Висвітлено розвиток, основні напрями та досягнення західноукраїнської літератури періоду 1919 - 1939 років. Проаналізовано роль літературних та ідеологічних угруповань, їх пошуки власних шляхів розвитку літератури на лоні політичних та соціальних течій того часу. Розглянуто літературу як мистецтво, ідеологічні та естетичні концепції провідних митців і критиків Західної України. Значну увагу приділено подібним літературним процесам у Радянській Україні на початку 20-х років.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено особливості розвитку сучасної української прози у контексті її естетичних орієнтацій: неопозитивізму, неомодернізму, передпостмодерних і різноманітних межових стильових явищ, постмодернізму. Розкрито зміст літературно-естетичної дискусії про постмодернізм і його особливості в українському письменстві. Проаналізовано творчість В.Діброва - письменника "задушеного покоління", Б.Жолдака - автора прози, написаної суржиком, Л.Подерв'янського - "творця мінус-культури", Ю.Винничука - засновника "чорного гумору" в українській літературі, О.Забужко - письменниці першого українського бестселера.

Освещены особенности развития современной украинской прозы в контексте ее эстетических ориентаций: неопозитивизма, неомодернизма, предпостмодерных и разнообразных предельных стилевых явлений, постмодернизма. Раскрыто содержание литературно-эстетической дискуссии о постмодернизме и его особенностях в украинской письменности. Проанализировано творчество В.Диброва - писателя "задушенного поколения", Б.Жолдака - автора прозы, написанной суржиком, Л.Подервьянского - "творца минус-культуры", Ю.Винничука - основателя "черного юмора" в украинськой литературе, О.Забужко - писательницы первого украинского бестсселера.

Досліджено генезу, сутність і значення правового регламентування даних форм захисту, проаналізовано їх особливості та наведено їх класифікацію. Розглянуто діяльність існуючих державних органів та інституцій, до компетенції яких входить захист трудових прав громадян і названо провідні з них. Відмічено, що важливу роль у забезпеченні захисту трудових прав працівників відіграють громадські організації. Розглянуто механізм і гарантії реалізації самозахисту трудівником своїх трудових прав, окреслено шляхи його вдосконалення. Досліджено європейське законодавство з питань правової регламентації форм захисту трудових прав людини, приділено відповідну увагу зарубіжному досвіду в даній сфері. Наведено характеристику сучасного стану нормативно-правового забезпечення захисту трудових прав працівників в Україні.

Розглянуто можливість вольтамперометричного визначення іридію та рутенію під час аналізування мідно-нікелевих сульфідних руд. Визначення цих металів за сумісної наявності можливе лише методом багатьох добавок, а використання органічних реагентів, зокрема трифенілметанових барвників та фураноксимів, надає змогу виконувати визначення в менш агресивному середовищі з ліпшими хіміко-метрологічними характеристиками.

Індекс рубрикатора НБУВ: Г461.135

Рубрики:

Амперометричне титрування

Шифр НБУВ: Ж28852/х. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено вольтамперометричну поведінку на ртутному крапельному електроді (РКЕ) двох азобарвників: торону та кислотного хромового темно-синього (КХТС). Вводячи в розчини цих барвників іони Ir(IV), простежено виникнення додаткового піка. Для аналітичних цілей прийнятнішим є КХТС. Розроблена методика визначення іридію з використанням КХТС дещо поступається за чутливістю та селективністю методикам визначення іридію за каталітичними струмами водню, проте виграє за відтворюваністю результатів і простотою.

За допомогою методу осцилографічної полярографії досліджено процес відновлення барвників трифенілметанового ряду: еріохромціаніну R, хромазуролу S та ксиленолового оранжевого. З'ясовано, що барвники трифенілметанового ряду, залежно від умов експерименту, відновлюються на ртутному краплинному електроді з водних розчинів у дві або три стадії. Досліджено вплив кислотності середовища на вольтамперні характеристики процесу відновлення барвників із водних розчинів та вибрано умови їх кількісного визначення.

Авторка з'ясувала, які вірші передавала Олександра Псьол на заслання Шевченкові. На її думку, О. Псьол почала писати свої вірші саме під впливом Шевченка, у її випадку поет був справжнім Пігмаліоном.

Розглянуто культурні традиції та проблеми позитивної самоідентифікації сучасного українця. Визначено єдність культурно-інформаційного простору як передумову суверенітету України. Висвітлено шляхи формування поліцентричної культурної моделі в Україні. Охарактеризовано освіту як домен консолідації суспільства.

Круглий стіл під такою назвою відбувся 1 листопада 2018 р. в Інституті літератури. Відкриваючи засідання, заступник директора з наукової роботи акад. НАН України М. Сулима наголосив на необхідності поглибленого вивчення історії академічних видань Шевченкових творів, щоб у роботі над проектованим новим повним зібранням урахувати позитивний, а подекуди і драматичний досвід попередників. Заступник директора з наукової та видавничої діяльності С. Гальченко у виступі "Академічне видання української класики: перспективи за сучасних безперспективних умов" окреслив основні труднощі, які негативно впливають на функціонування книговидавничого ринку в Україні. Із презентацією "Електронна колекція, оцифроване і цифрове видання: Повне зібрання творів Шевченка у мережі" виступив молодший науковий співробітник відділу шевченкознавства Д. Єсипенко. Запропоновано увазі читачів стислий виклад повідомлень учасників круглого столу.

