Досліджено сутність і змістовні особливості сучасної методології політичного часу. Запропоновано бачення політичного часу, його природи та дефініції. Розроблено метаметодологію політичного часу, яка конвертує у собі концепцію рівнів темпоральності, секторну гібридність політичної методології та три рівні аналізу: мікро-, мезо- та макро. Здійснено аналіз евристичних можливостей провідних методологічних підходів, що використовують час до проблем політичної динаміки. Висвітлено питання створення окремої субдисципліни, яка акцентує свою увагу на феномені/концептах темпоральності в межах політичної науки - хронополітики або темпоральної політології. Продемонстровано можливість застосування метаметодології політичного часу для інтеграції мікрооснов політичної поведінки в дослідження макроісторичних процесів.

Розглянуто парадигму держави, що стимулює розвиток. Висвітлено соціологію сходоцентризму. Охарактеризовано національну ідентичність у контексті соціальних змін. Показано роль релігії у процесах демократизації. Подано інформацію про процеси соціальних трансформацій у сучасному соціологічному дискурсі. Приділено увагу соціальному неоеволюціонізму та циклам глобальної політичної еволюції. Наведено концептуально-термінологічні схеми інтерпретації соціальної мобільності та іммобільності.

Інновації розглянуто як соціальний процес, показано інституційні та дифузійні характеристики соціальних інновацій.

Розкрито проблеми теоретичних пошуків у осмисленні глобальних і локальних криз. Зауважено, що однією із пропонованих візій є історична макросоціологія, що дозволяє розглянути поточні реалії та тенденції в цілісній динаміці історичних систем, відшукати глобальні пояснення локальних трендів і визначити доцільність тих чи інших історичних аналогій. Розглянуто аксіобуття особистості як чинник згуртованості суспільства. Проаналізовано детермінанти стресостійкості особистості в умовах війни. Висвітлено проблеми ефективності виконання державними службовцями посадових обов'язків в умовах введення воєнного стану. Увагу приділено питанням забезпечення глобальної продовольчої безпеки на тлі військової агресії в Україні. Розглянуто державний суверенітет як неглобальний принцип на прикладі російсько-української війни.