Проведено комплексне дослідження феномену нації, подальший розвиток якого визначається складною взаємодією об'єктивних і суб'єктивних чинників його функціонування. Встановлено, що суттєвим чинником формування нації є самоідентифікація людини, її особистісне самовизначення відносно нації як спільноти, що є для особи простором її існування та розвитку. Досліджено процес ідентифікації особи як механізм її соціалізації та становлення суб'єктивності у взаємозв'язку з процесами націєтворення, визначено детермінанти формування громадянської ідентичності за умов полікультурного суспільства, показано його роль у націєтворчих процесах. Встановлено, що детермінантами самоідентифікації більшості громадян України є їх регіональна та етнічна складові. Виявлено, що причиною виникнення даного явища посткомуністичної трансформації, що є не стільки процесом економічних і суспільно-політичних змін, скільки трансформацією багатовимірних соціальних і громадянських ідентичностей широких верств населення, доведено пріоритетність суб'єктивних чинників націєтворення, позитивний ефект яких пов'язаний з толерантністю, лояльністю, солідарністю, несприйняттям ксенофобії та шовінізму. Зроблено висновок, що лише поєднання у процесі націєтворення етнокультурного плюралізму та загальногромадянської рівності є домінантою консолідації української політичної нації та фактором забезпечення безпеки держави.

Проаналізовано відповідність параметрів економічної співпраці України з країнами Західної Європи, вивчено характер факторів впливу процесів європейської інтеграції на українську економіку. Проаналізовано головні перепони на шляху інтеграції України до ЄС, досліджено характер взаємозв'язків України та Європейського Союзу, перспективи євроінтеграції та потенційні переваги і недоліки приєднання України до Європейського Союзу. Здійснено акцент на диверсифікацію форм економічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації, а також регіональний розвиток як напрям гармонізації українсько-європейських відносин. Визначено пріоритетність розвитку галузей і секторів української економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними перевагами у європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій з країн-членів ЄС.

Предметом дослідження є шляхи можливого виходу із світової фінансово-економічної кризи, враховуючи пригнічений стан світової економіки та вичерпаність попередньо функціонуючої економічної "моделі зростання". Мета роботи - аналіз основних економічних проблем, не вирішення яких може унеможливити швидке виведення з кризи економіки України. Роботу виконано на основі статистичного, аналітичного та системного методів. Акцентовано увагу на основних економічних проблемах розвитку української економіки за умов "трикутного геоекономічного протистояння". Галузь застосування результатів: проведення наукових досліджень щодо моделювання економічного розвитку за кризових умов. Висновки: економічні проблеми вказують на необхідність швидого (на стільки це є можливим) реформування економіки. Реформи повинні стосуватися: подолання корупції; утвердження нової моделі економічного розвитку з врахуванням світових процесів, направлених на розбудову інформаційних суспільств та знаннєвої економіки - отже великий акцент потрібно робити на освітній напрямок, за рахунок якого намагатися забезпечити інноваційний поступ української економіки та вирішити, завдяки подоланню проблеми занятості населення, проблему підвищення купівельної спроможності громадян.

Предметом дослідження є розвідки українських вчених щодо проблеми моделювання української економіки. Потреба оновлення моделі викликана низькою конкурентоспроможністю української продукції на світовому ринку, застарілими технологіями виробництва, бідністю переважаючої частини суспільства. Метою написання статті є намагання, на основі досліджуваної теми, виокремити напрямки моделювання, що можуть для України бути найбільш прийнятними в нинішніх умовах. Робота виконана на основі досліджень українськими науковцями економічних процесів в Україні та здійснення спроби запропонувати певні аспекти моделі економічного розвитку нашої держави. Акцентовано увагу на проблемах вибору моделі економічного розвитку України за умов кланово-олігархічного управління державою та в умовах конфронтаційного становища, викликаного складною формою виходу із світової фінансово-економічної кризи. Галузь застосування результатів: організація та проведення наукових досліджень у сфері моделювання економічного розвитку. Висновки: криза, як свідчать нинішні світові і українські події, буде довготривалою. Для України на найближчу перспективу важливо не втратити державність. Можливість її зберегти - це подолати кризу системи управління, зробити акцент на національне відродження і розвиток, які повністю залежать від формуванням людського капіталу і розвитку науки. Вказані складові повинні стати основою оновленої економічної моделі.

