На основі аналізу різних наукових підходів розглянуто сутність та особливості категорій "соціальний захист" та "соціальне забезпечення". В результаті проведеного дослідження здійснено розмежування даних категорій та визначено поняття "соціального захисту" та "соціального забезпечення" працівників цивільної авіації.

Узагальнено зарубіжний досвід провідних країн світу щодо державного регулювання страхової діяльності. Розглянуто різні підходи до здійснення адміністративно-правового регулювання страхування та визначено найоптимальнішу модель регулювання страхового ринку.

Досліджено питання походження, сутності та змісту юриспруденції, загальних та специфічних особливостей її розвитку, а також з'ясовано логіку процесу становлення юридичної науки шляхом розгляду різних підходів до визначення поняття юриспруденції та вивчення історичних і соціокультурних передумов формування даного явища.

На основі вивчення соціального механізму походження фактичних обставин, що знайшли своє закріплення в юридичній площині, з'ясовано природу зв'язку юридичних фактів та правових наслідків для суб'єктів права. В результаті аналізу змісту досліджуваного явища виокремлено соціальну, матеріальну та юридичну складові, що дозволяє більш повно охарактеризувати роль юридичних фактів в процесі правового регулювання.

Досліджено вплив концепції "живого права" Є. Ерліха на трансформацію сучасного праворозуміння в контексті євроінтеграційних і глобалізаційних викликів сьогодення. Внаслідок наукового пошуку авторами зроблено висновки, що "живе право", маючи соціально-правову природу, є об'єктивно необхідним і соціально корисним правовим явищем, яке завдяки своїй адаптивній спроможності здатне стимулювати прогрес у правовій системі, задовольняти конкретні потреби суб'єктів, а також швидко реагувати на зміни в суспільному житті та потреби трансформаційних процесів у правовій сфері.

Мета статті - здійснення вивчення сутності інноваційного розвитку суспільства в аспекті його інформатизації і сучасних тенденцій розвитку правової системи України в умовах глобалізації. Досліджено методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи пізнання, предметні наукові знання та міждисциплінарний підхід, за допомогою яких проаналізовано основні наукові концепції праворозуміння, з'ясовано їх значення в процесі правового регулювання інноваційно-інформаційних відносин та виявлено об'єктивні закономірності трансформації суспільства. В результаті наукового пошуку визначено зміст інноваційного розвитку суспільства в правовому розумінні та надано характеристику відносинам, пов'язаних з інноваційним розвитком суспільства, як складному та важливому соціальному інституту, що включає в себе різні сфери людської діяльності, інтереси особистості, суспільства і держави, а також має конкретні відкриті правові проблеми, вирішення яких повинне відбуватися шляхом теоретико-правового осмислення закономірностей суспільних змін та модернізації інноваційного законодавства. Обговорено динамічність розвитку суспільних відносин зумовлює потребу подальшого наукового осмислення права як багатогранного і багатоаспектного явища, зверненого до особистості, інтересів та потреб людини, з урахуванням методологічного синтезу різнорідних методів наукового пізнання та використання філософських підходів з метою більш повного усвідомлення та інтерпретації правової реальності інноваційного суспільства.

Викладено теоретичні основи правотворчості та юридичної техніки з урахуванням особливостей нормотворення та правозастосування у сферах публічного та приватного права, а також тенденцій розвитку юридичної діяльності щодо формування змісту та зовнішнього оформлення нормативно-правових актів.

Мета статті - здійснення вивчення сутності інноваційного розвитку суспільства в аспекті його інформатизації і сучасних тенденцій розвитку правової системи України в умовах глобалізації. Досліджено методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи пізнання, предметні наукові знання та міждисциплінарний підхід, за допомогою яких проаналізовано основні наукові концепції праворозуміння, з'ясовано їх значення в процесі правового регулювання інноваційно-інформаційних відносин та виявлено об'єктивні закономірності трансформації суспільства. В результаті наукового пошуку визначено зміст інноваційного розвитку суспільства в правовому розумінні та надано характеристику відносинам, пов'язаних з інноваційним розвитком суспільства, як складному та важливому соціальному інституту, що включає в себе різні сфери людської діяльності, інтереси особистості, суспільства і держави, а також має конкретні відкриті правові проблеми, вирішення яких повинне відбуватися шляхом теоретико-правового осмислення закономірностей суспільних змін та модернізації інноваційного законодавства. Обговорено динамічність розвитку суспільних відносин зумовлює потребу подальшого наукового осмислення права як багатогранного і багатоаспектного явища, зверненого до особистості, інтересів та потреб людини, з урахуванням методологічного синтезу різнорідних методів наукового пізнання та використання філософських підходів з метою більш повного усвідомлення та інтерпретації правової реальності інноваційного суспільства.

