Мета роботи - розробити ефективний метод пластики післяопераційних ран у порожнині рота, який би не порушував конфігурації протезного ложа, придатний для використання на етапі хірургічної підготовки перед протезуванням. Запропоновано оригінальний спосіб ізоляції післяопераційних ран у порожнині рота силіконовими мембранами (патент РФ № 2371125.2009 р.). 47 пацієнтам провели пластику післяопераційних ран за цим методом після видалення різних утворень значного обсягу, у 15 пацієнтів групи порівняння використовували йодоформнi пов'язки. Визначили переваги силіконової пов'язки та особливості її застосування. Силіконові мембрани, фіксовані безперервним швом, надійно ізолювали післяопераційні рани в порожнині рота, створюючи оптимальні умови для загоєння вторинним натягом. Встановлено, що їх можна знімати через два тижні після операції на етапі формування зрілої грануляційної тканини або через три тижні, на етапі завершення епітелізації. Не виявили негативного впливу запропонованого методу на стан протезного ложа і прилеглих м'яких тканин. Висновки: запропонований спосіб ізоляції післяопераційних ран у порожнині рота силіконовими мембранами можна рекомендувати для оптимізації процесу загоєння у пацієнтів з подальшим знімним протезуванням і протезуванням на імплантатах.

Описано застосування ефективного методу пластики ороантрального сполучення (ОС), який би не погіршував конфігурації протезного ложа, придатного для використання у процесі передпротезної хірургічної підготовки. Оригінальним способом є пластика ОС васкуляризованим субепітеліальним піднебінним клаптем (патент РФ N 2370220, 2008 р.). Прооперовано 68 пацієнтів, докладно описано етапи пластики ОС за допомогою нового методу, визначено його переваги, у порівнянні з іншими методами. Ліквідовано ОС у всіх пацієнтів. Випадки загоєння вторинним натягом були зумовлені методикою, тому їх не слід вважати ускладненнями. Встановлено основні показання до застосування методу залежно від ортопедичного статусу і локалізації ОС. Виявлено унікальні можливості методу, зокрема під час проведення імплантації. У всіх випадках відзначено відсутність негативного впливу пластики на стан протезного ложа і навколишніх м'яких тканин. Запропонований метод пластики ОС мінімально впливає на конфігурацію м'яких тканин, його можна застосовувати у пацієнтів, яким проводитимуть знімне протезування та протезування на імплантатах.

Мета роботи - зосередити увагу лікарів на значенні санації зони регенерації як основної та незамінної складової комплексного лікування ушкоджень і дефектів альвеолярної кісткової тканини. В експерименті на 15 кроликах створили умови для регенерації кістки щелеп за інфікованих умов порожнини рота (ПР) (5 кроликів) і асептичних умов поза ПР (10 кроликів). Через 14 днів проведено мікроскопію препаратів і порівняно результати в різних групах. Загоєння у ПР проходило первинним натягом, поза ПР і вторинним. Гістологічні дані відповідали типу загоєння рани. За інфікованих умов ПР регенерат на ділянці дефекту кістки відсутній. Спостережено формування грануляційної тканини із запальними явищами. За асептичних умов поза ПР дефект був повністю заповнений регенератом. Він представляв всі стадії формування кістки з ознаками ремоделювання. Запалення було практично відсутнє. Висновки: результати дослідження підтвердили необхідність надійної ізоляції післяопераційних ран у ПР і важливість інструментальної санації вогнища пародонтопатогенної інфекції. Лише тоді можна розраховувати на регенерацію ушкодженої кісткової тканини щелеп. Інші методи лікування слід обговорювати як додаткові.