Предметом дослідження - волонтерський рух як один із феноменів самоорганізації громадян України за умов зовнішньої загрози державі і суспільству, що взяв на себе функцію стабілізатора рівня соціальної напруги та привніс в життя українців потребу в свободі, справедливості та мирі, як механізмах забезпечення власної соціальної безпеки. Мета роботи - дослідити на основі світового та нинішнього українського досвіду ефективність форм діяльності волонтерів по забезпеченню соціальної безпеки. Теоретичною і методологічною основою роботи слугували Закони України, інші нормативні акти, друковані періодичні матеріали, Інтернет-ресурси. Акцентовано увагу на ролі волонтерського руху у формуванні громадянського суспільства, нова свідомість якого спрямована на систему реформування політично-економічної системи України, що в результаті може гарантувати забезпечення соціальної безпеки. Галузь використання результатів - організація та проведення досліджень у сфері соціальної безпеки. Висновки: в історії українського поступу відбулися фундаментальні процеси, пов'язані з усвідомленням людиною буття в цілому, самої себе і своїх меж. Українці в певний момент усвідомили суть світу, в якому живуть, і власну визначеність через діяльність в намаганні видозмінити світ - тому через механізм волонтерства взяли певну відповідальність за долю нації та держави. Поставивши за мету досягнення соціального миру, волонтери своєю діяльністю намагаються утвердити в країні найелементарніші європейські стандарти життя та "стимулюють" державу до такого рівня перетворень, щоб в найближчій перспективі гарантувати соціальну безпеку та динамічний розвиток України.

Досліджено соціально-економічні проблеми України, нерозв'язаність яких дестабілізує ситуацію в державі, призводить до різних форм протистояння. Проаналізовано природу основних соціально-економічних проблем. Теоретичною і методологічною основою роботи слугували нормативні акти України, друковані періодичні матеріали, Інтернет-ресурси. Визначено основним джерелом більшості соціально-економічних проблем кланово-олігархічну модель розвитку України, що забезпечила високий рівень недовіри українського суспільства до влади через вражаючу соціальну несправедливість. Соціально-економічні проблеми завжди були, є і будуть рушійними силами прогресу, так як постійно активізують суспільство до боротьби за соціальні права. Зауважено, що державні структури всіх рівнів, щоб забезпечити власне право на владу, мають використовувати дедалі гнучкіші методи для розв'язання соціальних проблем. Вважаючи, що з кланово-олігархічною моделлю розвитку держави є загроза сформування двополюсного закритого суспільства - нагальним постає пошук шляху переходу до відкритого суспільства з масовим та впливовим "середнім класом", який розглядається як соціальна база плюралізму та демократії, що створює передумови для самореалізації особистості, є гарантією стабілізації економічних процесів та збереження державної суверенності.

Предмет дослідження - зовнішньоторговельні відносини України за військово-політичних умов, тому проаналізовано та визначено особливості змін експортно-імпортних відносин, прослідковано орієнтири зовнішніх відносин прифронтових областей. Мета роботи - дослідити експортно-імпорті зміни в Україні за наявному військовому конфлікті. Теоретичною основою дослідження послужили статистичні дані Державної служби статистики України та Інтернет інформація. Акцентовано увагу на можливості зростання торгових відносин з країнами Східної Європи, Китаєм, іншими країнами Азії. Галузь використання результатів - організація проведення занять з курсу "Міжнародна економіка". Висновки: зовнішньоторговельні відносини України потребують поліпшення. Держава і інші суб'єкти зовнішньоекономічних відносин покликані забезпечити Україні прибутки від такої діяльності. Через низьку конкурентоспроможність частини української продукції та послуг варто не лише модернізувати виробництво, але й знайти можливого покупця серед різних країн світу на нинішню продукцію. Варто звернути увагу на країни Східної Європи, Азії; досконало вивчивши їх запити і запропонувати наявну продукцію і послуги. Але і менше сировини, більше готової продукції. А тому: модернізація українського виробництва понад усе.

