогенному виді нестабільності: люмбаго при гострому або хронічному перебігу захворювання і люмбалгія при підгострому та хронічному перебігу (19 (33,3 %) пацієнтів). При дискартроостеогенному виді нестабільності у 9 (15,8 %) пацієнтів відмічали виникнення компресійного синдрому (корінцево-судинного) з розвитком радикулопатії та нейрогенної переміжної кульгавості.

Тактика хірургічного лікування гриж міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта останніми роками значно змінилася. І хоча золотим стандартом вважають мікродискектомію, на сьогодні з'явилися численні методики і їх модифікації, автори яких прагнуть мінімізувати травматичність оперативного доступу, не знижуючи радикальність операції. Мета дослідження - оцінити ефективність трансфорамінальної ендоскопічної мікродискектомії, виділити недоліки й переваги даного методу на основі отриманих результатів і визначити основні показання й протипоказання до даної операції. Обстежено 98 хворих із грижами міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта, яким у подальшому було виконано операцію трансфорамінальної ендоскопічної мікродискектомії в клініці хірургії хребта ДУ "Інститут травматології та ортопедії НАМН України" в період із вересня 2018 р. по квітень 2019 р. Кількісна і якісна оцінка больового синдрому проводилась за візуальною аналоговою шкалою болю (ВАШ); оцінка якості життя - за опитувальником Oswestry low back pain disability questionaire. Оцінку результатів проведено до операції і через 4 тижні після виконання оперативних втручань. Застосування ендоскопічної мікродискектомії в лікуванні пацієнтів (n = 98) із грижами міжхребцевих дисків дозволило покращити якість їхнього життя, що підтверджують результати анкетування за Oswestry (зменшення з 42,1 +- 3,2 % до 20,1 +- 2,9 %). При порівнянні передопераційних даних за ВАШ (7,3 +- 1,2 бала) і показників через 4 тижні після операції (1,5 +- 0,9 бала) виявлено значуще покращення рівня болю в пацієнтів у короткостроковій перспективі. Висновки: серед переваг методики ендоскопічної трансфорамінальної мікродискектомії слід відзначити: мінімальне пошкодження м'яких тканин і мінімальний контакт із нервовими структурами; швидке післяопераційне відновлення; мінімальний ризик інфекційних ускладнень.

Вирішено наукову проблему, що пов'язана з консервативним лікуванням пацієнтів з больовим синдромом попереково-крижового відділу хребта при дегенеративно дистрофічних захворюваннях. Результати експерименту підтвердили можливість екзогенного впливу на біологічний субстрат больового синдрому, тобто на формування грубого сполучнотканинного рубця, як слідства запального процесу в епідуральному просторі на тлі дегенеративно-дистрофічних захворювань. Так одночасне епідуральне введення гіалуронідази і бетаметазона виявило достовірно високу антіфіброзну активність. Завдяки протизапальній дії та здатності гальмувати процес утворення грубої сполучної тканини цей комплекс ефективний для цілеспрямованої регуляції активності процесу фіброзування спинномозкового каналу і зниження інтенсивності больового синдрому. Результати дослідження підтвердили, що застосування нестероїдних протизапальних препаратів і міорелаксантів ефективні в лікуванні больового синдрому поперекового відділу хребта. Використання лікувальної гімнастики в комплексному лікуванні пацієнтів з протрузіями і грижами міжхребцевих дисків забезпечує підвищення ефективності лікування, стійку і тривалу ремісію, що підтверджується результатами опитувань на етапах спостереження. При недостатній ефективності медикаментозного лікування застосовано різні типи епідуральних блокад: каудальні, інтерламінарні і трансфорамінальні. Зазначено, що каудальні епідуральні блокади є ефективним методом лікування больового синдрому попереково-крижового відділу хребта в короткостроковій перспективі. Інтерламінарні епідуральні блокади є більш ефективним методом лікування больового синдрому попереково-крижового відділу хребта на тлі поперекового спінального стенозу, а трансфорамінальні - монорадикулярного больового синдрому попереково-крижового відділу хребта при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях. При недостатній або нетривалої ефективності різних епідуральних блокад пацієнтам було рекомендовано проходження процедури епідурального адгезіоліза. Встановлено, що епідуральний адгезіоліз є найбільш ефективним методом консервативного лікування больового синдрому попереково- крижового відділу хребта при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях. Зроблено аналіз 220 епідуральних адгезіолізів, підтверджено безпечність процедури. Проведено оцінку прогностичних факторів ефективності епідурального адгезіоліза, виявлено, що до прогностично несприятливих факторів віднесено наявність у пацієнта дегенеративного поперекового сколіозу і артрозу кульшових суглобів. Зазначено, що наявність спондилолістеза, нестабільності в поперековому відділі хребта, а також артрозу колінних суглобів достовірно не впливає на результати лікування больового синдрому попереково-крижового відділу хребта при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях за допомогою епідурального адгезіоліза. Визначено, що значущим потенційним джерелом больового синдрому попереково-крижового відділу хребта є крижово-клубовий суглоб. Проведене дослідження показало, що найвищою чутливістю (81 %) і валідністю (74 %) для його діагностики володіє тест Ганслена, що дає можливість рекомендувати проведення діагностичної блокади навіть при негативних результатах інших тестів. Комбінація тестів пружності стегна / тесту Ганслена і тесту Ганслена/ тесту Патріка виявляє високу чутливість (97 %) і досить низьку специфічність (7 %), що дає можливість вважати цю комбінацію тестів найбільш достовірною для постановки діагнозу синдрому крижово-клубового суглоба. З метою лікування больового синдрому крижово-клубового суглоба застосовували внутрішньосуглобові ін'єкції кортикостероїдів, а при їх недостатній або нетривалій ефективності - радіочастотну нейроабляцію. Розроблено діагностично-лікувальну схему больового синдрому попереково-крижового відділу хребта при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.25-52

Рубрики:

Деформації і функціональні порушення хребта

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