Встановлено, що монохроматичне зелене світло впливає на вегетативну нервову систему (симпатикотропна дія), що спричинює гідродинамічні зміни: зниження істинного очного тиску, підвищення коефіцієнта легкості відтоку, покращання коефіцієнта Бекера, зниження тонометричного очного тиску, розширення периферичного поля зору та зменшення кількості скотом у центральному полі зору. Розроблено новий вид зелених світлофільтрів ZSF3 та метод використання впливу нового зеленого світлофільтра на гідродинаміку ока. Обгрунтовано показання та ефективність застосування зелених світлофільтрів ZSF3 з лікувальною метою за різних клінічних форм, стадій глаукоми та рівнів очного тиску. Зазначено, що впровадження нових зелених світлофільтрів ZSF3 сприятиме оптимізації та підвищенню ефективності лікування хворих на глукому, запобіганню випадків сліпоти від цього захворювання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р673.4

Рубрики:

Хвороби рогової оболонки

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приділено увагу анатомії органа зору, орбіти, очного яблука, захисного та допоміжного апарату. Охарактеризовано зміни органа зору у разі судинних, інфекційних, ендокринних і захворювань центральної нервової системи. Надано загальні відомості про захворювання органа зору, що підлягають спостереженню і лікуванню фахівцем-офтальмологом. Надано інформацію надання невідкладної допомоги у разі ушкодження органа зору та допоміжного апарату, а також про нагляд за розвитком цього органа в дитячому та підлітковому віці.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р673.909-4

Рубрики:

Інші захворювання сітківки

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р673.909

Рубрики:

Інші захворювання сітківки

Шифр НБУВ: Ж101097 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено вивчення та оцінено ефективність нейропротекторної терапії під час лікування пацієнтів із глаукомою низького тиску. Встановлено позитивний вплив пайлер-світло терапії на клініко-функціональні показники у таких пацієнтів. Показано, що використання препарату з цитіколіном, ціанокобаламіном та шіалуроновою кислотою є патогенетично обгрунтованим підходом до додаткового медикаментозного лікування пацієнтів із глаукомою.

Безпека ліків стає однією з основних проблем охорони здоров'я у світі. Лікарські ускладнення - це не тільки серйозна медична та соціальна, але і велика економічна проблема. Побічна дія ліків може спостерігатися як при прийомі монопрепаратів, так і при комплексній терапії. При цьому виявляються не тільки передбачувані, але й непередбачувані побічні ефекти, що виникають внаслідок взаємодії лікарських засобів. Бібліосемантичний аналіз джерел літератури і власних досліджень авторів показав, що офтальмологічні ускладнення при лікуванні системних захворювань проявляються у вигляді звуження поля зору, погіршення якості зору, розвитку тієї чи іншої патології зору. Такі побічні ефекти можуть викликати лікарські препарати, що застосовуються при лікуванні серцево-судинної, шлунково-кишкової, дихальної, травної, нервової та інших систем організму. У такому разі може виникнути катаракта, зміна сприйняття кольору, утруднене читання, двоїння в очах, короткозорість, глаукома, підвищена світлочутливість, тромбоз вен сітківки, сухість очей, утруднення носіння контактних лінз, втрата різкості зору тощо.

Експериментальну глаукому низького тиску у щурів індукували пошкодженням зорових нервів. Гангліонарні клітини сітківки (ГКС) ідентифікували за допомогою введення флуоресцентного барвника Fluorogold у структури, де закінчуються аксони цих клітин, а саме superior colliculi середнього мозку. Показано, що у щурів з експериментальною глаукомою суттєво зменшується кількість ГКС порівняно із контрольними щурами. Середня кількість клітин у сітківках, отриманих від щурів з глаукомою низького тиску, була 235,2 +- 29,9, а у контролі 567,0 +- 42,2. Аналіз дії поляризованого світла на ГКС в моделі експериментальної глаукоми у щурів не виявив істотних відмінностей від результатів у вибірці без впливу.