Досліджено шляхи трансформування української економіки, що можуть забезпечити значно ефективніший поступ. Мета роботи - дослідження запропонованих найефективніших шляхів трансформування української економіки, пов'язаних із системою відновлення української ідентичності та суб'єктності. Теоретичною та методологічною основою слугував проект "Економічна політика України - визначаючи майбутнє", запропонований українськими економістами як сенс політики для забезпечення зростання економіки країни на новій технологічній основі. Акцентовано увагу на реконструктивному типі економічного розвитку, який здатен, на підставі розкриття внутрішнього потенціалу суб'єктів соціально-економічної системи країни, забезпечити функціонування збалансованого національного ринку і сприяти включенню в систему світогосподарських зв'язків. Зроблено висновки, що четверта індустріальна революція є настільки масштабною, що у всіх світових країнах відбувається стрімка зміна як цілих систем виробництва, так і систем адміністрування та управління. Україні, з її специфічним трансформаційним періодом, необхідно знайти найбільш оптимальний тип економічного розвитку, який би забезпечив відновлення української ідентичності та суб'єктності.

Предмет дослідження - кіберзагрози як інструмент геополітичного суперництва. Мета роботи - дослідження проявів кіберзагроз для українського суспільства за умов геополітичного суперництва. Завдання дослідження: розглянути формат термінологічної невизначеності кіберзагрозливої проблематики на національному рівні; дослідити прояви різнопланових кіберзагроз для українського суспільства і держави; закцентувати увагу на пропонованих механізмах боротьби проти наростаючих кібезагроз за умов геополітичного суперництва. У процесі дослідження було використано такі методи дослідження: системний підхід, пошуковий метод, синтезу та узагальнення, аналогічний метод. Методологічна база дослідження - наукові праці вітчизняних вчених, аналітичні матеріали. Проведено дослідження проблематики геостратегічного суперництва, де увагу звернуто на кіберборотьбу. Встановлено, що кібербезпекова проблематика дедалі більше стає проблемою і національного рівня, що простежується у швидкості прийняття нормативно-правових рішень з узаконеними механізмами протидії кіберзагрозам, у створенні спеціальних кіберпідрозділів для забезпечення кіберпротистояння та ін. Акцентовано увагу на тих кіберзагрозах, що були найбільш резонансними в останні роки для українського суспільства і держави та звернуто увагу на застосовуваних владою механізмах протидії. Одержані результати дослідження можуть бути використані за викладання у ВНЗ України таких курсів як: Національна безпека, інформаційна безпека, Соціально-економічна безпека та ін. Висновки: кіберзлочини, кібератаки, кібервійни - це все породження становлення інформаційної цивілізації, що не лише надає змогу будувати більш ефективне й успішне суспільство, а й формує нові загрози національній безпеці, призводить до геополітичного суперництва. Найбільше протиборство розгортається у площині кіберпростору, тому держава більшу увагу має приділяти системі формування інформаційної політики у всіх її проявах: забезпечити термінологічну визначеність; сприяти створенню належної координації діяльності різноманітних інформаційних відомств, діяльність яких пов'язана з кіберпросторовими можливостями; створити ефективну систему підготовки кадрів для спеціальних структурних кіберпідрозділів; налагодити співпрацю з міжнародними структурами, що намагаються забезпечувати кібербезпеку у світовому просторі.

Досліджено роль професійної освіти в забезпеченні змін ціннісних орієнтацій українського суспільства інформаційної доби. Мета статті - з'ясування ціннісних орієнтацій сучасного українського суспільства та ролі освіти в системі ціннісного становлення. Розглянуто проблему змін загально значимих цінностей під впливом трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні; досліджено цінність праці через механізм доручення українського суспільства до нових видів зайнятості; акцентовано увагу на ролі професійної освіти у формуванні нової генерації еліти з їх загальнолюдськими цінностями, гармонізованими із традиційними та стратегією розвитку української держави. Мета дослідження - у процесі дослідження використовувавсь метод логічного узагальнення, порівняння, аналогій та метод синтезу. Методологічну базу дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, аналітичні матеріали провідних наукових центрів. Розглянуто поняття "цінність" як сукупність найбільш важливих якостей внутрішньої структури особистості, що проявляється через свідому діяльність людей, так як є для неї особливо значущими. Проаналізовано причини та наслідки ціннісних змін та акцентовано увагу на креативних індустріях, як формі переважаючого прояву ціннісних орієнтацій сучасного суспільства. Запропоновано акцентувати увагу на детальнішому дослідженні нерозривності цінності працівника та освіти в умовах інформаційної епохи, де головним вектором є людиноцентризм. Одержані результати дослідження можуть бути використані в освітній сфері з метою покращання навчально-виховної діяльності, направленої на формування цінностей людино центричної спрямованості. Висновки: проведене дослідження надало можливість дійти висновку, що освіта в інформаційну епоху відіграє чи не найосновнішу роль у системі становлення людиноцентричних цінностей.

