Розглянуто основні категорії кінцевого доходу, споживання та заощадження й об'єктивні та суб'єктивні основи їх динаміки. Визначено, що споживання характеризує економічний добробут населення і країни в цілому, а заощадження виступають показником економічного зростання. Наголошено на необхідності теоретичного аналізу цих категорій для обгрунтування соціальної політики та економічного потенціалу держави.

Досліджено динаміку та структуру сукупного попиту і пропозиції в Україні, стан відтворювальних пропорцій, тенденції кінцевого споживання та заощадження домашніх господарств, а також зовнішніх і внутрішніх факторів формування сукупного попиту. Визначено фактори, які негативно впливають на формування даного попиту. Доведено, що для створення базисних передумов економічної стабілізації необхідно забезпечити нормальні співвідношення у прибутковості різних галузей економіки. Для характеристики процесів відтворення з урахуванням численних питань міжгалузевих зв'язків і пропорцій запропоновано використовувати макропоказники сукупного попиту, що базуються на основі міжгалузевого балансу. Визначено, що головні мотиваційні механізми його формування закладені у динаміці кінцевого споживання домашніх господарств. Обгрунтовано роль сучасної держави у макроекономічному регулюванні, здійсненні бюджетно-податкової та грошової політики, стимулюванні сукупних попиту та пропозицій у контексті формування ефективної структури економіки та активізації інвестиційних процесів. Зазначено, що у процесі визначення стратегії зовнішньоекономічного розвитку необхідним є врахування зв'язку валютно-курсової політики з тенденціями формування даного попиту.

Розкрито теоретичні основи конкурентоспроможності, її сутність, структуру, види та фактори. Проаналізовано особливості формування конкурентоспроможності національної економіки, визначено внутрішні та глобальні перешкоди в контексті ефективного розвитку економіки, напрями та механізми підвищення рівня конкурентоспроможності. Висвітлено державну політику щодо сприяння позитивних якісних і кількісних змін у функціонуванні національної економіки й успішної інтеграції України у світовий економічний простір.

Проаналізовано соціально-економічний устрій суспільства, описано економічну систему та закони її розвитку, товарну форму організації суспільного виробництва. Розкрито теоретичні засади грошей і грошового обігу, процес виробництва і нагромадження капіталу, галузеві особливості його виробництва і функціонування, форми прибутку, зокрема суспільного, суть і функції ринку. Визначено чинники економічного розвитку, господарський механізм в системі суспільного відтворення, економічні функції держави, особливості розвитку перехідних економік, форми розвитку міжнародних економічних відносин, вплив глобальних проблем на економічний розвиток України.

Проанализирован социально-экономический строй общества, описаны экономическая система и законы её развития, товарная форма организации общественного производства. Раскрыты теоретические основы денег и денежного оборота, процесс производства и накопления капитала, отраслевые особенности его производства и функционирования, формы прибыли, в частности общественной, сущность и функции рынка. Определены факторы экономического развития, хозяйственный механизм в системе общественного восстановления, экономические функции государства, особенности развития переходных экономик, формы развития международных экономических отношений, влияние глобальных проблем на экономическое развитие Украины.

Висвітлено теоретичні засади забезпечення конкурентоспроможності як механізму прискорення національного економічного розвитку. Вивчено динаміку міжнародної конкурентоспроможності України, визначено напрями й інструменти підвищення її рівня. Здійснено аналіз стратегій конкурентоспроможності країн Центральної та Східної Європи. Узагальнено досвід політики економічного розвитку таких країн, як Польща, Румунія, Болгарія, Словаччина, Угорщина. Розглянуто соціальну складову конкурентоспроможності національної економіки. Розроблено концептуальні підходи до забезпечення й оцінювання регіональної конкурентоспроможності України. Наведено рекомендації щодо підвищення конкурентоспрожності національної економіки на регіональному та загальнодержавному рівнях.

Оцінено та виявлено ризики боргової залежності України з урахуванням обсягів зовнішнього боргу, його структури та джерел покриття. Для виявлення реальної фінансової спроможності країни та оцінки макроекономічної стабільності обгрунтовано необхідність використання показника сукупної зовнішньої заборгованості. Запропоновано заходи з підвищення ефективності управління зовнішнім боргом.