Важлива причина зниження зору, сліпоти, анатомічної загибелі очей, що завершуються енуклеацією в 23,7 % випадків, і, таким чином, інвалідизації, пов'язана з кератитами. Досвід лікування тяжких деструктивних захворювань переднього сегмента ока свідчить про складність та актуальність проблеми. Мета роботи - вивчити ефективність застосування операції лікувальної автотрансплантації склери у разі деструктивних уражень (виразці) рогової оболонки ока. У дослідження було включено 180 пацієнтів (180 очей) з тяжкими деструктивними ураженнями рогівки (ДУР) (виразкою) різної етіології з перфорацією рогівки - 61 око (33,9 %) або із загрозою перфорації (десцеметоцеле - 46 очей (25,6 %)). ДУР глибиною 1/3 - 1/2 товщини рогівки - 15 (8,3 %) та 46 (25,6 %) відповідно. Вік пацієнтів становив від 35 до 83 років, у середньому 57,34 року. За походженням ДУР було розподілено: на бактеріальні (31,1 %), вірусні (метагерпетичний) (8,3 %), автоімунні (5,0 %), нейропаралітичні (3,3 %), посттравматичні (непроникаючі поранення ока та сторонні предмети) кератити (10,0 %), ускладнення контактної корекції (міякі контактні лінзи) (11,7 %), післяопераційні кератопатії (після хірургічного лікування катаракти - ендотеліально-епітеліальна дистрофія) (15,0 %), після алокератопластики (15,6 %). Проводили: візометрію, біомікроскопію з флюоресцеїновим тестом і фотореєстрацією. Через 5 - 7 діб медикаментозного лікування для хірургічного лікування було застосовано лікувально-тектонічну кератопластику автосклеральним клаптем - лікувальну автосклеропластику рогівки (ЛАСПР) за запропонованою нами методикою. Загоєння рогівки у разі застосування ЛАСПР спостерігалося в 99,4 %. Наслідки залежали від глибини та площини зони виразки, термінів виконання ЛАСПР. Висновки: використання запропонованої операції ЛАСПР надає змогу закривати дефекти рогівки, зокрема з перфорацією, будь-якої локалізації. Операція ЛАСПР може застосовуватись у порядку ургентної допомоги, а також за відсутності матеріалу й умов для алотрансплантації рогівки. Результати проведеного лікування підтверджують доцільність використання ЛАСПР у випадку деструктивних виразкових уражень рогівки. Загоєння рогівки у разі застосування ЛАСПР спостерігалося в 99,4 %, гострота зору збільшилась в 63,8 % очей.

Висвітлено актуальні питання діагностики, надання невідкладної допомоги, сучасних методів лікування, профілактики хвороб ока та придаткового апарату для лікарів загальної практики - сімейного лікаря. Увагу приділено організації надання медичної допомоги офтальмологічним хворим на первинному рівні. Розглянуто захворювання, що найчастіше зустрічаються в повсякденній роботі лікаря первинного рівня надання медичної допомоги: захворювання й ураження допоміжного (придаткового) апарату ока, переднього відрізка очного яблука, методи їх діагностики та надання невідкладної допомоги. Значну увагу приділено алгоритмам практичних навичок, якими повинен володіти лікар загальної практики - сімейний лікар. Окремо розглянуто питання проведення медико-соціальної експертизи, визначення інвалідності внаслідок офтальмологічної патології.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р670.211 + Р673.4

Рубрики:

Аномалії рефракції

Хвороби рогової оболонки

Шифр НБУВ: РА428764 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Важлива причина зниження зору, сліпоти, анатомічної загибелі очей, що завершуються енуклеацією в 23,7 % випадків, і, таким чином, інвалідизації, пов'язана з кератитами. Досвід лікування тяжких деструктивних захворювань переднього сегмента ока свідчить про складність та актуальність проблеми. Мета роботи - вивчити ефективність застосування операції лікувальної автотрансплантації склери у разі деструктивних уражень (виразці) рогової оболонки ока. У дослідження було включено 180 пацієнтів (180 очей) з тяжкими деструктивними ураженнями рогівки (ДУР) (виразкою) різної етіології з перфорацією рогівки - 61 око (33,9 %) або із загрозою перфорації (десцеметоцеле - 46 очей (25,6 %)). ДУР глибиною 1/3 - 1/2 товщини рогівки - 15 (8,3 %) та 46 (25,6 %) відповідно. Вік пацієнтів становив від 35 до 83 років, у середньому 57,34 року. За походженням ДУР було розподілено: на бактеріальні (31,1 %), вірусні (метагерпетичний) (8,3 %), автоімунні (5,0 %), нейропаралітичні (3,3 %), посттравматичні (непроникаючі поранення ока та сторонні предмети) кератити (10,0 %), ускладнення контактної корекції (міякі контактні лінзи) (11,7 %), післяопераційні кератопатії (після хірургічного лікування катаракти - ендотеліально-епітеліальна дистрофія) (15,0 %), після алокератопластики (15,6 %). Проводили: візометрію, біомікроскопію з флюоресцеїновим тестом і фотореєстрацією. Через 5 - 7 діб медикаментозного лікування для хірургічного лікування було застосовано лікувально-тектонічну кератопластику автосклеральним клаптем - лікувальну автосклеропластику рогівки (ЛАСПР) за запропонованою нами методикою. Загоєння рогівки у разі застосування ЛАСПР спостерігалося в 99,4 %. Наслідки залежали від глибини та площини зони виразки, термінів виконання ЛАСПР. Висновки: використання запропонованої операції ЛАСПР надає змогу закривати дефекти рогівки, зокрема з перфорацією, будь-якої локалізації. Операція ЛАСПР може застосовуватись у порядку ургентної допомоги, а також за відсутності матеріалу й умов для алотрансплантації рогівки. Результати проведеного лікування підтверджують доцільність використання ЛАСПР у випадку деструктивних виразкових уражень рогівки. Загоєння рогівки у разі застосування ЛАСПР спостерігалося в 99,4 %, гострота зору збільшилась в 63,8 % очей.

