Розглянуто різні підходи щодо визначення сутності спільного підприємства. Виділено відмінні риси, переваги, недоліки та критерії доцільності створення підприємств спільної власності.

Узагальнено результати досліджень з питань створення та діяльності спільних підприємств (СП) на світових ринках і в Україні. Обгрунтовано ефективність економічного механізму функціонування СП за умов глобальних інтеграційних процесів. Розроблено модель організації комплексу СП на основі принципів теорії синергізму та "технологічного ланцюжка". Удосконалено методологічні підходи до оцінки економічної ефективності діяльності СП.

Наведено результати досліджень стосовно можливостей застосування синергетичної концепції у сфері міжнародного співробітництва. Обгрунтовано доцільність вживання категорії "інтернаціональний синергізм", "синергізм диверсифікації", "синергізм співробітництва", "синергічний резерв" та "асиметричність синергізму". Розглянуто природу економічної глобалізації з позицій синергетики. Доведено доцільність впровадження системи управління інтернаціональним синергізмом в міжнародних корпораціях. Описано процес організації та функціонування спільного підприємства з позицій синергетики. Розглянуто можливості застосування синергетичного підходу у міжнародній маркетинговій діяльності, а також у сфері інновацій і міжнародного трансферу технологій. Виявлено синергічні закономірності у процесах створення та функціонування вільних економічних зон, етапах формування гібридних стратегій міжнародних стратегічних альянсів.

Приведены результаты исследований, касающихся возможностей применения синергетической концепции в сфере международного сотрудничества. Обоснована целесообразность употребления категорий "интернациональный синергизм", "синергизм диверсификации", "синергизм сотрудничества", "синергетический резерв" и "ассиметричность синергизма". Рассмотрена природа экономической глобализации с позиций синергетики. Доказана целесообразность внедрения системы управления интернациональным синергизмом в международных корпорациях. Описан процесс организации и функционирования совместного предприятия с позиций синергетики. Рассмотрены возможности применения синергетического подхода в международной маркетинговой деятельности, а также в сфере инноваций и международного трансфера технологий. Выявлены синергетические закономерности в процессах создания и функционирования свободных экономических зон, этапах формирования гибридных стратегий международных стратегических альянсов.

Теоретико-методологічно обгрунтовано формування моделі спільного підприємства (СП), орієнтованого на досягнення синергічного ефекту за умов глобальних інтегральних процесів. Надано характеристику синергізму як категорії стратегічного менеджменту, введено поняття "синергізм диверсифікації", "синергізм співробітництва", "інтернаціональний синергізм". Сформульовано загальне визначення спільного підприємства, систематизовано його відмінні риси та основні види синергізму СП. Висвітлено переваги та недоліки, критерії доцільності створення СП. Визначено головні функціональні ролі та класифікаційні ознаки спільних підприємств. Розроблено загальну модель синергічних взаємозв'язків у межах СП. Проаналізовано світовий досвід створення та функціонування СП, на підставі чого розроблено схему періодизації процесу еволюції СП. За результатами дослідження економічної діяльності СП Хмельниччини обгрунтовано необхідність проведення заходів щодо прискорення процесу трансформації потенційного синергізму СП у синергізм реальний. Створено модель організації спільних підприємств на засадах концепцій синергізму та "технологічного ланцюжка". Запропоновано методику розподілу привнесених ресурсів і одержаного прибутку від господарської діяльності СП. Поглиблено методологічний підхід до питання оцінки економічної ефективності діяльності СП, введено показники для розрахунку загального ступеня та структури синергічного ефекту спільного підприємства.

Визначено та обгрунтовано ключову роль креативних колективів у забезпеченні інноваційного розвитку підприємства. Окреслено особливості формування креативних колективів та умови забезпечення їх ефективного функціонування. Визначено специфіку реалізації функцій управління у процесі функціонування креативного колективу.

Розкрито суть суб'єктно-об'єктних зв'язків у сфері національної безпеки України. Проаналізовано місце та роль реагування на кризові ситуації, що загрожують національній безпеці в системі суб'єктно-об'єктних зв'язків у сфері національної безпеки України. Результати розгляду запропоновано використовувати як у сучасній правовій науці, так і у практиці реформування сил безпеки.