Досліджено феномен громадянського суспільства в умовах розбудови демократичної держави. Мета статті - розгляд стану функціонування громадянського суспільства в умовах демократизації державотворчих процесів. Розглянуто громадянське суспільство як феномен об'єднання людей з метою захисту їх інтересів; досліджено роль громадянського суспільства в розбудові демократичної держави. Використано методи дослідження: пошуковий, синтезу та узагальнення. Аналізуючи ціннісні орієнтації українського суспільства - звернули увагу, що цінність суспільного блага не набула в українського населення поширеності, що небезпечно в плані досягнення єднання для виведення України на вищий рівень розвитку, а громадян - на заможніший рівень життя. Визначено, що формування громадянського суспільства здатне забезпечити підвищення рівня суспільного блага за рахунок швидкої розбудови демократичної системи державного розвитку. Отримані результати дослідження можуть бути використані при викладанні таких дисциплін як "Основи демократії та права людини", "Правова держава та громадянське суспільство", "Політологія". Висновки: громадянське суспільство є головним позитивним результатом української трансформації. Активність процесу формування громадянського суспільства є наслідком ціннісних змін, розширення правових можливостей українського населення та зростання затребуваності суспільства на справедливість і доброчесність. З громадянським суспільством, у всіх його проявах, пов'язують надію на організацію такої суспільної життєдіяльності, яка б забезпечила можливість цивілізаційної модернізації.

Акцентовано увагу на електронному урядуванні як важливому для України механізмі переходу до інформаційного етапу розвитку. Вказуючи на роль електронного урядування в адаптації суспільства до нових умов життя, праці, побуту, спілкування, розглянули кращі управлінські практики по напрямках: між органами державного управління (G2G), між державою і бізнесом (G2B) і між державою та громадянами (G2C). Кожний напрямок розглянули як в загальнотеоретичному плані, так і в практичній площині - на основі дій органів влади, переважно в 2018 році. На основі проаналізованих дій органів української влад по переходу до системи електронного урядування, виокремили ряд проблем, вирішивши які наша держава зможе забезпечити більш ефективний процес входження в глобальний інформаційний простір. Окремо зверталась увага на системі надання електронних послуг населенню, вказуючи на переважаючий другий рівень розвитку при вимозі глобалізованого світу - четвертої стадії розвитку. Вказували на найбільшу проблему: недотримання головного принципу по наданню електронних послуг - використання системи "єдиного вікна"; на неналежний рівень функціонування Єдиного державного порталу адміністративних послуг; на низький рівень компетентності частини працівників ЦНАП; на низький рівень забезпечення ЦНАП стандартизованим та сертифікованим програмним забезпеченням. Окремо звернута увага на проблемі цифрового підпису. Наголошено на необхідності утвердження єдиної стратегії впровадження електронного документообігу з чіткою дорожньою картою по її виконанню; на синхронізації дій тих державних органів влади, від дій яких залежить забезпечення ефективного переходу до системи електронного урядування; на необхідності залучення до процесів інформатизації, цифровізації громадськості: як в якості контролюючої та стимулюючої сили, так і в якості найактивніших учасників процесів.

Розкрито вимоги до освіти в умовах формування інформаційної цивілізації та, відповідно, до педагогічної майстерності вчительсько-викладацького складу навчальних закладів всіх рівнів. Акцентується увага на творчо-креативній моделі вчителя нового покоління та системі їх підготовки. Професійно-педагогічна майстерність подається як форма прояву творчо-креативної моделі вчителя нового покоління, а самореалізація педагога - як механізм формування професійно-педагогічної майстерності. Проаналізовано ефективне розвивальне середовище в педагогічних навчальних закладах, пов'язане з застосуванням проблемного викладання матеріалу, із застосуванням інноваційних форм ведення занять, орієнтованих на пошукову та дослідницьку діяльність, розвиток творчого мислення та креативність у вирішенні проблем. Акцентовано увагу на виробленні у студентів вмінь по проведенню нестандартних уроків, чим набувається педагогічна майстерність та гарантується подальша педагогічна самореалізація. Педагогічно-наукова складова самореалізації майбутнього педагога набуває змісту ще й за рахунок педагогічної практики та участі в студентських предметних олімпіадах, написаннях наукових робіт на всеукраїнські та міжнародні конкурси - це закріплює в студентів переконаність у необхідності самореалізаційного заглиблення за рахунок використання в університеті розвивального середовища. Запропоновано механізми змістового наповнення розвивального середовища за рахунок використання інформаційних технологій, набуття навичок комунікаційних, продуктивних, автономіських, психологічних, моральних компетентностей.

