Аневризми СМА (середня мозкова артерія) часто передбачають технічні проблеми у разі ендоваскулярного методу хірургічного лікування. Внутрішньочерепні стенти широко використовуються у лікуванні аневризм з широкими шийками іншої локалізації. Мета роботи - покращити результати ендоваскулярної емболізації аневризм СМА, оцінити техніко-економічне обгрунтування, ефективність і безпеку стентування аневризм СМА. Оцінити безпечність та ефективність даної методики й оцінити її віддалені результати. У період з жовтня 2011 р. по березень 2015 р. 16 пацієнтів з 16-ма аневризмами СМА з широкою шийкою прооперовані за допомогою стент-асистуючої техніки. Ретроспективно було зібрано та проаналізувано дані для цих пацієнтів, включаючи демографію, морфологічні особливості аневризм, результати лікування та післяопераційний період. 17 стентів, у тому числі 6 Solitaire, 4 Neuroform, 4 Leo, 2 Fred і 1 Silk, були з успіхом використані в цій серії. З 13-ти аневризм, яким було проведено стент-асистуючу емболізацію, повна оклюзія була досягнута в 9 випадках, залишкове контрастування шийки залишалося в 1 випадку, залишкове контрастування аневризми було присутнє в 3-х випадках. Стаз контрасту в тілі аневризми спостерігався в інших 3-х аневризмах, де було проведено тільки встановлення потоперенаправляючих стентів. Процедура ускладнення відбулася у одного хворого, що не призвело до стійкого неврологічного дефіциту. За оцінкою даних по mRS (модифікована шкала Ренкіна) під час виписки зміни від 0 - 2 балів спостегілись у 14-ти пацієнтів і від 3 - 6 у 2-х пацієнтів. Результати ангіографічних контролів у 9-ти пацієнтів (у середньому 5,6 міс) показали, що всі аневризми залишалася стабільно емболізованими або відмічалось покращання виключення з кровообігу, не було жодного стеноза стента, рецидивів або повторного крововиливу з аневризми. Клінічний контроль (в середньому 20,1 міс), не виявив погіршення неврологічної симптоматики або рецидиву розриву аневризми. Висновки: попередній досвід показує, що встановлення стентів у разі хірургічного лікування аневризм СМА з широкою шийкою є можливим. Тим не менш, безпека й ефективність методики мають бути додатково оцінені більшою серією випадків і більш тривалим спостереженням.

Мета роботи - визначити ефективність хірургічного лікування субарахноїдально-паренхіматозного крововиливи (V ст. Шкали Hunt - Hess), зумовленого розривом аневризми середньої мозкової артерії. Наведено клінічне спостереження лікування розриву артеріальної аневризми правої середньої мозкової артерії з формуванням субарахноїдально-паренхіматозного крововиливу (V ст. Шкали Hunt - Hess), враховуючи тяжкість стану, тільки після проведеного в терміновому порядку хірургічного лікування, спрямованого на усунення джерела кровотечі, і збільшення внутрішньочерепного об'єму (розширена краніотомія). Наведений клінічний випадок показує можливість знизити показники летальності даної категорії хворих за рахунок організації своєчасної госпіталізації в спеціалізовані стаціонари, де є можливість профілактики повторного аСАК шляхом проведення високоточних методів дослідження та хірургічного втручання із застосуванням мікрохірургічної техніки. Відзначено значне покращання стану: відновилась свідомість, спонтанне дихання, ковтання, з'явилися мінімальні рухи в лівому плечі.

Мета роботи - оцінити та порівняти результати ефективності інтраартеріального тромболізису і тромбекстракції при тромбоемболічних ускладненнях в ендоваскулярній нейрохірургії. Проаналізовано результати інтраартеріального тромболізису за допомогою рекомбінантного тканинного активатора плазміногену у 10 пацієнтів і тромбекстракції за допомогою системи "Solitaire стент" у 5 пацієнтів з артеріальними аневризмами. Тромболізис проведено у 2 пацієнтів з артеріовенозними мальформаціями, у 3 - з каротидним стентуванням, у 5 - з артеріальними аневризмами (2 аневризми внутрішньої сонної артерії і 3 - середньої мозкової артерії). Ефективність обох методів оцінено за модифікованою шкалою Ренкіна. Після застосування інтраартеріального тромболізису у 30 % пацієнтів виявлено погіршення стану (від 2 до 4 балів за модифікованою шкалою Ренкіна), погіршення функціонального дефіциту практично не було. За ангіографічними даними у 70 % пацієнтів досягнуто тотальної реканалізації, у 30 % - часткової. В 1 (10 %) випадку відзначено геморагічне ускладнення. Після тромбоекстракції тотальної реканалізації досягнуто в усіх пацієнтів. За модифікованою шкалою Ренкіна погіршення не виявлено. Висновки: при застосуванні обох методик одержано позитивні результати. За даними дигітальної селективної ангіографії та оцінкою за модифікованою шкалою Ренкіна, ефективнішою є інтраартеріальна механічна тромбекстракція.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р636.770.36