Мета статті - дослідження сутності суб'єктивного права в його нерозривному взаємозв'язку з категоріями "суб'єкт права", "призначення суб'єктивного права" та "здійснення суб'єктивного права", а також визначення нових змістовних характеристик даного поняття в умовах правової інтеграції. Використання системно-структурного методу та методу узагальнення дозволило проаналізувати загальні тенденції розширення змісту суб'єктивних прав, спричинені глобалізаційними та правоінтеграційними трансформаціями соціальної дійсності. За допомогою діалектичного методу наукового пізнання, а також методів аналізу, синтезу та абстрагування з'ясовано зміст та призначення досліджуваного поняття, визначено основні його ознаки та структуру, а також співвідношення з об'єктивним правом. В результаті наукового пошуку доведено, що питання призначення суб'єктивних прав має важливе теоретичне та практичне значення. Адже з теоретичної точки зору розуміння необхідності кореляції потреб людини з нормативно-правовим регулюванням суспільних відносин надає більше можливостей для розуміння сутності суб'єктивного права, зокрема пізнання його природи. З точки зору практики, пов'язування потреб людини з конкретним суб'єктивним правом сприятиме закріпленню необхідного змісту об'єктивного права та встановленню тих правомочностей особи, необхідних для задоволення конкретних інтересів. Обговорено динамічність розвитку суспільних відносин та розвиток правової системи України, що відбуваються під впливом глобалізаційних процесів сьогодення, зумовлюють потребу подальшого наукового осмислення перетворень інституційної підсистеми національної правової системи в розрізі виявлення змін у правовому статусі суб'єктів права.

На основі вивчення соціального механізму походження фактичних обставин, що знайшли своє закріплення в юридичній площині, з'ясовано природу зв'язку юридичних фактів та правових наслідків для суб'єктів права. В результаті аналізу змісту досліджуваного явища виокремлено соціальну, матеріальну та юридичну складові, що дозволяє більш повно охарактеризувати роль юридичних фактів в процесі правового регулювання.

Обгрунтовано теоретичні положення щодо визначення та характеристики адміністративно-правових засад надання страхових послуг у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності авіаційних підприємств. Досліджено світовий досвід державного регулювання страхової діяльності та виділено три основні моделі регулювання страхового ринку: традиційну, дуалістичну, модель мегарегулятора. Виділено провідний орган, що здійснює державне регулювання у сфері страхових послуг - Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Саморегулівні організації страховиків розглянуто з позицій суб'єктів із делегованими повноваженнями щодо регулювання у сфері страхових послуг. Визначено функції діяльності суб'єктів регулювання надання страхових послуг у досліджуваній сфері: регулятивна, контрольна, організаційна (нормортворча діяльність, державна реєстрація, контроль, пруденційний нагляд, ліцензування тощо). Охарактеризовано чинники стратегічного, тактичного та теоретико-правового характеру, які мають бути враховані при встановленні пріоритетних напрямів адміністративного регулювання. Запропоновано шляхи вирішення актуальних проблем вдосконалення адміністративно-правового регулювання надання страхових послуг у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності авіаційних підприємств.

Мета статті - визначення змісту поняття індивідуального правового регулювання в контексті сучасних тенденцій розвитку правової системи України, а також його ролі та значення в механізмі правового регулювання. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціально юридичні методи пізнання, за допомогою яких вивчено наукові підходи та доктринальні позиції розуміння індивідуального правового регулювання, зокрема сутності його соціально-управлінської природи функціонування. Вихідним принципом запропонованої наукової роботи є розробка теоретичних положень, що визначають особливості індивідуально-правового регулювання, пов'язаного з дією певного механізму, що поєднує в собі усі юридичні засоби та за допомогою індивідуального веління регулює певні казуально-регламентовані суспільні відносини. В сучасних умовах трансформації суспільних відносин та здійснення правої реформи в Україні індивідуальне правове регулювання набуває все більшого значення, яке полягає у забезпеченні вирішення конкретних життєвих правових ситуацій та задоволення інтересів конкретних суб'єктів. А це, в свою чергу, актуалізує потребу постійного вирішення наукових завдань, пов'язаних з індивідуальним правовим регулюванням, що матиме теоретичну та практичну цінність для усієї системи юридичних наук.

Мета статті - дослідження сутності поняття "правове почуття" як необхідного елемента під час здійснення правозастосовної діяльності органами державної влади, а також характеристиці його ролі і цінності для забезпечення механізму правового регулювання в цілому. Методи дослідження: методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціально юридичні методи пізнання, використання яких дозволило проаналізувати різні концептуальні підходи до вироблення уявлень щодо співвідношення інтелекту та інтуїції, впливу відчуття права, правових емоцій та правового мислення на процес пізнання і застосування права. Результатом даної наукової роботи стала розробка теоретичних положень, на основі яких сформульовано визначення правового почуття як соціально-психологічного (емоційного) відношення людини до права, правової дійсності, правових приписів та настанов, заснованого на загальновизнаному ідеалі добра і справедливості. Доведено значення правового почуття для побудови та функціонування цілісної, ефективної і інклюзивної системи органів державної влади, зокрема завдяки його спроможності перетворювати закон у більш потужний інструмент, здатний забезпечити соціальну справедливість та дотримання принципу верховенства права. Обговорене правове почуття є складним соціально-психологічним явищем, яке існує у кожного індивіда, суспільства в цілому впродовж усієї історії його розвитку. Його роль у сучасних умовах може і повинна бути посилена в усіх відношеннях, так як це є одним із важливих передумов побудови правової держави і демократичного громадянського суспільства. Досліджені наукові ідеї мають важливе значення для вдосконалення роботи органів державної влади. Їх впровадження безпосередньо в процес прийняття юридичних рішень зумовить розвиток емоційного інтелекту та спонукатиме працівників державних органів більш етично займатися своєю професією, сприятиме прояву поваги до людей, тим самим розширюючи доступ громадян до правосуддя, їх можливості участі в управлінні публічними справами тощо.

