Виявлено фактори, що обумовлюють існування феномену опозиції: суттєві розбіжності інтересів держави та громадянського суспільства, протиріччя між різними суспільними силами, гілками влади, політичними партіями, різні підходи до мети і дій держави та влади. Визначено поняття демократичної політичної опозиції як сукупності суб'єків політичного життя, що не приймають змісту політики діючої влади, та/або методів реалізації цієї політики, виступають організованою альтернативою цій владі. Проведено класифікацію політичної опозиції за різними критеріями: структурним (системна, позасистемна), ідеологічним (ліва, центристська, права), діяльнісним (активна, пасивна), масштабом дій (елітна, масова), цілями (конструктивна, деструктивна), відношенням до держави (державницька, антидержавницька), ступенем лояльності та іншими. Розглянуто діяльність опозиції в аспекті теоретичного і практичного протистояння владі. Визначено особливості формування об'єктивних і суб'єктивних умов функціонування опозиції в українському суспільстві, зокрема "нецивілізованих" форм і методів співпраці влади з опозицією. Доведено, що розбудова демократичної, соціально-правової держави є необхідним фактором ефективної взаємодії влади й опозиції. Обгрунтовано, що формування зрілої політичної та правової культури суспільних відносин - один зі шляхів гармонізації взаємовідносин влади й опозиції в Україні.

Висвітлено перспективи модернізації й еволюціонування вищої освіти (ВО) України та соціального буття в контексті цивілізаційного визначення молоді, аксіологічних, телеологічних, освітньо-педагогічних та ідеологічних факторів цивілізаційної ієрархії буттєвих пріоритетів сучасної ВО. Описано модернізаційні та цивілізаційні ознаки політичних змін в Україні у сучасний період. Проаналізовано роль освіти в цивілізаційному вихованні молоді. Розкрито взаємодію влади й опозиції у визначенні цивілізаційного шляху України.

Розкрито тенденції розвитку сучасного менеджменту, які обумовили появу нових напрямів управлінських наук - самоменеджменту та менеджменту людських ресурсів (HR). Виділено найтиповіші риси менеджменту HR, визначено його мету та зміст. Представлено таблицю порівняльного аналізу класичного підходу до управління й менеджменту HR. Розглянуто можливості використання технології розвитку HR-самоменеджменту та менеджменту HR для підготовки менеджерів. Докладно проаналізовано зарубіжні та вітчизняні концепції самоменеджменту. За результатами дослідження запропоновано власну адаптивно-розвивальну концепцію самоменеджменту, конкретизовано її ідеї.