Мета роботи - підвищити ефективність лікування та реабілітації пацієнтів із системними захворюваннями (СЗ) за допомогою раціонального протезування на імплантатах, скласти ефективний хірургічний протокол у пацієнтів із можливими порушеннями регенерації та ризиком ускладнень, зменшити кількість негативних стереотипів і допомогти у прийнятті рішень щодо пацієнтів з обтяженим анамнезом. У дослідженні взяли участь 19 пацієнтів із системними захворюваннями. Після фахового обстеження та з урахуванням рекомендацій пацієнтам встановили 101 імплантат ITI Standard Plus SLA і SLActive ("Straumann", Швейцарія) у ділянках попередньо видалених зубів (n = 78) та в лунки зубів, беспосередньо після їх видалення (n = 23). Пластику лунок і дефектів кістки виконували з застосуванням колагеновими матеріалами без застосування бар'єрних мембран. Протезування проводили незнімними ортопедичними керамічними конструкціями. Побоювання лікарів щодо можливих ускладнень (синдром Шегрена, ревматоїдний поліартрит, саркоїдоз, остеопороз, дисплазія сполучної тканини, наркотична залежність, гіпотиреоз могли порушити остеоінтеграцію імплантатів; дефіцит фактора згортання крові VIII - спричинити кровотечі; стан після хіміотерапії, гамма-терапії, НВЧ-опромінення, прийому бісфосфонатів і зловживання наркотиками призвести до некрозу кісток) під час лікування не підтвердились. Для уникнення розповсюдження внутрішньолікарняної інфекції, носії вірусу гепатиту C дотримувались посиленої індивідуальної та загальної гігієни. Ефективність імплантації у пацієнтів із системними захворюваннями становила 96 %, ускладнень під час операції та у післяопераційний період не спостерігали. Протезування у 75 % пацієнтів виконали через 3 - 4 міс після імплантації. Віддалені результати лікування і реабілітації були стабільними. Висновки: результати дослідження підтверджують можливість ефективної та безпечної імплантації у пацієнтів із системними захворюваннями при дотриманні методики та врахуванні особливостей кожного захворювання. Лікування таких пацієнтів вимагає належної кваліфікації лікарів і повинне залишатися спеціалізованим видом медичної допомоги.

Мета роботи - окреслити алгоритм хірургічного лікування та реабілітації пацієнтів з кістозними утвореннями верхньої щелепи та структурними порушеннями суміжних анатомічних утворень, застосування якого допомагає уникнути ускладнень і рецидивів. Виконано хірургічне лікування 28 пацієнтів із 29 кістозними утвореннями. У 10 випадках утворення сформували у бік верхньощелепного синуса, ще у 10 - у вестибулярний бік, у 9 - в бік піднебіння. Вивчено планування, показання, методику операції та особливості реабілітації пацієнтів залежно від застосовуваних методик цистотомії. Встановлено показання та обгрунтовано протипоказання для застосування цистектомії. Дослідили можливості передопераційної діагностики та методики цистотомії залежно від структурних порушень верхньощелепного синуса, носа, альвеолярного відростка верхньої щелепи. Підтверджено значимість тампонування та використання обтуратора для формування та підтримки стабільного сполучення. Обгрунтовано необхідність тривалого спостереження за пацієнтами і метод контролю за регенерацією кісткової тканини у ділянці кістозного дефекту. Власні дані зіставлено з іншими публікаціями за цією тематикою. Висновки: запропонований алгоритм дозволяє обрати методику цистотомії залежно від структурних порушень альвеолярного відростка та суміжних анатомічних утворень. Дотримуючись методики хірургічного лікування та реабілітації можна уникнути ускладнень та рецидиву кістозного утворення у близькому та віддаленому термінах.