Розглянуто, як вплинула поезія Шевченка на національну ідентичність двох чільних представників громадівського руху в Україні - правобережця В. Антоновича й лівобережця М. Лисенка. Стверджується, що "Кобзар" - це книжка, що формувала українську політичну ідентичність. Під її впливом відбувалася деполонізація правобережної української інтелігенції й дерусифікація лівобережної. Поезія Шевченка була як головним елементом освітньої програми народництва, так і наріжним каменем народницької ідеології.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4 Шевченко Т. я43

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4 Хвильовий М. 4,0

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто шевченківську тему у спогадах Миколи Володимировича Стороженка "З мого життя" і в його листах до П. Куліша. Авторка вважає, що зазначена тема була для історика принагідною, а його ставлення до поета амбівалентним. Особливу увагу вона звертає на проблему авторства публікації "Эпизод из жизни Т. Шевченка", яку з огляду на криптонім С-ко дослідники нині приписують Миколі Володимировичу Стороженкові. Хоч авторство Миколи - найвірогідніше, проте у статті викладено й аргументи на користь авторствайого брата, Андрія Володимировича Стороженка. Останній підписував свої публікації криптонімом С-ко, А. Андрій Стороженко цікавився мистецькою спадщиною Шевченка й давніми портретами. У статті "Эпизод из жизни Т. Шевченка" йдеться про втрачений портрет пані Шостки. Андрій Стороженко розумів значення поета для української ідеї, але заперечував право українців на самовизначення, тому у праці "Український рух", що її й досі використовує російська пропаганда в боротьбі з "українським сепаратизмом", вивів карикатурну постать Шевченка. Імпульсом до створення цієї карикатури послужила Кулішева теза про неосвіченість Шевченка і його "полупьяную музу".

Здійснено спробу диференційовано розглянути малоросійський дискурс у сприйнятті Шевченкової творчості на матеріалі джерел особистого походження, на прикладі публічної полеміки довкола питання українофільства й української мови включно з донесеннями до III відділення на цю тему. Визначено такий спектр малоросійського дискурсу в потрактуванні доробку Шевченка: амбівалентне ставлення, спроба поєднати повагу до поета з лояльністю до російського імператора й імперії, гостро негативне і зневажливе намагання відокремити Шевченка від українофільства, української мови й літератури, розуміння Шевченка як предтечі українофільства. Присутність імені поета в донесеннях до III відділення свідчить, що його ім'я, як і питання української мови, культури чи освіти, російські імперські структури традиційно переносили в площину політичну, остерігаючись розвитку українського сепаратизму.

У центрі дослідження реальні читачі Шевченка, українські інтелігенти, які зрозуміли поета і його твори, нечитачі - маса селян, котрі Шевченка не могли прочитати, бо були неписьменними, й ті інтелектуали, що поетову творчість прочитали, але не зрозуміли, як сучасники поета, так і представники наступних поколінь, як на Наддніпрянщині, так і в Галичині XIX ст. Розглянуто рецепцію творчості Шевченка на підставі найрепрезентативніших джерел особового походження: листування, щоденників, спогадів, автобіографій, зауважуючи й наступну інтерпретацію - не тільки літературно-критичну, а й словникову, публіцистичну, мистецьку, історичну, політичну. У реконструкції нечитача використано не тільки джерела особового походження, яких обмаль, а й джерела інтерпретаційні: полемічні, наукові праці, що залишаються поза широким науковим обігом, але свідчать про існування малоросійської чи москвофільської, тобто русофільської з нинішньої перспективи рецепції й інтерпретації поета на Наддніпрянщині та в Галичині XIX ст. В основі розуміння-нерозуміння Шевченка лежить культурна й політична ідентичність самого реципієнта й інтерпретатора. Окрему увагу приділено екстремальній літературно-критичній інтерпретації Шевченка, що суперечила "горизонту сподівань" читача. Згадано також російську і польську рецепцію й інтерпретацію, щоб показати: творчість Шевченка долала етнічні межі.

Розглянуто значення Шевченкової поезії для формування національної свідомості покоління українських інтелігентів-постшістдесятників у Російській імперії XIX ст. Проаналізовано спогади, щоденники й листування, на підставі яких робить висновок про рецепцію творчості поета Т. Зіньківським, М. Славінським, П. Тучапським, Є. Чикаленком, Б. Грінченком, М. Грушевським, Д. Дорошенком. Із розгляду джерел особового походження випливає, що "Кобзар" був серед лектури кожної з названих осіб. Не на всіх ця книжка справила враження в дитинстві, адже дітям було складно сприймати поезію Шевченка. Доступ до його творчості, особливо позацензурної, також був у Росії обмеженим, але вже в дорослому віці кожен із мемуаристів визнавав Шевченків вплив на формування власної національної ідентичності.

В літературознавстві є просвітницько-марксистське уявлення про те, що письменник неодмінно повинен "відбивати реальний світ", в першу чергу — соціальні проблеми. Зауважено, що історія культури свідчить про роль сакрального матеріалу як її глибинного фундаменту. Так впровадження Біблії в слов'янський світ увійшло в протиріччя з "рідною" язичницькою спадщиною й визначило внутрішню конфліктність і динаміку духовного пошуку. Особливо властиве це для російської класики XIX cт., яка сполучала натуралістичність з витонченістю спіритуального ідеалу. Розглянуто творчість Скорина Л. В. стосовно "російського сліду" в українській епіграфістиці 20-х років XX століття. Виокремлено значення кліше "вбити дракона" у поезії Віри Вовк. Увагу приділено образу Дон Кіхота як дзеркалу самоідентифікації: апологія лицарства українського шістдесятництва. Охарактеризовано жанр психологічного роману в українській і англійській літературах першої половини XIX ст. (Є. Гребінка, Т. де Квінсі), наведено концепти шляху і світу від Григорія Сковороди, окреслено простори літературної фантастики в письменстві хорватського бароко тощо.