Вивчено фікції як правову категорію, їх місце в системі нетипових нормативно-правових приписів, проведенні науково-теоретичного аналізу порядку застосування юридичних фікцій в практичній діяльності, а також визначенні місця в сучасній системі засобів юридичної техніки. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціально юридичні методи пізнання, за допомогою яких проаналізовано різні наукові позиції та доктринальні підходи до вироблення уявлень щодо розуміння поняття та сутності юридичних фікцій, а також їх значення в правовій сфері. Одним із основних використаних методів є діалектичний метод пізнання, який дозволив встановити та виокремити якісні характеристики досліджуваного феномену. Завдяки історичному методу досліджено передумови появи та поширення юридичних фікції в юридичній практиці, а також формування поглядів щодо сутності, змісту та призначення даної правової категорії. Розробка теоретичних положень, на основі яких юридичну фікцію визначено як прийом юридичної техніки, за допомогою якого здійснюється визнання явно неіснуючого факту таким, що існує або навпаки - існуючого таким, що не існує. Даний прийом шляхом імітації реальності використовується для створення норми права, яка за умови недостатності чи малоефективності існуючих правових засобів регулює суспільні відносини, що виникають в об'єктивній дійсності. На основі виділення особливих характеристик доведено значення даного універсального прийому юридичної техніки, який є не лише носієм законодавчої політики, а й інструментом, що забезпечує підвищення ефективності механізму дії права, досягнення вищого рівня правопорядку та зміцнення державної дисципліни. Юридична фікція спрямовує процес пізнання фактичних обставин на встановлення передбачуваного відповідно до закону факту в разі наявності пов'язаних із ним обставин. Фікція сприяє обгрунтуванню знання про факт. А це і є процесуальне призначення юридичного припущення, тобто фікції. У процесі доведення фактичних обставин справи юридичне припущення (фікція) відіграє роль засобу їх юридичної кваліфікації. Застосування фікцій в судочинстві сприяє здійсненню правосуддя, реалізації права на судовий захист тощо. Тож поширення юридичних фікцій і зростання їх ролі останнім часом є цілком закономірним процесом, що пов'язане з реформацією правового регулювання, появою в ньому принципово нових галузей науково-теоретичного знання.

Доведено, що доброчесність повинна стати базовим і основоположним принципом діяльності кожного українського чиновника. Мета статті - системний аналіз нормативно-правових засад формування доброчесності державного службовця з погляду співвідношення моралі та права. Виявлено, що питання етичного та правового вимірів доброчесності державного службовця тісно пов'язане із взаємозв'язком та взаємодією моралі та права в системі соціально-нормативного регулювання. У дослідженні наведено історію впровадження терміна "доброчесність" у законодавстві України: від наказу про затвердження загальних правил поведінки державного службовця від 23 жовтня 2000 р. до впровадження змін до Конституції України, де доброчесність стала обов'язковою умовою для роботи працівників державної служби. Проаналізовано різні наукові підходи до визначення поняття "доброчесність" таких науковців, як С. Гула, Г. Гравер, Г. Сухоцька, а також запропоновано власне визначення поняття. Встановлено, що створення системи доброчесної та професійної публічної служби відповідно до міжнародних стандартів є одним з основних напрямів реалізації Антикорупційної стратегії на 2020 - 2024 рр. Зазначено, що питання доброчесності можна розглядати як поняття, явище чи категорію. У будь-якому разі це питання цінностей та цілей у демократичному суспільстві, якісних соціальних змін в етичному вимірі, а також розвитку знань і формування вмінь. Проаналізовано підсумки конференції між представниками Верховного Суду, Ради Європи, Венеціанської комісії й інших щодо способів покращення моральних принципів діяльності державних службовців, а особливо доброчесності. Зроблено висновки щодо необхідності ухвалення закону про захист осіб, які доброчесно повідомляють про корупційні правопорушення; реформування системи оплати праці державних службовців шляхом істотного підвищення рівня посадових окладів; ухвалення закону про проведення перевірок публічних службовців на доброчесність, у якому треба передбачити правила та порядок проведення таких перевірок тощо.

Розглянуто питання загальної частини адміністративного права, пов'язані зі становленням адміністративного права як галузі права, яка розвивається відповідно до загальних правил (аксіом), доведених у римському праві та сформульованих у вигляді норм, принципів, презумпцій тощо в теорії права. Наголошено на необхідності повернення до народовладдя, на якому будувалась Козацька Республіка в Гетьманські часи, та реформування українського законодавства відповідно до звичаєвого права як невід’ємної складової європейської цивілізації.