Увагу приділено вирішенню наукових і практичних проблем забезпечення конкурентоспроможності національної економіки й обгрунтуванню стратегічних напрямів підвищення її рівня за умов системних ризиків розвитку національної економіки. Проаналізовано зміст і генезис теорії конкурентоспроможності, визначено теоретичну сутність дефініції "конкурентоспроможність", удосконалено класифікацію видів конкурентоспроможності за різними критеріальними ознаками. Охарактеризовано стратегії розвитку національних економік, які класифіковано відповідно до джерел досягнення конкурентних переваг. Визначено критерії та виміри національної конкурентоспроможності, запропоновано методичні принципи оцінювання конкурентоспроможності економіки на основі виявлення ризиків її розвитку. Досліджено особливості та визначено стратегічні напрями підвищення рівня конкурентоспроможності економіки України.

Індекс рубрикатора НБУВ: У9(4УКР)290-640

Рубрики:

Економіка окремих країн і частин світу

Шифр НБУВ: Ж24156 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто становлення концептуальних основ державного регулювання неформального сектора економіки (НСЕ). Проаналізовано трактування вченими суті та складових державного регулювання НСЕ, наведено власне визначення цього поняття. Проведено комплексне дослідження функцій, напрямів і критеріїв державного регулювання НСЕ. З'ясовано особливості моделей регулювання НСЕ. Доведено, що державне регулювання НСЕ може здійснюватись за такими моделями: модель ринкового регулювання, модель ринкового регулювання з елементами державного; модель державного регулювання. Обгрунтовано, що нині в Україні більш дієвим буде використання непрямих інструментів державного впливу на НСЕ. Систематизовано напрями державного регулювання НСЕ, серед яких виділено правовий, інституційний, моніторинго-інформаційний, контрольний. Доведено, що головними критеріями ефективності державного регулювання детінізації НСЕ є показники, що характеризують рівень зайнятості у формальному секторі економіки, рівень добробуту зайнятих, динаміку податкових надходжень до бюджетів різних рівнів, зміну ВВП тощо.

Прослідковано еволюцію бренду. Індустріалізацію визначено початком сучасного етапу брендування. Досліджено вплив індустріалізації на розвиток брендування та трансформацію структури економіки України. Розглянуто роль бренда у структурних змінах національної економіки. Проаналізовано структуру компонентів валового внутрішнього продукту країни. Прогнозовано збільшення ВВП у разі формування бренд-орієнтованої національної економіки. Предмет дослідження - теоретичні та методологічні засади впливу брендування національної економіки на її структурні пропорції. Мета роботи - обгрунтування характеру взаємозв'язку між брендуванням національної економіки та її галузевою структурою. Для досягнення мети було використано: функціональний підхід - для визначення бренду з погляду виконуваних їм функцій; системний і національний підходи до методології наукового пізнання бренду, що надало змогу дослідити вплив бренду на структурні пропорції національної економіки; управлінський підхід до процесу керування брендом за конкретних ринкових та споживчих умов в системі управління брендом на різних рівнях. Практичне значення одержаних результатів полягає у їх використанні для збільшення ефективності функціонування національної економіки за рахунок змін у її галузевих пропорціях. Висновки: сучасне визначення бренду відповідає його еволюції та функціям, що виконує бренд у національній економіці. Поточні соціально-економічні, екологічні, демографічні проблеми України потребують комплексного підходу до їх розв'язання, що неможливе без серйозних структурних змін у національній економіці. Брендування національної економіки впливає на її галузеві пропорції, виступає інструментом зміни структури категорій доходу ВВП та його зростання.