Проаналізовано зміст понять "бренд роботодавця" і "бренд персоналу". Охарактеризовано дуалістичність поняття "HR-бренд", що є відображенням, сукупності унікальних переваг умов зайнятості на підприємстві та максимальної реалізації цих переваг у трудовій поведінці персоналу, а також орієнтації HR-бренду на внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства та поєднання об'єктивних і суб'єктивних критеріїв оцінювання. Багаторівневість HR-бренду (підприємства, галузі, регіону, країни), нелінійність його становлення і багатоваріантність розвитку, фрактальність, нестійкість і нерівноважність надали змогу обгрунтувати доцільність застосування до його вивчення та управління положень економічної синергетики. Доведено, що процес HR-брендингу поєднує у собі ознаки організації та самоорганізації, еволюційні і біфуркаційні етапи, характеризується широким спектром атрактивних цілей, наявністю флуктуацій і в підсумку призводить до появи у системі емерджентних властивостей. Охарактеризовано роль інформації та ентропії у процесах формування і розвитку HR-бренду. Сформульовано визначення синергії бренду роботодавця і бренду персоналу. Окреслено практичні наслідки реалізації переваг синергетичності HR-бренду.

На основі аналізу чинного законодавства, досвіду України та країн ЄС, комплексних наукових досліджень у сфері діяльності правоохоронних органів і військових формувань розкрито сучасну юридичну природу адміністративно-правових засад реагування на кризові ситуації, що загрожують національній безпеці (НБ) України. Значну увагу приділено дослідженню організаційно-правових засад адміністративних, інформаційних, інноваційних, економічних та інших аспектів забезпечення НБ держави, правовим механізмам адміністративно-правового регулювання в цій сфері та напрямам удосконалення адміністративно-правових засад реагування на кризові ситуації, що загрожують НБ України. Подано інформацію про підрозділи цивільно-військового співробітництва як суб'єкти реагування на кризові ситуації, що загрожують НБ держави. Висвітлено питання відшкодування моральної шкоди й особливості системи правової допомоги постраждалим під час реагування на кризові ситуації, що загрожують НБ України.

Актуальність статті обумовлена потребою в науково обгрунтованих дефініціях понять адміністративно-правового забезпечення (АПЗ) і його механізму, формулювання яких є її метою. У процесі реалізації мети використано системний підхід, методи аналізу та синтезу, експертні оцінки. Здійснено аналіз низки поглядів на суть і структуру АПЗ. У межах аналізу виявлено їх переваги та недоліки, а також ті опорні точки, які необхідні для формулювання дефініції поняття "АПЗ". Зокрема, до цих точок зараховано використовуване деякими адміністративістами поняття "адміністративно-правова основа" (АПО), яке відображає сукупність взаємопов'язаних, внутрішньо узгоджених, основоположних нормативно-правових актів, котрі містять юридичні принципи та норми, спрямовані на адміністративно-правове регулювання суспільних відносин відповідно до суспільних потреб. Запропоновано таку дефініцію АПЗ: АПЗ - це АПО впливу суб'єктів державно-владних повноважень на суспільні відносин у сфері публічного управління та їх діяльність, спрямована на формування, використання й удосконалення зазначеної основи з метою реалізації цілей адміністративного права. Розглянуто низку трактувань поняття "механізм АПЗ". У процесі їх аналізу зокрема, з'ясовано, що деякі фахівці ототожнюють поняття "механізм АПЗ" та "адміністративно-правовий механізм", і враховано вимогу, що дефініція механізму АПЗ має містити чітку вказівку на наявність у цьому механізмі інституційної складової. Зроблено висновок, що механізм АПЗ є системою, яку утворюють юридичні та фізичні особи, завдяки діям котрих формується, функціонує та вдосконалюється це забезпечення, а також принципи, форми, методи адміністративно-правового регулювання та управлінські технології.

Розкрито зміст, завдання, принципи і структуру адміністративного процесу. Зосереджено увагу на підходах до розуміння поняття адміністративного процесу у вітчизняній адміністративно-правовій теорії, видів та джерел доказів, а також особливостей процесу доказування в адміністративному процесі. Розглянуто завдання, принципи і стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Надано характеристику стадій нормотворчого, реєстраційного та дозвільного проваджень, а також проваджень за скаргами фізичних і юридичних осіб, визначено їхній зміст та особливості. Висвітлено загальні положення адміністративного судочинства та зміст його стадій. Сформульовано основні ідеї реформування адміністративного процесуального права в умовах інтеграції України в Європейський простір.

Зауважено, що сучасний розвиток української держави і суспільства свідчить про появу і закріплення нових відносин адміністративно-правового змісту. Досліджено адміністративне законодавство, зокрема процес побудови і функціонування публічного управління. Адміністративне право регулює відносини, що пов’язані з реалізацією прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб, які не мають владних повноважень, а також юридичних осіб у відносинах з представниками виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та іншими суспільними утвореннями. Зазначено, що адміністративне законодавство за обсягом регулювання адміністративно-правових відносин є одним з найбільш поширених у порівнянні з іншими галузями права. Законодавством встановлено і закріплено юрисдикційні повноваження у провадженні справ про адміністративні правопорушення за широким переліком як юридичних так і посадових осіб. Висвітлено особливості реагування на кризові ситуації під час російського повномасштабного вторгнення до України.