Вивчено вплив адреналіну (40 діб; 0,1 - 0,15 мг/кг) на внутрішньоочний тиск (ВОТ), ультраструктуру та маркери окисного стресу в сітківці ока 10-місячних щурів лінії Вістар. Виявлено, що значення ВОТ достовірно зростали на 21 % із тривалим стійким ефектом навіть через 42 доби після припинення введення препарату. Дія адреналіну викликала деструктивні зміни нейронів сітківки та мітохондрій клітин усіх її шарів: збільшення середньої кількості структурно пошкоджених мітохондрій в 7,6 разу та збільшення їх середнього діаметра на 78,4 %. Спостерігали набрякові явища в ультраструктурі сітківки ока, потовщення ендотелію та гістогематичного бар'єра, що утруднює доступ кисню і може бути передумовою виникнення тканинної гіпоксії, яка сприяє розвитку глаукоми. Крім того, збільшувалася продукція активних форм кисню та продуктів перекисного окиснення ліпідів у тканинах ока, що вказує на розвиток окисного стресу. Таким чином, виявлено морфологічні і біохімічні зміни в сітківці ока, що можуть пояснити підвищений ВОТ за тривалої дії адреналіну, корекція якого потребує застосовування комплексу антигіпоксантів та антиоксидантів широкого спектра дії, мітохондрій- та ендотелійпротекторних препаратів, а також мембраностабілізаторів для усунення різноманітних проявів набряку клітин.

Вивчено вплив N-ацетилкарнозинвмісного препарату кларастіл на моделі адреналініндукованого підвищеного внутрішньоочного тиску (ВОТ) у щурів лінії Вістар. Досліджено ультраструктуру та маркери окисного стресу в сітківці ока. Виявлено, що цей препарат достовірно не впливав на набрякові процеси в ультраструктурі сітківки ока, не зменшував потовщення ендотелію та гістогематичного бар'єра і відповідно не знижував значення ВОТ після 40-денної дії адреналіну. Однак, його введення попереджало набухання мітохондрій, утворення вакуолізованих крист і, ймовірно, стимулювало енергопродукцію у вигляді компенсаторного механізму за умов гіперкатехолемії. Крім того, N-ацетилкарнозин знижував викликану адреналіном надпродукцію активних форм кисню та утворення продуктів перекисного окиснення ліпідів у тканинах ока, що вказує на реалізацію його антиоксидантної дії.