Світова громадськість перебуває в процесі трансформації, що проявляється на різних рівнях, у різних формах; сягає різного рівня глибини та інтенсивності; призводить як до позитивних, так і негативних наслідків. Одним із негативів є зниження життєвого рівня великої частини населення, а позитивом - активний пошук людиною себе в цьому новому "цифровому" світі. Нове мислення, нові знання та ідеї забезпечують новизну поступу, поєднують людей в групи, класи, суспільства, здатні по-новому забезпечувати розвиток. Мета роботи - дослідити систему становлення креативного класу як новаторів думки, ідеї, інновації, поступу. Розкрито змістове наповнення поняття "креативність" через показники інформації, ідеї, творчості, знань та новаторства. На основі дослідження причин збільшення уваги до креативності як процесу, що охопив світовий розвиток, дійшли до висновку про закономірність концентрації досліджуваного явища в трансформаційних умовах, що забезпечує пошук "оптимального" та інтенсифікує перехід до "економіки знань". Аналізуючи форми застосування креативності, звернули увагу на кінцевий продукт - інновації, за рахунок яких стали розвиватися креативні індустрії, відбувся процес формування креативного класу. Проаналізовано систему формування креативного класу, креативних індустрій як вагомих механізмів подолання проблеми перехідного етапу від індустріальної до інформаційної економіки, як форми нової зайнятості населення, як напрямку єднання творчих, ініціативних, талановитих та ідейних людей. Досліджуючи процес функціонування креативних індустрій, звернули увагу на їх поєднанні з системою "розумної спеціалізації", що в результаті забезпечує перехід до інформаційної економіки. Креативні індустрії забезпечують формування креативної економіки, яка була розглянута як нова модель зростання за рахунок людського капіталу. Уважається, що вдале поєднання людського капіталу з елементами "розумної спеціалізації" гарантує оновлений розвиток регіонів, сприяє приходу інвестицій як в економічні, так і в соціальні процеси, забезпечуючи, тим самим, формування соціоекономіки. У форматі соціоекономіки креативність виступає формотворчим елементом, забезпечуючи особистісне становлення людини з її реалізацією пріоритету "бути", а не лише "мати". У результаті проведеного дослідження прийшли до висновку, що процес становлення креативного класу та розвитку креативної економіки в великій мірі залежить від людини, суспільства та вмілої державної політики.

Здійснено комплексний аналіз лексики в мові сучасних українських масмедіа. Висвітлено основні динамічні процеси в лексико-семантичній системі української мови, зокрема наголошено на дифузних процесах у лексиці. Розкрито вплив позамовних чинників на лексику українських ЗМІ. Висвітлено основні тенденції активізації тематичних груп у сучасній українській пресі. Увагу приділено іншомовній лексиці в мові сучасних українських інтернет-видань.