Рубрики:

Хірургічне лікування аневризм головного мозку

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - дослідити особливості нейроофтальмологічної симптоматики у хворих з артеріальними аневризмами (АА) головного мозку (ГМ). Проаналізовано результати обстеження 70 хворих (38 (54,3 %) жінок і 32 (45,7 %) чоловіків) з АА ГМ, які перебували на лікуванні в Інституті нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України в період з 2013 до 2016 рр. Проведено комплексне обстеження хворих згідно з "Алгоритмом надання медичної допомоги пацієнтові з гострим порушенням мозкового кровообігу за типом САК" (додаток до наказу МОЗ України № 317 від 13.06.2008). Пацієнтів розподілили на дві групи: I - 13 (18,6 %) хворих з псевдотуморозним типом клінічних виявів захворювання, II - 57 (81,4 %) пацієнтів у гострий період (до 30-ї доби) геморагічного інсульту внаслідок розриву АА ГМ. Нейроофтальмологічний огляд передбачав клініко-неврологічне обстеження, візометрію, периметрію, біомікроскопію, офтальмоскопію. Стійкі порушення зорових функцій після лікування виявлено у 16 (23 %) хворих (у групі I - у 8 (61,5 %) хворих (12 очей), у групі II - у 8 (14,0 %) пацієнтів (16 очей)). Для всіх хворих у групі I було характерним поступове зниження гостроти зору у строки від 3 міс до 2 років. У 43 (75,4 %) пацієнтів у групі II мало місце "транзиторне" порушення зорових функцій щонайменше за 1 рік до геморагічної маніфестації захворювання. При розриві АА порушення зорових функцій виникало раптово в усіх хворих, у 8 (14,0 %) з них зафіксовано гемофтальм (у 2 (2 ока)), двобічний геморагічний (центральний) ретиніт (в 1 (2 ока)), двобічні застійні диски зорових нервів на початковій стадії (у 2 (4 ока)), однобічну задню оптичну ішемічну нейропатію (у 3 (3 ока)). Окорухові розлади транзиторного характеру у 35 (61,4 %) хворих у групі II були спричинені ураженням окорухового, блокового та відвідного черепних нервів. Висновки: нейроофтальмологічні вияви АА ГМ залежать від локалізації аневризми та варіанта клінічних виявів захворювання. "Транзиторні" порушення зорових функцій у хворих з АА ГМ можуть бути предикторами розриву аневризми. Розвиток задньої оптичної нейропатії при розриві АА ГМ є несприятливою ознакою щодо прогнозу відновлення зорових функцій. Мікрохірургічні втручання при АА ГМ із зовнішньою декомпресією зорових та окорухових нервів позитивно впливають на відновлення функції зору.

Мета роботи - вивчити особливості клінічних неврологічних виявів інтрапераційного розриву артеріальних аневризм у ранній післяопераційний період та ефективність методів його профілактики. Проведено ретроспективне дослідження результатів хірургічного лікування 69 (31 (44,9 %) чоловік та 38 (55,1 %) жінок) хворих з гострим порушенням мозкового кровообігу за геморагічним типом унаслідок розриву аневризм головного мозку, у яких мав місце інтраоперативний розрив артеріальних аневризм. Вік хворих - від був від 21 до 65 років, середній вік - (42,2 +- 14,2) року. В усіх випадках захворювання виявлялося клінікою нетравматичного внутрішньочерепного крововиливу внаслідок розриву аневризм. Первинний розрив зафіксовано у 57 (82,6 %) хворих, повторний - у 12 (17,4 %). Утворення внутришньочерепної гематоми спостерігали у 36 (52,2 %) хворих. При госпіталізації всім хворим проводили комп'ютерну томографію головного мозку для верифікації внутришньочерепного крововиливу, набряку головного мозку, ішемічних уражень та гідроцефалічного розширення шлуночкової системи. Діагностику та визначення ступеня ангіоспазму здійснювали за допомогою церебральної ангіографії та транскраніальної допплерографії. Наявність аневризм головного мозку встановлювали за допомогою церебральної та мультиспиральної комп'ютерної ангіографії. Для оцінки радикальності виключення аневризми з кровотоку під час операції використовували допплерографічне обстеження. Клінічний стан хворих оцінювали за шкалою Hunt-Hess, шкалоюWorld Federation of Neurological Surgeon Grading System for Subarachnoid Hemorrhage (WFNS SAH grading scales), шкалою ком Глазго. У гострий період прооперовано 47 (68,12 %) хворих, у підгострий та холодний - 22 (31,9 %) хворих. У 63 хворих інтраопераційний розрив аневризми виник під час виділення аневризми з арахноїдальних спайок, у 2 - під час видалення внутрішньомозкової гематоми, у 3 - при підході до аневризми внаслідок ретракції шпателями. Висновки: інтраопераційний розрив аневризм головного мозку - найчастіше інтраопераційне ускладнення при кліпуванні аневризм головного мозку, виникнення якого погіршує загальний стан хворого, призводить до формування стійкого вогнищевого дефіциту та збільшує ймовірність летального наслідку після операції. Застосування адекватного хірургічного доступу з оптимальним положенням хворого на операційному столі, індукована артеріальна гіпотензія, тимчасова оклюзія кліпсою артерії, яка несе аневризму, є надійними методами профілактики виникнення інтраопераційних розривів артеріальних аневризм. Хірургічна тактика при інтраопераційному розриві аневризми індівідуальна та залежить від етапу оперативного втручання, на якому виникла кровотеча з аневризми, її інтенсивності, анатомо-топографічних особливостей аневризми та артеріальної ланки кровопостачання головного мозку.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р636.770.36