Мета роботи - адаптувати у гематологічну практику апробовані у стоматології методики лікування захворювань щелепно-лицевої ділянки. Представлені особливості планування, методики оперативного лікування, замісної гемостатичної терапії та реабілітації пацієнтів із перфоративним верхньощелепним синуситом і значною за розміром кістою верхньої щелепи. У клінічному випадку 1 описано методику усунення ороантрального сполучення за допомогою васкуляризованого субепітеліального піднебінного клаптя з рубцево зміненими тканинами після рецидиву пластики щічним клаптем. У клінічному випадку 2 представлено методику усунення значного кістозного утворення за допомогою піднебінної цистотомії при резорбції суміжних анатомічних утворень. В обох випадках обрали правильні методики та модифікації, що дозволило уникнути розвитку гематоми і сприяло одужанню пацієнтів із гемофілією. Висновки: успішність хірургічного лікування захворювань щелепно-лицевої ділянки у пацієнтів із гемофілією залежить від досвіду щелепно-лицевого хірурга та знання особливостей лікування. Комплексний результат грунтується на взаємній довірі і скоординованих діях анестезіолога, хірурга та гематолога. Представлені методики є ефективними і можуть використовуватися не лише у звичному стоматологічному лікуванні, але й за умов гематологічних стаціонарів. Одержані дані сприятимуть розробці алгоритму взаємодії стоматолога, пацієнта з гемофілією та хірурга.

Мета роботи - аналіз причин і розробка рекомендацій для профілактики та оптимального лікування ятрогенних переломів зубів, оскільки результати лікарської практики лікарів-стоматологів, зумовлені особливостями реставрації та протезування зубів, можуть створювати передумови для "ятрогенних переломів зубів". У дослідженні брали участь 18 пацієнтів. Основну групу становили 15 пацієнтів з переломами зубів після попередньо проведеного терапевтичного та ортопедичного лікування. На прикладі 3-х пацієнтів показали їх особисту відповідальність за підтримання здоров'я порожнини рота. Видалення зубів та імплантацію проводили під місцевим знеболенням з використанням імплантатів ITI Standard Plus SLA та SLActive ("Straumann", Швейцарія). Остеопластику виконували колагеновим матеріалом без застосування бар'єрних мембран. Протезування здійснювали незнімними ортопедичними керамічними конструкціями. Результати проаналізовано клінічно, рентгенологічно, статистично та емпірично. Результати: Всі переломи ятрогенного походження були поздовжніми. Пошкодженню підлягали не тільки різці (n = 5; 33 %), але і бічні зуби: премоляри (n = 3; 20 %) та моляри (n = 6; 40 %), в 1 випадку - ікло. Причиною перелому молярів була обширна реставрація без штучної коронки та суперконтакт з антагоністом. Премоляри були ушкоджені внаслідок розпираючої дії клиноподібної куксової вкладки, ікло та різці - внаслідок оклюзійного перевантаження. Очевидними ознаками перелому на рентгенограмі були щілина (n = 7; 47 %), розходження фрагментів (n = 4; 27 %) та розрідження кістки по периметру кореня (n = 4; 27 %). У решті випадків орієнтувались на скарги пацієнтів та лікарський досвід. Можливість збереження зубів з поздовжнім переломом не розглядалась. Ортопедичну реабілітацію у 8 випадках (54 %) провели за допомогою імплантації. Незважаючи на недоліки методу, в 1 випадку (7 %) довелось повторно виготовити незнімний мостоподібний протез. Про стан реабілітації решти 6 пацієнтів (40 %) після видалення ушкоджених зубів інформації не маємо. Найраціональнішим варіантом реабілітації пацієнтів виявилась одномоментна імплантація. Її ефективність не залежала від типу видаленого зуба, локалізації та стану альвеолярної кістки. Висновки: ятрогенні переломи зубів можна вважати умовним терміном, який нагадує про необхідність дотримання стандартів препарування, реставрації та протезування зубів. Раціональним методом реабілітації пацієнтів з переломами зубів є протезування на імплантатах, що не завжди можливо з суб'єктивних причин.