Світова спільнота, як і суспільства кожної з світових країн, потребують консолідації в протистоянні тим загрозам, які безпосередньо посягають на основу буття - життя, здоров'я, продовження роду, безпеку, власність, добробут. До таких загроз відносимо не лише COVID-19, протистояння в боротьбі за світове лідерство, а й ту кількість локальних війн, масштабність яких зросла на межі тисячоліть та має тенденцію до збільшення. Шість років військових дій, анексований Крим, мільйони мігруючого населення, тотальне збідніння населення - це далеко не повний перелік загроз, що характерними є для України. Протистояти загрозам можливо лише консолідуючи суспільство для досягнення всіма підтриманої мети - суверенна, незалежна, демократична, правова та соціальна держава; працюючий, у достатку проживаючий народ; всенародно підтримувана влада; переважаюча народжуваність над смертністю. Консолідація стала тою необхідністю, над забезпеченням якої повинні працювати всі - і влада, і суспільство. Тому обрана нами тема для дослідження є одним із елементів пошуку шляху консолідації суспільства в Україні, а отже - актуальною. Мета статті - дослідити громадянський чинник як один із елементів консолідації українського суспільства. Проаналізовано фактор релігії, як потужний важіль впливу на гуманітарну сферу життя з можливістю коригувати менталітет, сприяти усвідомленню ідеалів та згуртувати навколо найістотніших із них. Але переважно акцентовано увагу на тому, що більш потужним фактором консолідації нинішнього суспільства постає громадянська ідентифікація та вибудуване на її основі громадянське суспільство. Проаналізовано також фактор свободи як цінності, без якої всі інші цінності втрачають сенс, а за її наявності - розширюється простір можливостей людини щодо себе як активного учасника суспільних процесів, як панування над собою. Свобода самостійного вибору стає основою громадянської ідентифікації особи та забезпечує формування нової якості - громадянськості. Все це є можливим в демократичній державі, де громадянину відводиться роль тої вісі, навколо якої повинне обертатися все життя і все це повинно бути для України своєрідною національною ідеєю на перспективу. Увагу приділено фактору громадянської ідентифікації як специфічному механізму соціалізації особистості, сутністю якого є усвідомлене ототожнення своєї долі з долею країни. Особливу увагу звернуто на "громадянськість" як якісну ознаку громадянина, готового й здатного на постійну й ефективну участь у вирішенні загальносуспільних проблем - тобто активного учасника громадянського суспільства. Громадянська ідентифікація здатна і зможе віднайти нову колективну й персональну ідентичність за рахунок культури громадянськості, що будучи пов'язаною з підтримкою ідеї демократії та демократичних цінностей, як от свобода, політична рівність, соціальна справедливість, толерантність, спрямує громадян до консолідації, визначеності щодо національної ідеї.

Досліджено рівень впровадження електронного документообігу в публічному управлінні як складової підвищення ефективності та прозорості діяльності органів державної влади. Електронний документообіг виступає ефективним інструментом організації та адміністрування інформації, на основі якої і відбуваються управлінські процеси. Обробка вхідних даних, аналітичне відпрацювання інформації, прийняття відповідних управлінських рішень - все це відбувається в умовах цифрової трансформації у вигляді електронних документів та за допомогою оптимізаційних механізмів у вигляді Систем електронного документообігу (СЕД). Оскільки інформаційні потоки є різно-типовими, багатоаспектними і кількісно великими, то й інформаційна інфраструктура, цифрові засоби для опрацювання такої інформації повинні бути відповідно ефективними. Від цього в великій мірі залежить діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування, вирішення проблем як державного, так і регіонального рівнів. Звернуто увагу на нормативно-правове забезпечення запровадження електронного документообігу в публічному управлінні та вказано на необхідність своєчасного узаконення на рівні Конституції України змін по децентралізації у відносинах між центральними та місцевими органами влади при неухильному забезпеченні унітарного устрою нашої держави. Врахуванню підлягають і такі особливості децентралізації, як забезпечення територіальним громадам різнорівневого самоврядування (фінансового, ресурсного, функціонального та ін.) при збереженні територіальної цілісності, але з можливістю розвивати регіони. Органи влади, створюючи спеціальні веб-портали, забезпечують можливість громадянам вступати в систему адміністративно-господарських відносин, переходити від однієї служби до іншої без необхідності знову посвідчувати свою особу. Інформація і послуги спеціально тематично групуються за життєвими ситуаціями або за конкретними галузями і в такому вигляді надаються громадянам у формі різноманітних документів. Така інформатизація приводить до корінного переосмислення ролі і структури органів влади. Завдяки простій взаємодії з органами влади і доступу до публічної інформації, офіційних документів і рішень адміністративних орга нів, громадяни мають кращу поінформованість і з більшим бажанням беруть участь у процесі вирішення державних справ. Увагу звернуто на удосконалення форм електронної демократії, зокрема - електронні послуги, місцеві референдуми, долучення до петиційної процедури, тощо. Відповідно на місцевому рівні, в контексті впровадження електронного документообігу, необхідним постає: впорядкування адміністративних процедур, стандартизація розпорядчих документів, застосування систем електронного документообігу в публічному управлінні та ін. Враховуючи актуальність, багатогранність та комплексність проблеми впровадження електронного документообігу в публічному управлінні, варто обумовити подальшу необхідність досліджень інструментів організації та адміністрування інформації в умовах удосконалення децентралізаційних процесів, вивчення інструментів місцевих референдумів, навчання персоналу територіальних громад, розбудова громадянського суспільства.

