Розкрито діалектику взаємопроникнення розуму та безумства, визначено, яке місце займає сексуальність у системі моральних норм, як пов'язані безумство та сексуальність з владними відносинами у трактуванні М. Фуко. Розкрито сутність понять безумства та сексуальності, досліджено взаємозв'язок між ними, показано, як еволюціонувало та змінювалось ставлення суспільства до безумства та сексуальності. На прикладі реформування психіатричної установи та клінічної психології М. Фуко обгрунтовано внутрішню спорідненість гуманізму та терору. Досліджено, що у своїй філософській концепції філософ визначає безумство як відчуження людини від її людської сутності. Доведено, що М. Фуко відкриває несподівану функцію безумства - бути основою розуму. Розкрито взаємозв'язок між владою та сексуальністю, владою та безумством. З'ясовано, що в концепції М. Фуко влада виступає як механізм, і ні в якому разі не панування і не репресії, хоча до механізмів влади філософ відносить і механізм вигнання.

Розглянуто світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства. Простежено становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій і шкіл від стародавнього світу до сучасності. Історію філософії викладено відповідно до принципів парадигмального підходу, що поєднує в собі загальність і цілісність конкретно-історичного уявлення про реальність. Оригінально осмислено співвідношення філософії та її історії. Зазначено, що ідея прямолінійного прогресу не працює в історії людської думки взагалі, а в історії філософії тим більше. Філософія як думка про вічне має таку міру незалежності від часу, що здатна дійсно бути вічною. У модальності історії думки неминуче збереження лінії часу, до якої прив'язуються люди і системи, тому це необхідний атрибут підручника, за яким викладення знання не має втрачати історичний зміст філософії. У цьому її парадокс: Платон або Кант можуть виявитися в чомусь більш сучасними, ніж люди сьогодення. Відзначено світоглядне та загальнокультурне значення історії філософії.

Досліджено поняття "дискурс", яке є одним з головних понять у філософії французького мислителя ХХ століття М. Фуко. Досліджено сферу існування та функціонування дискурсивних практик, проаналізовано зв'язки між дискурсивними й недискурсивними утвореннями. Визначено асортимент дискурсів, які склалися в суспільстві, та їх вплив на формування особистості, класу, нації.

Исследовано понятие "дискурс", которое есть одним из главных понятий в философии французского мыслителя ХХ века М. Фуко, рассмотрена проблема дискурсивных практик. Исследована сфера существования и функционирования дискурсивных практик, проанализированы связи между дискурсивными и недискурсивными образованиями. Определен ассортимент дискурсов, сложившихся в обществе, и их влияние на формирование личности, класса, нации.

The notion of discourse, which is one of the main notions in philosophy of the French thinker of the 20th century M. Fuko is explored in the article, the problem of discursive practices rises in the article. The sphere of existence and functioning of discursive practices is explored, connections between discursive and undiscursive formations are analyzed. The assortment of discourses which were formed in society and their influence on forming the individual, class, nation is determined.

Розглянуто філософські погляди видатної письменниці та ідеологині феміністського руху Сімони де Бовуар як екзистенціалістський фемінізм. Аналізується внесок авторки у розвиток "фемінності" як відкриття феномену "іншої", визначення його як певного психологічного комплексу неповноцінності, та спроби вказати шлях до ймовірної подальшої самореалізації жінки. Розкривається інтерпретація письменницею історії у світлі екзистенціальної філософії, де жінка, через художній образ, вивчається авторкою як екзистант, провідним сенсом буття якої є прагнення до творчої та особистісної самореалізації. Обгрунтовується, що саме у цьому твердженні і розкривається основний сенс поняття екзистенціалістського фемінізму Сімони де Бовуар.