Досліджено поняття структури і визначено сутнісні характеристики понятійного апарату теорії економічної структури. З позицій системно-структурного підходу охарактеризовано принципи дослідження організації і розвитку економічної системи, серед яких принцип цілісності, системності, структурності, ієрархічності. Запропоновано доповнити основні методологічні принципи дослідження структури економіки принципом стійкості для відображення особливостей її динаміки за умов негативних впливів зовнішнього середовища, відповідно до якого виокремлюють стійкі та нестійкі економічні структури. Охарактеризовано структуру економіки як складного поліструктурного утворення. Сформульовано концептуальні підходи до структурування економіки.

Аналіз рівня стійкості економіки України та визначення тенденцій її динаміки на основі порівняння фактичних, оптимальних та критично допустимих значень індикаторів зовнішньоекономічної безпеки. Мета роботи - обгрунтування напрямів державної політики щодо забезпечення стійкості національної економіки на основі ідентифікації сприятливих та дестабілізуючих чинників розвитку економіки України. Методологія проведення роботи: методи наукової абстракції та логічного узагальнення - з метою уточнення сутністних характеристик понять стійкість національної економіки, зовнішньоекономічна безпека держави; компаративний аналіз - для порівняння фактичних і нормативних значень індикаторів зовнішньоекономічної безпеки; методи аналізу, синтезу - для виявлення чинників, що впливають на рівень зовнішньоекономічної безпеки; методи структурно-функціонального підходу - для обгрунтування напрямів системно-процесного управління макроекономічною стійкістю України. Сформульовано концепт стійкого розвитку національної економіки у вимірі зовнішньоекономічної безпеки; визначено головні системні загрози і обмеження стійкого розвитку економіки України і сформульовано завдання реалізації економічної політики держави для підвищення рівня її стійкості у вимірі зовнішньоекономічної безпеки. Висновки: стійкість розвитку економіки визначається як її здатність до формування оптимальних макроекономічних пропорцій і підтримання їх у динаміці в допустимих з точки зору економічної безпеки межах та характеризує потенційну здатність економіки витримувати зміни параметрів зовнішнього середовища з мінімальними збитком або втратою функціональності. Низький рівень стійкості економіки України та визначені негативні тенденції її динаміки провокують нездатність системи протистояти негативним зовнішнім шокам, зокрема зумовленим поточною світовою фінансовою кризою, через відсутність фундаментальних передумов економічного зростання й орієнтацію на короткочасні кон'юнктурні чинники. Аналіз тенденцій та дестабілізуючих чинників розвитку економіки України дозволив сформулювати пріоритетні напрями державної політики щодо забезпечення стійкості національної економіки в розрізі параметрів зовнішньоекономічної безпеки. Обгрунтовано, що підвищення рівня зовнішньоекономічної безпеки є невід'ємною складовою формування стійкості економіки України і має відбуватися з урахуванням комплексу вищезазначених факторів.

Предмет дослідження - узагальнення теоретичних підходів до структурування економіки як методологічного базису реалізації державної політики ефективних структурних перетворень національної економіки. Мета роботи - аналіз еволюції теоретичних підходів щодо структурування економіки та здійснення їх типологізації, на основі виокремлення чинників структурних трансформацій. Методологія проведення роботи: використання системно-структурного підходу (для визначення сутності понять структура економіки, структурні трансформації економічної системи); порів няльного аналізу - в процесі систематизації та групування теорій. Запропоновано підходи до типологізації теорій структурних трансформацій економіки, критеріями яких можуть слугувати концептуальні підходи до структурування економіки та інструментарій реалізації структурних перетворень. Серед них: теорії економічного зростання, теорії галузевої, відтворювальної, технологічної, інституційної, регіональної структури, а також теорії глобальних трансформацій. На основі ідентифікації ключових чинників структурування національної економіки визначено взаємозв'язок економічного зростання і структурних перетворень. Висновки: різноманітні підходи до структурування економіки характеризують економічну систему як поліструктурне утворення, що складається з безлічі взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих в часі, просторі, системі різних координат компонентів (галузей, регіонів, технологічних укладів, інституційних секторів, фаз суспільного відтворення тощо). Взаємозв'язок економічного зростання і структурних трансформацій виявляється у їх взаємозалежності. Природа і якість економічного зростання обумовлюється структурними факторами, що його продукують: за рахунок технологічних проривів, галузевих і відтворювальних трансформацій, інституційних змін. Зворотній вплив економічного зростання на структурні трансформації економіки полягає у формуванні матеріальних передумов для реалізації цілеспрямованих заходів щодо формування ефективної структури економіки з переважанням високотехнологічних видів економічної діяльності; підготовки висококваліфікованих сучасно навчених фахівців; розробці і опануванні нових видів сировини і матеріалів, запровадженні нових технологій виробництва та форм організації праці, освоєнні нових ринків збуту.