Досліджено цифрову трансформацію України в ракурсі ефектизації комунікації влади з народом. За рахунок цифрових технологій забезпечується механізм відкритості інформаційного поля, доступності у використанні інформації як ресурсу. Акцентовано увагу як на позитивних сторонах цифрової трансформації (наближення до світових технологічних змін, поліпшення в сфері послуг для населення, зниження рівня корумпованості державних органів влади та ін.), так і на негативні у формі зростання можливостей до цілеспрямованої обробки масової свідомості людей з послідуючими негативними проявами: девальвацією цінностей, гіпердевіантною поведінкою частини населення, асоціальними діями. Увага звернута на негативні впливи на молодь, підлітків з послідуючими невротизаційними проявами. Зважаючи на масовізацію негативних проявів, увагу звернуто на механізми ефективної кіберсоціалізації молоді, людей з особливими потребами, осіб старшого віку. Акцентовано увагу на розробці та шляхах до реалізації Національної стратегії зі створення безбар'єрного простору в Україні. Рівень нових використовуваних форм комунікації настільки високий, що автори взяли на себе сміливість погодитись з думкою частини науковців про комунікативну революцію, про цифрову комунікацію як стратегічний засіб розвитку сучасного суспільства. На користь думки про цифрову комунікацію як базис для соціальної революції в статті наводяться аргументи: рівня, кількості і якості електронних послуг; участі людини в системі електронних платежів; поширення мережі інтернет, зростання цифрової грамотності та ін. Для проведення ефективної соціальної революції увагу звернуто на "правильне насичення" інформаційного поля, на необхідності формування моделі публічного управління з базовою цифровою платформою, електронним урядуванням та загальною цифровізацією соціуму. Звернута увага на підготовці спеціалістів, відповідальних за комунікації в державних органах. Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для забезпечення ефективної комунікації між владою і народом, тому варто вказати на необхідність подальших наукових досліджень проблеми цифрової трансформації в Україні, особливо що стосується технологій по забезпеченню поліпшення комунікації влади з народом і навпаки.

Предмет дослідження - безпекові гарантії та правові можливості українських мігрантів в умовах війни росії проти України. Мета дослідження - визначення елементів феномена українських міграційних процесів в умовах агресії росії проти України. Методи дослідження. Задля вирішення поставлених завдань дослідження використано системний підхід, методи узагальнення, аналізу, синтезу, що дало можливість забезпечити концептуальну єдність дослідження. Обгрунтовано феномен української трудової міграції до європейських країн в період, що передував повномасштабній агресії росії щодо України; визначено, що ризиком була, а в період 2022 - 2023 рр. ще більше проявилась, проблема неповернення українських громадян на батьківщину. Проаналізовано систему дотримання безпекових гарантій європейськими країнами для українських біженців, відповідно до норм Директиви Ради 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року щодо права на проживання, медичні послуги та освіту. Визначено феномен масштабності допомоги українським біженцям в розміщенні, правовому та фінансовому захисті; звернуто увагу на сприяння в трудовлаштуванні, вивченні мови країни проживання та забезпечення освітніми послугами дітей вимушених мігрантів. Звернуто увагу на депортаційний феномен, застосовуваний росією по відношенню до українського населення окупованих територій, особливо дітей. Висновки: міграція як готовність людини до переміщення через суперечність між потребами та можливостями набула такої гостроти, що феноменальність проявилася в кількості 12 - 16 млн. осіб та формі прояву: внутрішньо переміщені та біженці до інших країн. Якщо до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну основними мотивами були: незадоволеність рівнем добробуту, недостатність поваги і визнання, неможливість самореалізації у постійному місці проживання, то у період війни пріоритетом стала потреба у виживанні. Феноменальність проявилася в рівні прийняття українських біженців у світових, особливо європейських державах: гуманітарна підтримка, надання прихистку в особистих оселях, формування викликів для проживання родичам, друзям, знайомим і, навіть, чужим українцям; допомога української діаспори; спільні мітинги на засудження війни проти України; грошова допомога на лікування тяжкопоранених українців... Феноменом даного часу став і сам процес переміщення українських біженців через кордон в період початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 р.: введення Європейським Союзом Директиви про тимчасовий захист при масовому прибутті людей; утверджений план ЄС із забезпечення готовності до міграції та кризових ситуацій; робота транспортно-інформаційних центрів та платформ тимчасової реєстрації, захист дітей під час переміщення, розробка спільного плану протидії торгівлі людьми... Всі дії відбуваються в межах правових гарантій.