Розглянуто анархію як соціокультурний феномен з позицій аксіології. Анархію як певний стан суспільства, в якому цілком відсутня або ослаблена центральна державна рада, вперше розглянуто з точки зору системи її сенсожиттєвих орієнтирів, верхівкою ієрархії якої є Свобода. Здійснено систематизацію анархічних цінностей на підставі творів теоретиків анархізму класичного періоду, зроблено аналіз змісту основних складників суспільного ідеалу анархізму. Встановлено, що навіть за умов існування ряду суперечностей та невідповідностей, анархія не стає абсолютною утопією: ці суперечності стимулюють розвиток анархічних ідей. Цей факт є важливим у зв'язку з тим, що аналіз функціонування сучасних розвинутих західних суспільств показує - в ряді країн реалізувався так званий "оксамитовий" варіант анархії (анархічні тенденції можна простежити і в пострадянських суспільствах). Рішення сучасної футурології частково збігаються з рішеннями анархістів, а це означає, що анархізм класичного періоду - тенденція поступового ослаблення втручання держави в соціальне життя.

Підкреслено визначальну роль освіти в процесі формування особи і необхідність пошуку нової парадигми освіти за умов глобальної духовної кризи, складовою частиною якої є і криза сучасної освітньої системи. Дано філософський аналіз концепції ноосферної освіти, що розглядається як така нова парадигма, основною метою та відмінністю якої є формування у молодого покоління цілісної ноосферної свідомості.

Обгрунтовано необхідність формування у студентів у процесі їх навчання етнокультурної компетентності як уміння орієнтуватися та адекватно вести себе у ситуаціях міжкультурного спілкування.