Здійснено аналіз керівної верстви УРСР доби повоєнного сталінізму з позиції теорії еліти. Охарактеризовано стан вивчення проблеми в історіографії, джерельну базу та теоретико-методологічні засади дослідження. Визначено ознаки приналежності до номенклатурної еліти УРСР. Показано етапи становлення, критерії відбору та джерела формування керівництва держави другої половини 1940-х - 1950-х р. Проаналізовано кількісний та якісний склад еліти: етнічну приналежність, соціальне походження та освітньо-культурний рівень. Висвітлено сферу повноважень і розподіл функцій всередині номенклатурної еліти УРСР, значення системи номенклатури. Досліджено систему забезпечення владної верхівки та зіставлено її життєвий рівень з умовами життя більшості населення України.

Досліджено етнічний склад номенклатурної еліти післявоєнної України. Показано, що, незважаючи на переважання українців серед верхівки, їх національна ідентичність була досить деформованою. Головними ж носіями української ідеї серед керівників УРСР виступали представники творчої інтелігенції.

Розглянуто формування та склад номенклатурної еліти Запорізької області на фоні початку Другої світової війни. Проаналізовано основні групи верхівки: партійно-радянські керівники, голови силових структур, директори головних підприємств, очільники громадських об'єднань. Доведено висновок, що на чолі більшості обласних установ опинилися керівники, слабко пов'язані з краєм, досить молодого віку (30 - 40 років), підготовлені переважно як інженерно-технічні працівники.

Висвітлено розгортання прорадянської течії Руху Опору на території Запорізької області в 1941 - 1944 рр. Розкрито мотиви боротьби з "новим порядком" жителів регіону, масштаби та наслідки діяльності підпільної мережі.

Розглянуто рівень освіти та культури політичної еліти повоєнної України. Доведено тезу, що у повоєнній Україні переважали діячі зі слабкими знаннями та низькими культурними потребами. Зазначено виключення через вихідців з творчої інтелігенції, що контрастували з іншими керівниками.

Проаналізовано стан наукової розробки проблеми керівної верхівки повоєнної УРСР у працях радянських та діаспорних науковців. Виділено три рівні досліджень цього питання: біографії, студії про українську радянську еліту, загальні праці про правлячий клас СРСР. Доведено висновок про значні прогалини в дослідженнях 1940-х - 1980-х рр., зумовлені ідеологічною кон'юнктурою та слабкою джерельною базою робіт.

На широкій базі недосліджених раніше архівних матеріалів, мемуарів, споминів, опитувань очевидців вперше у вітчизняній історіографії висвітлено історію Запорізької області в роки Другої світової війни. Викладення матеріалу грунтується на суто героїзованій версії, яка домінує в місцевих публікаціях останніх десятиліть. Акцентовано увагу не лише на військових діях, а й на трагічній долі простої людини в складних обставинах воєнного лихоліття. Всебічно відтворено справжню картину окупації, повсякденне життя за її умов, грунтовно проаналізовано "новий порядок", ставлення до нього різних категорій населення.

З'ясовано соціальний чинник у формуванні палітри суспільно-політичних настроїв населення Запорізької області. Зроблено висновок про руйнування традиційних соціальних зв'язків під час модернізації та перетворення жителів регіону на масу добре контрольованих індивідів. Тож початок радянсько-німецької війни більшість запоріжців зустрічали замкненими у своєму повсякденні, абстрагуючись від політичних проблем.

Висвітлено зміни у персональному складі Бюро ЦК Компартії України протягом 1952 - 1953 рр. Пояснено логіку кадрових переміщень верхівки української номенклатури. Виокремлено загальні тенденції змін серед членів та кандидатів у члени Бюро ЦК КПУ.