Мета роботи - представити досвід диференційної діагностики захворювань щелепно-лицевої ділянки, що супроводжуються утрудненим відкриванням рота. Матеріал грунтується на пошуку причин утрудненого відкривання рота у пацієнта з остеомою вінцевого відростка нижньої щелепи та інфільтратом власне жувальних м'язів у пацієнтки з періодонтитом ретенованого зуба. У клінічних прикладах обговорено послідовний алгоритм аналізу й ефективність різних променевих методів дослідження: ортопантомографії, сонографії, комп'ютерної томографії, магнітно-резонансної томографії. Видалення остеоми вінцевого відростка в одному випадку і ретенованого зуба в другому випадку надало змогу усунути симптом утрудненого відкривання рота, що спряло одужанню пацієнтів. Висновки: причини утрудненого відкривання рота не завжди очевидні, що вимагає комплексного обстеження пацієнта і ретельного аналізу даних додаткових методів дослідження. Лікуючий лікар має критично ставитися до одержаної від фахівців діагностичної інформації і вміти самостійно аналізувати сучасні променеві методи досліджень. Представлений досвід може бути корисний стоматологам амбулаторної практики під час проведення диференційної діагностики захворювань, що супроводжуються симптомом утрудненого відкривання рота.

Обговорено статистику, можливі причини та клінічну картину патологічних переломів у пацієнтів з обширними кістозними утвореннями нижньої щелепи (КУНЩ). Сформульовано рекомендації, що надають змогу уникнути вказаного ускладнення. Аналіз грунтується на даних хірургічного лікування 35-ти пацієнтів: цистотомії 36-ти великих КУНЩ. У 18-ти випадках діагностували фолікулярні кісти, у 14-ти - радикулярні, у 4-х випадках - кератокісту. Дані документовано результатами променевих методів дослідження. Патологічні переломи нижньої щелепи виникли у 2-х пацієнтів (6 %) на етапі реабілітації. Розглянуто ймовірні причини такого ускладнення і результати динамічного спостереження. Цього ускладнення вдалося уникнути в усіх випадках під час операції та, незважаючи на подібні характеристики кістозних утворень і структурних порушень щелепи, у 34-х випадках (94 %) на етапі реабілітації. Отже, патологічні переломи у пацієнтів з обширними кістами нижньої щелепи можливі у всіх пацієнтів, але їх виникнення можна вважати винятком. Висновки: у пацієнтів з обширними КУНЩ у разі дотримання заходів обережності під час проведення цистотомії можна уникнути патологічного перелому. Однак він може виникнути на етапі реабілітації. Тоді у випадку пошкодження кістки не зміщуються уламки, не потрібно додатково їх фіксувати та не порушується процес регенерації кісткової тканини у ділянці кістозного дефекту.

Мета роботи - представити переваги контрастної рентгенографії слинних залоз, виконаної на ангіографі в динаміці, з субтракцією (відрахуванням) кісткового фону, над аналоговою сіалографією, методика якої не має цих можливостей. Порівняльний аналіз інформативності 30 аналогових сіалограм і 30 дигітальних субтракційних сіалограм проводили у пацієнтів із різними захворюваннями слинних залоз. Аналіз аналогових і дигітальних сіалограм із субтракцією та без субтракції показав переваги та можливості дигітальної субтракційної сіалографії при діагностиці новоутворень, слинокам'яної хвороби, протокового, паренхіматозного та інтерстиціального сіаладеніту. Висновки: аналогова сіалографія не є достовірним джерелом через технологічні обмеження методу. Дигітальна субтракційна сіалографія дозволяє подолати недоліки традиційної методики сіалографії методом введення у залозу під флюороскопічним контролем оптимальної кількості контрастного препарату та завдяки можливості аналізувати зображення в динаміці контрастування і без накладання зображення слинної залози на зображення кісток лицьового скелета.

