Розглянуто проблему успіху в політичній діяльності як загальну ефективність дій політика, спрямованих на досягнення стабільного розвитку держави та суспільства.

Розглянуто структурні особливості іміджу політичних партій. Увагу зосереджено на визначенні впливу регіональних особливостей на процес його формування.

Досліджено особливості політичного успіху як закономірного результату системно-раціональної діяльності, що визначає позицію суб'єкта у політичному просторі на підставі підсумкової суспільної оцінки всіх політичних досягнень і поразок. Розглянуто теоретико-методологічні засади та принципи вивчення даного явища, доведено його суперечність, що має прояв у розв'язані конфлікту моралі та прагматизму. З'ясовано, що політична культура є індикатором виявлення можливостей функціонування політичного успіху у межах поля політики. За результатами дослідження проаналізовано фактори, критерії, види політичного успіху. Наведено модель політичного успіху, складовими якої є досягнення позиції політичними суб'єктами у межах політичного простору, реалізація ними запланованих стратегій, суспільне оцінювання одержаних результатів. Ефективність досягнення даної моделі залежить від наявності сутнісного взаємозв'язку між визначеними елементами.

Розглянуто вплив технологічного підходу на політичну сферу. Акцентовано увагу на визначенні поняття та структури партійного бренда, його вплив на технологізацію політичного процесу.

Висвітлено сутність політичної модернізації. Показано її специфіку в історичному вимірі. Розглянуто широке коло питань, пов'язаних з модернізацією політичної системи України на сучасному етапі. Визначено причини, що зумовлюють необхідність оновлення політичної системи. Здійснено аналіз чинників модернізації політичної системи України. Виявлено особливості трансформації політичної культури, символічної системи в процесі модернізації політичної системи України. Охарактеризовано громадянську участь та запропоновано шляхи її активізації, посилення контролю громадянського суспільства над владою. Розглянуто розширення компетенцій регіонів і шляхи децентралізації влади в Україні.

Висвітлено зміст та особливості інституціоналізації еліти в процесах модернізації політичних систем Іспанії, Німеччини, Туреччини та України. Доведено, що процеси інституціоналізації сприяють набуттю елітою структурно-змістовних характеристик, необхідних для виконання функцій, спрямованих на структурно-змістовне перетворення політичної системи. У цьому контексті досліджено рівень суб'єктності еліти в процесах модернізації та особливості використання технологій політичної діяльності, спрямованих на оптимізацію поставлених цілей та завдань. Представлено технологічну схему модернізації політичної системи та надано практичні рекомендації щодо її практичного використання в умовах української політичної дійсності.

Висвітлено філософські та соціокомунікаційні аспекти стратегічних комунікацій. Конкретизовано зміст та особливості стратегічних комунікацій як інструменту реалізації інтересів політичних суб’єктів. Проаналізовано підходи до дослідження даних комунікацій в політичній сфері. Досліджено основні складові стратегічних комунікацій: публічну дипломатію, зв’язки з громадськістю, залучення лідерів думок, цивільно-військове співробітництво. Розглянуто суб’єктність політичної еліти у формуванні та реалізації стратегічних комунікацій. Проаналізовано досвід HATO, ЄС, а також Франції, Німеччини, Польщі у використанні потенціалу стратегічних комунікацій в реалізації ключових інтересів на внутрішньому та зовнішньому рівнях політичної діяльності.

Запропоновано авторську концепцію інституціоналізації еліти в процесах модернізації політичних систем, що дозволило комплексно розглянути структурно-функціональні характеристики еліти як політичного інституту та конкретизувати його суб'єктність у здійсненні політико-модернізаційної діяльності. Наведено рекомендації щодо підвищення рівня інституціоналізації еліти в політичній системі України. Обґрунтовано визначення елітного політичного інституту як стійкої, нормативно-структурованої сукупності процедур і практик взаємодії, направленої на завоювання владних повноважень, здійснення політичного управління на основі наявних ресурсів. Досліджено особливості та процедуру інституціоналізації еліти в контексті формування інституціонального середовища функціонування та подальшої легітимації в політичній системі. Розкрито сутність, структурні складові суб'єктності еліти й особливості використання політичних технологій в процесах модернізації. Проаналізовано основні етапи інституціоналізації еліти в політичній системі України та здійснено оцінювання рівня інституціоналізованості згідно обраних критеріїв. Вивчено досвід інституціоналізації еліти в політичних системах Іспанії, Німеччини, Туреччини та визначено можливості його використання в умовах української політичної дійсності.