Досліджено вплив параметрів структурної неоднорідності на деформування та руйнування алюмінієвого сплаву за комбінованого розтягу та динамічної повзучості. Теоретичне дослідження проведено на двовимірних скінченноелементних моделях, які дозволяють враховувати руйнування структурних складових матеріалу. Вивчено вплив комбінованого навантаження на деформування та повзучість матеріалів із включеннями. Одержано залежність деформації повзучості з урахуванням параметрів структурної неоднорідності (коефіцієнта форми включень та їх питомої частки у матеріалі). Виявлено, що критичне значення пошкодженості для сплаву АМг6 становить 4 %. З'ясовано, що межовий стан матеріалу досягається у разі пошкодженості у вершині тріщини, що дорівнює критичній, і не залежить від схеми та виду навантаження. Запропоновано методику оцінювання межового стану з урахуванням пошкодженості матеріалу у вершині тріщини.

структура та властивості твердого сплавуОписано методику прогнозування впливу рівня комбінованого (із накладанням циклічної складової) попереднього термомеханічного навантаження на крихку міцність сталі 15Х2МФА. За допомогою методу скінченних елементів досліджено вплив комбінованого попереднього термомеханічного навантаження на напружено-деформований стан у вістрі втомної тріщини у пружно-пластичній постановці. Електронно-мікрофрактографічні дослідження показали, що ініціація руйнування відбувається на деякій відстані від фронту втомної тріщини. Враховуючи закономірності впливу рівня попереднього пластичного деформування на напруження відриву сталі 15Х2МФА та експериментально встановлене значення CID, запропоновано методику скінченноелементного моделювання напружено-деформованого стану у вістрі тріщини під час руйнування зразка. За результатами моделювання з використанням методу скінченних елементів побудовано криві та запропоновано апроксимаційну формулу впливу рівня комбінованого попереднього термомеханічного навантаження на в'язкість руйнування сталі 15Х2МФА.

Охарактеризовано здійснення прокурором функції процесуального керівництва досудовим розслідуванням, обгрунтовано її значущість та необхідність розмежування функцій процесуального керівництва досудовим розслідуванням та нагляду за додержанням законів у діяльності правоохоронних органів, яка не пов'язана з проведенням досудового розслідування.

Проаналізовано теоретичну та судово-правоохоронну діяльність прокурора Радянського Союзу А. Я. Вишинського, спрямовану на зміцнення та захист сталінського тоталітарного режиму. У своїх теоретичних працях Вишинський виступає з нищівною критикою всієї політико-правової системи капіталістичних країн, прославляючи геніального вождя Сталіна. Активно долучається до організації та підготовки багатьох протиправних акцій сталінського режиму, організації цілком сфальсифікованих матеріалів на судових процесах.

Викладено теоретичні положення та науково обґрунтовано рекомендації щодо діяльності прокурора у кримінальному процесі (КП). Досліджено генезу нормативно-правового регулювання діяльності прокурора у КП, визначено методологічні підходи до наукового дослідження діяльності прокурора у КП. Проаналізовано поняття та види функцій, повноваження прокурора у КП. Розглянуто особливості юридичної відповідальності прокурора за порушення норм кримінального процесуального законодавства. Проаналізовано міжнародне співробітництво прокурора у КП, а також зарубіжний досвід діяльності прокурора у КП. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання діяльності прокурора у КП. Запропоновано: запровадити єдину термінологію у різних нормативно-правових актах; розробити "досьє прокурора", у якому окрім загальних відомостей про прокурора має бути інформація про рішення, що стали підставою для винесення рішень міжнародними судовими установами, якими встановлено порушення Україною міжнародно-правових зобов'язань; відмовитися від використання статистичних показників в органах прокуратури як основного критерію оцінювання діяльності процесуального керівника у кримінальному провадженні; запровадити автоматичний розподіл кримінальних проваджень між слідчими та прокурорами на стадії досудового розслідування, що дасть можливість ефективно забезпечити прозорість і неупередженість у цьому питанні та усуне можливість впливу керівників прокуратури й органу досудового розслідування; створити централізовану систему рекомендацій для прокурорів замість існуючого масиву методичних документів, які є несистематизованими, що у свою чергу ускладнює їх застосування.