Мета роботы - створення способу планіметрії рентгенівського зображення м'яких тканин обличчя та зокрема слинних залоз. Прототипом був спосіб планіметрії, який попередньо використовували виключно для вимірювання щелеп. Проекційне спотворення рентгенівського зображення може бути причиною помилкової інтерпретації розмірів діагностованого об'єкта. Ефективність запропонованого способу планіметрії досліджували у 5 пацієнтів зі слинокам'яною хворобою, клінічну доцільність - у пацієнтів із незміненими слинними залозами та різними захворюваннями за результатами аналізу 44 цифрових субтракційних сіалограм. Порівняльний аналіз результатів передопераційної планіметрії запропонованим способом і результати вимірювання розмірів віддалених слинних каменів збіглися у всіх 5 випадках. Представлено ймовірні варіанти використання планіметрії структурних і патологічних елементів сіалограм у пацієнтів із різними захворюваннями слинних залоз. Висновки: спосіб планіметрії контрастного зображення слинних залоз прецизійний і простий у виконанні. За запропонованою методикою автор рекомендує використовувати шаблон в усіх випадках рентгенографії, що дозволить зберегти її інформативність і виключить довільну інтерпретацію кількісних характеристик об'єкта, який становить діагностичний інтерес.

Мета роботи - представити незвичний клінічний випадок або казус. У роботі було застосовано методи: аналіз проведено за результатами діагностики та лікування пацієнта зі сліпим ізольованим пораненням м'яких тканин щічної ділянки у разі застосування монтажного пістолета. Випадково під час ортопантомографії у щоці пацієнта виявили монтажний цвях. Знахідка була несподіванкою для лікаря та пацієнта. Розглянуто особливості травмування та незвичайного результату. Висновки: травма могла мати летальні наслідки або спричинити каліцтво пацієнта. Сприятливий варіант травмування щічної ділянки можна розглядати як казус. Хірургам варто запам'ятати цей випадок, користувачам - нагадати про необхідність дотримання техніки безпеки під час роботи з монтажним пістолетом.

Мета роботи - створити математичну модель захворювань слинних залоз (СЗ) та її практичного застосування для популяризації спеціальних знань серед лікарів-стоматологів різного профілю. Модель може слугувати прототипом для створення експертних програм і в інших ділянках медицини. Для створення математичної моделі обстежено 115 пацієнтів із різними захворюваннями СЗ. Досліджено 394 симптоми у 2172 дослідженнях. За допомогою статистичного аналізу визначено диференційну ціну симптомів для кожного захворювання, загалом 2364 значень. Результати представлено у вигляді спеціальних диференційних таблиць і створеної на їх основі комп'ютерної програми. Ефективність системи диференційної діагностики протестовано в клінічних умовах на підставі результатів обстеження 76 пацієнтів із захворюваннями СЗ. На клінічному прикладі проаналізовано процес диференційної діагностики за допомогою алгоритму і диференційних таблиць у пацієнта з протоковим сіаладенітом (сіалодохітом). Проведено презентацію інтерфейсу та можливостей комп'ютерного аналога диференційно-діагностичної системи. Результати тестування системи в клінічних умовах були зіставними з результатами фахівця, що надає підстави кваліфікувати математичну модель як зразок штучного інтелекту. Зроблено висновки, що описаний варіант створення інтелектуальних експертних систем є спробою наблизити інтелект фахівця з захворювань СЗ до кожного лікаря. Методологію створення математичної основи і логічної схеми моделювання диференційно-діагностичного процесу можна використовувати в інших ділянках медицини.

Мета роботи - навести незвичний клінічний випадок, або казус. Проведено аналіз за результатами діагностики, лікування та динамічного спостереження пацієнтки з фолікулярною кістою нижньої щелепи та ускладненням, яке виникло після проведення цистотомії. Ненавмисно під час виготовлення обтуратора в порожнині кісти був залишений силіконовий матеріал. У процесі динамічного спостереження виявили незвичайний факт самостійного видалення щільного матеріалу з дефекту кістки щелепи регенератом, який формувався. Ускладнення не вплинуло на процес регенерації і позитивний результат, тобто одужання. Розглянуто механізми регенерації кістки і фактори, від яких вони можуть залежати. Вказане ускладнення могло порушити процес регенерації кістки після проведеної цистотомії. Однак цього не сталося, що надає можливість краще зрозуміти механізми регенерації і дійти важливих практичних висновків.