Мета роботи - провести аналіз тактики пологозавершення у жінок з міопією різного ступеня та оцінити частоту виникнення ускладнень у післяпологовий період і народження дітей з вродженими аномаліями рефракції у цієї категорії пацієнтів. Проведено ретроспективнииі аналіз 4300 історій хвороби, 5600 амбулаторних карток, 320 анкет вагітних, які в період з 2013 до 2016 рр. проходили обстеження і лікування у пологових будинках м. Київ та зверталися по консультативну допомогу в поліклініку Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока", а також 5100 амбулаторних карток дітей, які в період з 2016 до 2018 рр. зверталися в консультативну поліклініку НДСЛ "ОХМАТДИТ". Для дослідження використовували методи системного аналізу, епідеміологічний, медико-соціальний, історичний, клінічний та статистичний. Одержані дані обробляли за допомогою статистичних методів. Зроблено висновок про відсутність причинного зв'язку між вагітністю, пологами і відшаруванням сітківки на прикладі 442 пацієнток з міопією різного ступеня. Наведено оцінку відповідності методів, застосовуваних для обстеження вагітних з міопією, сучасним вимогам до якості надання спеціалізованої офтальмологічної та акушерсько-гінекологічної допомоги населенню. Визначено особливості ведення вагітності, пологів і післяпологового періоду у жінок з міопією на підставі останніх наукових досягнень у галузі офтальмології, акушерства і гінекології. Показано, що пологозавершення пацієнток з міопією середнього та високого ступеня доцільно вести через природні родові шляхи на тлі тривалої епідуральної анестезії, що надає змогу медикаментозно усунути потуги і запобігти виникненню офтальмологічних ускладнень. Висновки: тактика ведення вагітності, пологів і післяпологового періоду у жінок з міопією потребує вдосконалення. Обгрунтовано необхідність включення в стандартне обстеження вагітних з міопією різного ступеня вимірювання коефіцієнтів ригідності рогівки і склери, що надає змогу виявити можливі чинники ризику зниження міцнісних властивостей фіброзної капсули ока у цих пацієнток і розрахувати можливі ризики прогресування у них короткозорості та розвитку в допологовий і післяпологовий період ускладнень у вигляді розривів, регматогенного відшарування сітківки тощо. Використання цих методик у рутинній практиці надало б змогу зменшити кількість післяпологових інфекційно-запальних ускладнень як у породіль, так і у новонароджених, а також кількість випадків гіпоксичного ураження центральної нервової системи у ранній неонатальний період.

Діабетична ретинопатія (ДР), одне з основних ускладнень цукрового діабету (ЦД), займає одне з провідних місць серед відомих причин низького зору та сліпоти. Однією з основних причин зниження центрального зору в пацієнтів із ДР і ЦД 2-го типу (ЦД2) є діабетична макулопатія (ДМП). ДМП з можливим розвитком діабетичного макулярного набряку (ДМН) може відзначатися навіть у пацієнтів із початковими змінами на очному дні. Мета роботи - дослідити профіль безпеки й ефективність різних сучасних вітреоретинальних втручань у лікуванні діабетичної макулопатії. Під спостереженням перебувало 313 хворих із ЦД2 (313 очей) з ДМП та початковою (I група; n = 40), помірною або тяжкою непроліферативною діабетичною ретинопатією (НПДР) (II група; n = 92) та проліферативною діабетичною ретинопатією (ПДР) (III група; n = 181). Усім хворим були проведені загальноприйняті офтальмологічні дослідження. 313 пацієнтів (313 очей), яким було проведене хірургічне лікування, становили 4 групи спостереження: 1-ша група - 78 пацієнтів (78 очей), яким виконали трипортову закриту субтотальну вітректомію 25+ (ЗСВ); 2-га група - 85 пацієнтів (85 очей), яким виконано ЗСВ і додатково проведено пілінг внутрішньої пограничної мембрани сітківки (ВПМ); 3-тя група - 81 пацієнт (81 око), яким виконали ЗСВ, пілінг ВПМ та додатково етап панретинальної лазеркоагуляції (ПРЛК); 4-та група - 69 пацієнтів (69 очей), яким виконали ЗСВ, пілінг ВПМ, етап ПРЛК і додатково факоемульсифікацію катаракти. Досліджено характер та частоту операційних і післяопераційних ускладнень та ефективність різних видів вітреоретинальних втручань. Терміни спостереження становили 1, 3, 6 місяців та 1 рік після оперативного лікування. Ефективність різних видів вітреоретинальних втручань була вивчена через 1, 3 і 6 місяців після оперативного лікування. Встановлено високу ефективність втручання при всіх видах вітректомії. Виконання сучасних вітреоретинальних втручань у лікуванні ДМП і ДМН є ефективним через 1 місяць у 60,7, 82,4, 85,2 та 68,12 %, а через 1 рік - у 76,0, 75,0, 73,1 та 73,5 % відповідно. Частота рецидивів ДМП через 1 рік після вітреоретинальних втручань становила 24,0 - 27,0 % і не залежала від їх модифікації. Ефективність лікування ДМП залежала від стадії ДР і становила 72,5 % при початковій НПДР, 77,2 % при вираженій і тяжкій НПДР та 66,3 % при ПДР. Рецидиви ДМП були розподілені на три види: ранні перехідні, ранні стійкі та пізні. Найбільш поширеними були ранні стійкі рецидиви, які з урахуванням різних методів лікування становили від 16,1 до 25,6 %. Висновки: виконання всіх етапів хірургічного втручання повинно бути суворо обгрунтованим. Необхідно завжди враховувати ризики впливу кожного з етапів втручання для отримання оптимальних функціональних результатів, особливо у віддалені терміни спостереження.