У студії на прикладі поетичного доробку Б.-І. Антонича розглянуто тенденцію до циклізації як особливого способу зображення світу, у контексті поетики європейського модернізму. На думку дослідниці, ліричний цикл - це не лише специфічний вид контексту, а й особлива форма творчості, тип цілісності, що відрізняється від звичайної добірки віршів і є сформованою послідовністю текстів. Для Б.-І. Антонича циклізація стає однією з генологічних домінант його творчості.

Порівняно ліричні цикли "Кримські спогади" Лесі Українки та "Кримські сонети" Адама Міцкевича. Припущення, що матрицею подорожньої циклізації для української поетики став текст польського романтика, підтверджено аналізом композиції, структурних і семантичних відповідностей. Попри декларовану у заголовках віршів вірність традиції, Леся Українка вдається до композиційної трансформації тексту-зразка та тематичного переакцентування.