Мета роботи - навести незвичні клінічні випадки чужорідних тіл у верхньощелепному синусі, які розглянуто як артефакти. Аналіз базується на результатах обстеження та лікування 45 пацієнтів із хронічним одонтогенним верхньощелепним синуситом. Додатково в синусі виявили артефакти: аспергіломи (n = 23), пломбувальний матеріал (n = 4), залишкові корені (n = 12), турунди (n = 3), дренажі (n = 3). Візуально артефакти вивчено за допомогою оглядової рентгенографії (n = 36), комп'ютерної томографії (n = 14), ортопантомографії (n = 34), внутрішньоротової рентгенографії (n = 23) та мікробіологічних досліджень (n = 6). Результати досліджень порівняно з результатами хірургічного лікування. Встановлено інформативність променевих методів дослідження щодл кожного наведеного артефакту. Турунди і дренажі виявляли тільки під час операції. Обговорено походження артефактів, особливості лікування пацієнтів, профілактику схожих випадків і можливих ускладнень.

Мета роботи - представити унікальні дані комплексного дослідження слинних залоз у пацієнтів з хворобою Маделунга, стан яких слід ураховувати при виборі методики хірургічного лікування. Аналіз грунтується на результатах дослідження та лікування 9 пацієнтів із I типом хвороби Маделунга. Стан слинних залоз досліджено за допомогою: сіалометрії (6 хворих; 12 досліджень); цитологічного дослідження протокової слини (n = 6; n = 12); сіалографії (n = 9; n = 24); комп'ютерної томографії (n = 5; n = 20); сонографії (n = 4; n = 16); сцинтиграфії (n = 1; n = 4); патоморфологічного дослідження малих слинних залоз (n = 2) та операційного матеріалу (n = 5). За допомогою променевих методів дослідження встановили характер порушень положення, форми та внутрішньої організації слинних залоз. Функціональні методи дослідження не виявили порушень в роботі секреторного апарату слинних залоз. Розглянуто значення комплексного дослідження пацієнтів з хворобою Маделунга для прийняття лікарських рішень. Висновки: запропоновано стан слинних залоз у пацієнтів з хворобою Маделунга вважати особливою формою сіаладенозу або "сіаладенозом при хворобі Маделунга". Цей діагноз необхідний як підстава для хірургічного лікування пацієнтів з хворобою Маделунга в ділянці слинних залоз та вибору для такого лікування органозберігаючих методик.

Мета роботи - підвищення ефективності лікування та реабілітації пацієнтів з синдромом Шегрена за допомогою раціонального протезування на імплантатах. Представлено результати лікування та реабілітації 2-х пацієнтів з синдромом Шегрена. Без попередніх умов та спеціальної підготовки пацієнтам у процесі комплексного лікування видалили 20 зубів, встановили 24 імплантати ITI Standard Plus SLA ("Straumann"). Пластику лунок та дефектів кістки проводили колагеновими матеріалами без застосування бар'єрних мембран. Протезування здійснювали незнімними ортопедичними керамічними конструкціями. Глибина спостереження становила 1 рік (4 імплантати), 2 роки (10 імплантатів), 6 років (10 імплантатів). Всі імплантати, незалежно від методики та місця встановлення, були інтегровані протягом стандартного терміну. Якість остеоінтеграції була достатньою для функціонування ортопедичних конструкцій у віддалений період спостереження (близько 6 років). Висновки: протезування на імплантатах при синдромі Шегрена є єдиною формою повноцінної реабілітації пацієнта. Імплантація при цьому захворюванні можлива і може бути виконана за звичайним хірургічним протоколом. Якість остеоінтеграції в таких випадках не залежить від структури альвеолярної кістки верхньої або нижньої щелеп. Результати негайної імплантації у пацієнтів з синдромом Шегрена можуть бути однаково успішними з результатами пізньої імплантації. Кісткова тканина щелеп у ділянці імплантатів зберігає стабільність у віддалені терміни. Імплантацію у пацієнтів з синдромом Шегрена слід розглядати як спеціалізовану форму хірургічного лікування.