Визначено роль вихідців із Харкова в політичних елітах СРСР післясталінських часів. Відзначено ряд обставин, що сприяли створенню регіонального клану у колишній столиці радянської України. Констатовано їх значну концентрацію, контроль над ключовими посадами в апараті управління, спільну позицію та тісний зв'язок між собою, що вказує на ймовірне існування харківського земляцтва, схожого на дніпропетровську "партійну групу". Відтак набуває нового значення зміщення Микити Хрущова в 1964 році та подальша конкуренція в політичних елітах СРСР.

Проаналізовано статус вихідців із Запоріжжя серед керівної верхівки СРСР. Обгрунтовано, що не можна вести мову про окрему запорізьку "партійну групу" протягом 1940-х - початку 1960-х років. Консолідація місцевої номенклатури відбувається з призначенням першим секретарем Запорізького обкому Михайла Всеволожського у 1966 р., однак лише на обласному рівні. Головними причинами, що завадили Запоріжжю сформувати власний номенклатурний клан у другій половині XX ст., стали не досить значний потенціал регіону, слабка інтеграція його керівників до вищих органів влади республіки, пізня поява Запорізької області на адміністративній карті СРСР.

Звернено увагу на суперечності в ідентифікації керівників радянської України другої половини ХХ століття. Показано відмінності реальних ідентичностей комуністичної еліти від офіційно декларованих ідеологією. Розкрито протиріччя між радянським дискурсом про соціальний поділ та уявленнями верхівки. Підкреслено, що питанні національної ідентичності для частини номенклатури була властивою подвійна лояльність. Зроблено спробу описати орієнтацію на неформальні групи всередині верхівки як прояв своєрідної політичної ідентичності.

Розкрито зв'язок між особливостями радянської економічної моделі, створеної Сталіним, та поширенням неформальних практик в СРСР. Висвітлено головні фактори, що вели до "тінізації": висока залежність економічних процесів від рішень політичного керівництва країни, дефіцит товарів та послуг, проблема мотивації. Обгрунтовано тезу про масове розповсюдження в пізньорадянському суспільстві цінностей та практик, відмінних від офіційно декларованих.

Розкрито особливості подолання спадщини комуністичної ідеології у місті Запоріжжя у 2015 році. Описано пропозиції з увічнення пам'яті німецьких діячів та історії німецької громади краю у назвах вулиць. Надано оцінку загальному місцю німецьких топонімів на оновленій карті Запоріжжя та розглядаються відхилені місцевою владою пропозиції перейменування. Обгрунтовано висновок про декомунізацію в місті Запоріжжя як приклад збалансованого врахування української історії та ролі національних меншин.

Висвітлено особливості національного, мовного і релігійного складу населення південних і східних регіонів України після проголошення незалежності аж до початку Революції Гідності. Розкрито їх зв'язок з самоідентифікацією місцевих жителів. Обгрунтовано висновок про складну палітру ідентичностей, характерних для Півдня і Сходу України, що виникла внаслідок суперечливих процесів 1991 - 2013 рр. Зміни, що відбулися внаслідок Революції Гідності та подальшої російсько-української війни, значно вплинули на оцінки історії України кінця XX - початку XXI ст. У першу чергу, можна вести мову про початок сприйняття 1991 - 2013 рр. як цілісного історичного періоду з власною логікою. Якщо раніше дослідження сучасної України описували незавершені процеси і мали відтінок фуристичності, то сьогодні вони мають "другу точку відрізка", яка визначає риторику дослідників. У множині наукових робіт про пострадянську Україну питанням національної динаміки, мовної картини, культурної еволюції приділено велику увагу. Водночас більша частина досліджень.

Комплексно досліджено дніпропетровську управлінську мережу 1920-х - початку 1990-х pp. На основі архівних матеріалів, опублікованих документів та мемуарів досліджено особливості формування і функціонування дніпропетровського клану на трьох рівнях влади (регіональному, республіканському та загальносоюзному). З’ясовано, як обсяг повноважень і розподіл функцій, які мали його ключові представники серед номенклатурних еліт УРСР та СРСР, впливав на піднесення цього неформального об’єднання з-поміж інших партійно-радянських еліт.