Досліджено аспект виявлення глибинного виміру речей світу через розкриття їх символічної природи у філософії Павла Флоренського. Повертаючись до віднаходження "посередника" між дзеркалами істинної та не істинної реальності, можемо констатувати, що посередником таким являється власне людська душа, істинне людське єство, що відпочатково було вкоріненим у світло та до світла має повернутися. Речі здатні проявлятися як символи тільки в тому випадку, якщо є той сторонній на перший погляд "спостерігач", який здатен відкритися на зустріч такій правді, яка ніколи не може виявитися брехнею. Спотворена гріхом людська природа преломлює видимості світу, повертаючи їх на власний хибний лад, затьмарюючи тим самим можливість до щомиттєвих озарінь оточуючими нас дивами. Тільки в цьому світі, що застиг у своїй невизначеності між космічним початком та завершенням, людям надається унікальна здатність розгледіти речі на перехресті абсолютного ніщо та абсолютного ствердження, побачити їх у світлі точки зустрічі вічності та миттєвості. Символи постають неуникними зв'язками між світами та між свідомостями, проте зв'язки ці мають бодай якось увійти хоча б у деякі пласти розуміння задля того, аби комусь потрібним став "укладений союз" між буттям і небуттям. В протилежному випадку нескінченна ігра в піжмуркиі між людиною та реальністю не припинить залишатися безглуздою коловертю непрожитого по-справжньому життя, де ніхто не може відрізнити істину від хиби. Символічний вимір кожної речі здійснуються в тій душі, яка готова повернутись до Бога та пройти той шлях до небес, який вона проклала у зворотньому напрямку, падаючи з них під тягарем власного безвір'я. За таких умов сам світ здатен перетворитися із бездуховної, площинної системи координат на безмежний, n-вимірний простір дивовижностей, кожна з яких буде вираженням волі Творця.