Мета роботи - підвищення ефективності лікування та реабілітації пацієнтів з остеопорозом за допомогою раціонального протезування на імплантатах. Представлено результати лікування та реабілітації 3-х пацієнтів з остеопорозом. Без попередніх умов та спеціальної підготовки пацієнтам у процесі комплексного лікування видалили 3 зуби, встановили 18 імплантатів ITI Standard Plus SLA ("Straumann") (16 імплантатів у ділянці вторинної відсутності зубів; 2 імплантати в лунки відразу після видалення зубів, 9 імплантатів після синус-ліфту). Пластику лунок та дефектів кістки проводили колагеновими матеріалами без застосування бар'єрних мембран. Протезування здійснювали незнімними ортопедичними керамічними конструкціями. Глибина спостереження становила 5,5 років (5 імплантатів), 6 років (9 імплантатів) та 6,5 років (4 імплантати). Всі імплантати, незалежно від методики та місця встановлення, були інтегровані протягом стандартного терміну. Якість остеоінтеграції було достатня для функціонування ортопедичних конструкцій у віддалений період спостереження. Розглянуто методики та особливості хірургічного протоколу, за допомогою якого можна компенсувати наявний при остеопорозі ризик остеонекрозу та досягти прогнозованого результату. Висновки: ймовірність остеонекрозу не є протипоказанням для проведення імплантації у пацієнтів, його розвитку можна запобігти. Імплантати, встановлені на верхній та нижній щелепах, у ділянці раніше видалених зубів та в лунки щойно видалених зубов, після формування ложа фрезами або остеотомії, показують у пацієнтів з остеопорозом однакову якість остеоінтеграції. Специфіка остеопорозу в умовах жувального навантаження не має помітного впливу на альвеолярну кістку в ділянці імплантатів у віддаленій перспективі. При плануванні імплантації у пацієнтів з остеопорозом слід орієнтуватися не стільки на специфіку цього захворювання, скільки на ефективність застосовуваного хірургічного протоколу.

Мета роботи - звернутись до теми профілактики стоматологічних захворювань. З'явилися дані, які можна використовувати в процесі навчання потенційних пацієнтів основам індивідуальної гігієни і враховувати при проведенні професійної гігієни. Дані одержали під час обстеження стоматологічного статусу за уніфікованими критеріями ВООЗ у 107 респондентів віком від 35 до 44 років і віком від 65 до 88 років, середній вік 54,9 +- 1,9 років. Частоту каріозних уражень, ознак гінгівіту і пародонтиту з різних сторін щелеп порівняли між собою. Виявили закономірність. Карієс зубів, вторинна адентія, кровоточивість ясен, пародонтальні кишені спростерігалися частіше з правої сторони щелеп. На думку авторів, це пов'язано з меншою ефективністю індивідуальної гігієни на правій стороні щелеп у правшів. При відсутності контролю рухів правої руки постійні похибки гігієни стають додатковим негативним чинником. Після інформування кожен правша може взяти під контроль рухи правої руки і досягти однакової якості гігієни з обох сторін щелеп. Висновки: навчати пацієнтів принципам індивідуальної гігієни слід диференційовано, залежно від генетично детермінованої дієздатності руки. Тоді ефективність усвідомлено виконаної індивідуальної гігієни у правшів може бути однаковою з обох сторін щелеп. Для шульгів інформація може мати комплементарний зміст.