Зазначено, що паломництво як прояв релігійності характерне не лише для світського населення, але й для ченців. Суспільство сприймало це явище однобоко і трактувало як порушення моралі. Однак чернече богомілля практикувалося й було проявом глибокої потреби чорного духовенства у вшануванні святинь.

Досліджено соціоантропологічний вимір паломництва до київських православних святинь у XVIII ст. Проаналізовано структурні компоненти процесу паломництва до Києва. Здійснено інтерпретацію дієвого (акційного) етапу паломництва. Визначено коло мотивів та очікувань, які спонукали людей до звершення прощі. Показано вплив суспільно-політичних умов XVIII ст. на можливість здійснення паломництва представниками різних соціальних груп. Визначено кількісну динаміку київського паломництва упродовж календарного року та упродовж століття. Встановлено, що поширеними були суміжне паломництво та паломництво за посередництвом. Розкрито соціопрофесійні характеристики світських прочан. Показано особливості паломництва чорного та білого духовенства. Висвітлено територіальні аспекти паломництва. Охарактеризовано зв'язок соціального стану та заняття з величиною та видом пожертв від богомольців в контексті ментальних установок періоду XVIII ст.