Проаналізовано сутність права на свободу та особисту недоторканність, механізми його забезпечення під час кримінального провадження, а також визначено умови правомірного його обмеження. Особливого значення право на свободу та особисту недоторканність набуває з наступних причин: по-перше, воно належить кожному від народження і не залежить від належності до громадянства держави, по-друге, є базовим для багатьох конституційних прав і свобод, по-третє, є одним із важливих елементів правового статусу особи і, по-четверте, виступає дієвою гарантією не лише конституційних прав, а й прав, закріплених галузевим законодавством. Акцентовано увагу на дотриманні принципів законності та обгрунтованості обмеження свободи та особистої недоторканності в кримінальному процесі. Підкреслено необхідність точного та неухильного виконання норм, які регулюють порядок здійснення заходів кримінально-процесуального примусу органами досудового розслідування, прокурором і судом. А також наявність у компетентного органу всіх доказів, що свідчать про безумовну необхідність обмежити права особи для досягнення завдань кримінального процесу.

Розглянуто засади діяльності прокуратури, дотримання яких забезпечує здійснення прокурорської діяльності та прийняття рішень у межах чинного законодавства. Засадами виступають базові ідеї, що обумовлені функціями, метою та завданнями прокуратури, які стосуються всіх напрямів її діяльності, визначають організаційні основи побудови прокурорської системи, умови її функціонування, добору кандидатів на посаду прокурора, а також правові та моральні норми поведінки посадових осіб при реалізації ними повноважень. Акцентовано, що засада незалежності прокурорів тісно пов'язана з іншими засадами організації та діяльності органів прокуратури, закріпленими у ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", та має важливе значення для належного функціонування прокуратури. Змістом засади незалежності прокурорів є гарантування відсутності незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов'язків із метою забезпечення реалізації покладених на нього завдань. Лише за умови забезпечення незалежності прокуратура здатна на належному рівні виконувати покладені на неї завдання та реалізовувати визначені функції. Натомість, ігнорування цих вимог зменшує ефективність захисту прокуратурою прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Розглянуто поняття примусових заходів медичного характеру, не пов'язаних з ізоляцією. Констатовано, що сучасне кримінальне законодавство надає вичерпний перелік видів примусових заходів медичного характеру, які має право застосувати суд, а саме: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу зі звичайним наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом, із яких лише перше відноситься до таких, що не пов'язані з ізоляцією. Наведено основні риси активного та пасивного типів суспільної небезпечності осіб. Так, активний тип суспільної небезпечності особи характеризується тим, що мотив, який підштовхує до суспільно небезпечного діяння, походить від самої особи, не залежить від зовнішніх обставин, і безпосередньо пов'язаний із психопатологічною характеристикою психічного розладу й антисуспільною спрямованістю особи. Пасивний тип суспільної небезпечності хворого характеризується тим, що причини вчинення суспільно небезпечного діяння не залежать від нього, не обумовлені безпосередньо характером психічних розладів, а прямо пов'язані з зовнішніми обставинами або діями оточуючих осіб. Такі хворі легко підкоряються та піддаються навіюванню. Відзначено, що єдиним видом примусових заходів, не пов'язаних із ізоляцією, є надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Доведено, що цей достатньо новий для кримінального законодавства України вид примусових заходів є проявом гуманізації суспільства та розвитку правової держави. Відсутність ізоляції особи від суспільства, обмеження психотравмуючого впливу госпіталізації є позитивними моментами, які якісно впливають на процес лікування. В той же час, на нашу думку, категорично потрібно виправити всі наявні на законодавчому та практичному рівні недоліки для подальшого ефективного застосування такого виду примусових заходів медичного характеру.