Досліджено міжнародний досвід формування та реалізації економічної політики, орієнтованої на оптимізацію структури національних господарств. Визначено основні напрями державного регулювання економіки, які показали найбільшу результативність у досягненні цілей випереджаючого розвитку через структурно-галузеві зрушення. Проаналізовано та систематизовано напрями й інструменти структурної політики в країнах світу відповідно до рівня розвитку їх продуктивних сил.

Мета роботи - визначення концептуальних засад формування та реалізації політики структурної перебудови економіки України, а також ідентифікація засадничих принципів, функціональних напрямів і пріоритетних заходів удосконалення структурної політики України. У результаті дослідження визначено ключові завдання та цілі структурної політики в Україні, обгрунтовано критерії ефективності організаційно-економічного механізму державного регулювання структурних зрушень, окреслено вимоги до укладання та наповнення міжгалузевих державних програм структурної перебудови економіки України. Запропоновано комплекс функціональних і селективних заходів з удосконалення вітчизняної структурної політики, а також механізми інституційного забезпечення реалізації цих заходів. Проаналізовано функції регулювання інноваційно-технологічної сфери в системі структурної політики держави. Перспективою подальших досліджень у цьому напрямі є розробка методології для визначення критеріїв вибору пріоритетних галузевих напрямів структурних зрушень в українській економіці.

Економічні результати розвитку мусульманських країн порушили питання про наявність все більш акцентованої ісламської фінансової і податкової моделі. Податки в ісламській економічній моделі забезпечують імпліцитний зв'язок у взаєминах держави з індивідуумами, визначаючи межі обумовленої свободи та взаємних обов'язків. Мета роботи - визначення індикативних особливостей прогресивного оподаткування індивідуальних доходів в окремих ісламських країнах. Визначено, що для ісламських країн характерна єдність релігії (віри) та таких елементів соціального устрою, як організація влади, сімейні, економічні й інші відносини. Межі особистого та громадського, індивідуального та державного є прозорими та жорстко нормованими. Розглянуто особливості Інституту податку в мусульманських країнах, умови оподаткування та правила використання податків. Доведено, що в цей час в ісламських країнах підходи до оподаткування є диверсифікованими. Визначено, що прогресивне оподаткування індивідуальних доходів акцентовано застосовується в Туреччині, Пакистані, Тунісі, Індонезії, Нігерії, в інших країнах, частково в Саудівській Аравії, "податкові гавані" характерні для ОАЕ, Кувейту, Катару, Бахрейну, Оману, також зберігається пропорційне оподаткування в Малайзії, Судані, Казахстану. Проаналізовано основні види податків у мусульманських країнах, досліджено їх еволюцію. Виявлено сучасні акценти прогресивного оподаткування індивідуальних доходів в окремих мусульманських країнах. Визначено позитивні сторони ісламської фінансової моделі в частині модернізації податкової політики та дотримання податкової дисципліни, безумовного виконання обов'язків та укладених угод. Обгрунтовано, що використання елементів прогресивної шкали оподаткування з практики ісламських фінансів буде корисним з ряду міркувань: для бюджетного та соціального балансування в "коридорі можливостей", як взаємна відповідальність громадянина та держави у виконанні взятих на себе зобов'язань, як ануїтетна взаємовигідна лінія економічної поведінки. Доведено, що прогресивне податкове вилучення частини великих доходів надасть рестрикційно-стримувальний результат контролю за їх перерозподілом у громадських інтересах, оскільки соціально-економічна поведінка індивідуумів, їх повноваження та обов'язки мають бути врівноваженими.