Розглянуто питання виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки (ВКСРБ). Розроблено загальнотеоретичні положення щодо виправлення та ресоціалізації таких засуджених. На основі існуючих підходів у науці кримінально-виконавчого права сформовано доктринальне визначення поняття виправлення та ресоціалізації засуджених досліджуваної категорії. З'ясовано значення основних принципів кримінально-виконавчого законодавства для виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання в ВКСРБ, визначено їх правовий статус. Охарактеризовано засоби виправлення та ресоціалізації таких засуджених. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів і практики їх застосування щодо їх виправлення та ресоціалізації. Удосконалено заходи, спрямовані на приведення умов утримання таких засуджених до існуючих міжнародних стандартів.

Наведено рішення важливої науково-прикладної проблеми функціонування кримінально-виконавчої системи (КВС) України в сучасних умовах її реформування. Здійснено науково-теоретичний, історичний, методологічний аналіз функціонування КВС України. Визначено її сучасний стан, проблеми та шляхи розвитку. Сформульовано авторське визначення КВС держави та запропоновано системоутворювальні ознаки, що становлять зміст поняття "кримінально-виконавча політика". Завдяки теоретичним напрацюванням та одержаним науково обгрунтованим результатам виокремлено новаторські принципи формування та реалізації кримінально-виконавчої політики та функціонування КВС України, відмінні від принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання та відбування покарань (ст. 5 КВК України). Розроблено Концепцію розвитку кримінально-виконавчої системи України у XXI ст. Доведено, що КВС України сьогодні перебуває на черговому етапі свого реформування та становить комплекс державно-правових, соціально-економічних і психолого-педагогічних інститутів, які в сукупності забезпечують діяльність органів та установ Міністерства юстиції України у сфері виконання кримінальних покарань і пробації відповідно до євроінтеграційного вектора розвитку нашої держави. За результатами аналізу галузевих підходів до функціонування КВС удосконалено принципи кримінально-виконавчої політики та критерії оцінювання її ефективності. Аргументовано авторське розуміння КВС України у світлі реформаційних процесів XXI ст. Надано пропозиції до проекту Закону України "Про пенітенціарну систему України". Сформульовано пропозиції щодо розробки проекту Пенітенціарного кодексу України й уточнення місця слідчих ізоляторів у системі органів виконавчої влади з подальшим науковим обгрунтуванням передачі їх до відомства МВС України.

Подано розв’язання важливої науково-прикладної проблеми функціонування кримінально-виконавчої системи України в сучасних умовах її реформування. Здійснено науково-теоретичний, історичний, методологічний аналізи функціонування кримінально-виконавчої системи України. Визначено її сучасний стан, проблеми та шляхи розвитку. Обґрунтовано кримінально-виконавче право як нормативно-правову основу кримінально-виконавчої системи. Виокремлено сутнісні ознаки кримінально-виконавчих правовідносин та їх суб’єктів у межах кримінально-виконавчої системи держави. Запропоновано авторську класифікацію функцій кримінально-виконавчої системи. Сформульовано авторське визначення кримінально-виконавчої системи держави та запропоновано системоутворюючі ознаки, що становлять зміст поняття "кримінально-виконавча політика". Завдяки теоретичним напрацюванням та отриманим науково обґрунтованим результатам виокремлено новаторські принципи формування й реалізації кримінально-виконавчої політики та функціонування кримінально-виконавчої системи України, відмінні від принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання й відбування покарань (ст. 5 КВК України). Розроблено Концепцію розвитку кримінально-виконавчої системи України у XXI ст. з урахуванням таких ключових аспектів: раціональна гуманізація умов відбування покарання в місцях позбавлення волі, удосконалення системи установ виконання покарань, перехід до повної трудової зайнятості засуджених, вирішення проблем фінансування кримінально-виконавчої системи. Доведено, що кримінально-виконавча система України сьогодні перебуває на черговому етапі свого реформування й становить комплекс державно-правових, соціально-економічних та психолого-педагогічних інститутів, які в сукупності забезпечують діяльність органів і установ Міністерства юстиції України у сфері виконання кримінальних покарань та пробації відповідно до Євроінтеграційного вектора розвитку нашої держави. Одночасно визначено окремі структурні компоненти механізму оптимального виконання покарань, що є квінтесенцією побудови в Україні кримінально-виконавчої системи нового європейського типу, та визначено соціально-правову природу процесу виконання/відбування покарань з позицій трансформації кримінально-виконавчої системи в пенітенціарну (виправну). З наукової позиції обґрунтовано підходи до поняття та змісту кримінально-виконавчої політики й понятійно-семантичного апарату науки кримінально-виконавчого права щодоі його поступальної трансформації в пенітенціарне право та компаративні засади функціонування кримінально-виконавчих систем України й зарубіжних країн. За результатами аналізу галузевих підходів до функціонування кримінально-виконавчої системи вдосконалено принципи кримінально-виконавчої політики та критерії оцінювання її ефективності. Аргументовано авторське розуміння кримінально-виконавчої системи України у світлі реформаційних процесів XXI ст., яке зводиться до її розгляду в широкому контексті, підтримуючи вектор єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, забезпечення формування й реалізацію якої нині покладено на Міністерство юстиції України. Надано пропозиції до проекту Закону України "Про пенітенціарну систему України". Сформульовані пропозиції щодо розроблення проекту Пенітенціарного кодексу України та уточнення місця слідчих ізоляторів у системі органів виконавчої влади з подальшим науковим обґрунтуванням передавання їх до відомства Міністерства внутрішніх справ України.

