Досліджено модифікації екфразису та створено уніфіковану дефініцію для феномена, не залежно від умов його вираження. Окреслено теорію про подвійну природу екфразису у прозі другої половини XX - початку XXI ст., що спрощує його ідентифікацію з-поміж подібних проявів взаємодії літератури з суміжними видами мистецтв: гіпотипозисів, ейдолонів, розгорнутих описів та псевдоекфразисів. Сформовано чіткі критерії визначення музичного екфразису у вербальному тексті та запропоновано алгоритми визначення й пояснювальні схеми, які демонструють роль та функції досліджуваного феномена. Висвітлено історичні передумови зміни якості екфразису, котрі спонукають до його редефініції в результаті трансформації з риторичної фігури у мистецький прийом. Також виявлено деякі особливості застосування письменниками музичного екфразису і прослідковано їх причини. Підіймається питання про ймовірність дедалі більшої комерціалізації феномена, котра проявляється у створенні літературного продукту масового споживання, котрий містить посилання на музичні твори відомих композиторів. Окрему увагу приділено порівняльному аналізу літературних творів українських (Ю. Іздрик, Є. Положій, Л. Дереш) та зарубіжних (М. Павич, П. Зюскинд, П. Хьог, Ж. Сарамаго, Л. Доктороу, Дж. Фаулз, Д. Рубіна, В. Орлов) письменників і музичних творів зарубіжних композиторів (Й. С. Бах, К. В. Глюк, A. Берг, І. Стравінський, С. Джоплін, Дж. Рейнхардт) та композицій популярних виконавців та рок-гуртів. Так, спостерігається подібність на рівні ідеї, структури, сюжету, образної системи та, іноді, ритміки мовлення дійових осіб.

Монографію присвячено вирішенню питань щодо природи екфразису (інтермедіальна чи інтертекстуальна), форм його вираження, ідентифікації музичного екфразису з-поміж інших тропів та явищ. Звернено увагу на функціональність музичного екфразисму як прийому в художніх текстах. Висвітлено авторські модифікації музичного екфразису в українській літературі. Дослідження подане у формі доведення теореми бінарності екфразису.