Рубрики:

Хірургічне лікування аневризм головного мозку

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На основі ретро- та проспективного аналізу результатів лікування проведено порівняння статистичної значущості характеру й об'єму внутрішньочерепного крововиливу, стану пацієнтів на вибір тактики та результати мікрохірургічних і ендоваскулярних втручань у різні періоди аневризматичної хвороби. Уточнено критерії ефективності й особливості порівняння вибору щодо застосування різних методів хірургічного втручання в залежності від періоду захворювання, терміну крововиливу й анатомічних особливостей АА СМА. Доведено переваги й обґрунтовано показники індивідуалізації вибору методів хірургічного лікування пацієнтів з АА СМА на основі аналізу безпосередніх і віддалених результатів лікування. Проаналізовано вплив застосування асистуючих технологій на ступінь радикальності оклюзії аневризм і з урахуванням принципу індивідуалізації хірургічного лікування хворих з АА СМА.

Цель работы - оценка результатов хирургического лечения мультифокальной эпилепсии на основании дифференцированного подхода к выбору хирургической тактики в зависимости от клинических проявлений и структурно-функциональных изменений головного мозга. В исследование включили 48 больных мультифокальной фармакорезистентной эпилепсией: 37 (77 %) детей и 11 (23 %) взрослых. Возраст пациентов - от 2 до 44 лет (в среднем - 12,7 года). У подавляющего большинства больных (n = 46, 95,8 %) припадки были ежедневными. К моменту хирургического вмешательства больные принимали от 2 до 11 (в среднем - 5,1 +- 2,5) противоэпилептических препаратов в качестве моно- или политерапии. Стереотаксическая каллозотомия (СК) проведена 12 (25,0 %) больным, микрохирургическая каллозотомия (МК) - 18 (37,5 %), мультилобарные резекции (МЛР) - 6 (12,5 %), функциональная гемисферотомия (ФГ) - 12 (25,0 %). Послеоперационный катамнез прослежен в сроки от 6 месяцев до 11 лет (в среднем - 5,5 +- 2,1 года). В 25 (52 %) наблюдениях множественные эпилептические фокусы или диффузные структурные и электрофизиологические изменения отмечены в пределах одного полушария, в 19 (40 %) случаях структурное поражение головного мозга было двухсторонним, у 4 (8 %) больных диагностирована МРТ-негативная эпилепсия з двухсторонней эпилептиформной активностью. После операции эпилептические припадки прекратились у 23 (48 %) больных (IА класс по шкале Энгеля), в 8 (17 %) случаях наблюдали редкие кратковременные ауры или фокальные припадки (II класс по Энгелю), в 6 (13 %) наблюдениях частота припадков снизилась менее чем на 75 % или существенно не изменилась. Наилучшие результаты достигнуты после ФГ и МЛР (припадки прекратились у 90 % больных), а после СК контроль над эпилептическими припадками отмечен в 25 % случаев. Операционные осложнения возникли у 3 (6,3 %) пациентов, 1 из этих больных умер (послеоперационная летальность - 2,1 %). Выводы: сочетание резекционных операций и дисконнекций - эффективный и безопасный метод хирургического лечения мультифокальной эпилепсии. Прекращение припадков способствует регрессу психоэмоциональных расстройств у детей с тяжелой формой эпилепсии и улучшает качество жизни больных.