Розглянуто заходи щодо підтримання миру і безпеки, проблеми боротьби з тероризмом та протидії гібридним загрозам у кіберсфері у ході взаємодії України з НАТО. Викладено питання забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, охарактеризовано рівні права і можливості жінок і чоловіків у секторі безпеки і оборони. Висвітлено особливості запобігання та боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та розповсюдженням зброї масового ураження. Обговорено питання реалізації невійськової взаємодії України з НАТО у практичній діяльності правоохоронних органів України.

Обговорено актуальні психолого-педагогічні проблеми професійної освіти системи МВС України, сучасні тенденції реформування кримінального та кримінального процесуального законодавства України. Висвітлено проблеми організаційно-правового забезпечення розкриття та розслідування злочинів, особливості застосування інформаційних технологій у запобіганні та протидії кримінальним правопорушенням.

Досліджено комплекс теоретичних і практичних проблем запобігання злочинності у Збройних Силах України (ЗСУ) та обґрунтовано низку положень і висновків, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної науки, а також діяльності правоохоронних органів України. Окрему категорію становлять загальнокримінальні правопорушення, що вчиняються в ЗСУ, їх кількість становить приблизно 1/5 від загальної кількості вчинених у ЗСУ кримінальних правопорушень. Особливою категорією також є латентна злочинність як сукупність невиявлених і не включених до статистичної звітності вчинених у ЗСУ кримінальних правопорушень. Увагу приділено теоретико-методологічним засадам дослідження злочинності в ЗСУ. З’ясовано стан дослідження злочинності в ЗСУ, встановлено його методологічний інструментарій та розкрито зміст кримінологічного поняття злочинності в ЗСУ. Надано кримінологічну характеристику злочинності в в ЗСУ. Досліджено стан і тенденції вчинення кримінальних правопорушень у ЗСУ, детермінанти такої злочинності та надано характеристику особи, яка вчиняє кримінальні правопорушення в ЗСУ. Запропоновано варіанти для запобігання злочинності серед військових та надано характеристики загальносоціальним, спеціально-кримінологічним та індивідуальним заходам запобігання злочинності в ЗСУ, запропоновано внесення відповідні змін до норм чинного законодавства.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР-4ОДЕ-2О)112.01 р3

Рубрики:

Адміністративне право окремих країн

Шифр НБУВ: СО39090 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлено системне наукове дослідження організаційно-тактичних засад поліцейської юрисдикції, здійснено кримінологічний аналіз кримінальних правопорушень в Україні. Запропоновано шляхи вдосконалення системи запобігання злочинності в умовах воєнного стану, охарактеризовано особливості правової діяльності працівників поліції у виявленні та розкритті злочинів, акцентовано увагу на особливостях правової кваліфікації та розслідування злочинів в умовах воєнного стану, охарактеризовано особливості превентивної діяльності поліцейських в умовах воєнного стану, розглянуто питання забезпечення та захисту прав дитини в умовах воєнного стану, названі складові безпеки працівників Національної поліції України в умовах воєнного стану.

Присвячено вивченню дезертирства в Україні. Досліджено кримінально-правовий та кримінологічний аспект дезертирства в Україні, а також теоретичні і практичні проблеми запобігання його вчиненню у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, що створені відповідно до законодавства, у результаті чого обґрунтовано низку положень і висновків, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної науки та практики.