Осмислено художнє осягнення реалій суспільного життя, в якому визначальна роль належить суб'єктивності поета чи письменника. Проаналізовано творчий акт, в якому задіяно свідомі та підсвідомі, раціональні та ірраціональні, почуттєві та розумові властивості митця слова, що в результаті породжує таке духовне явище, як художній твір. Зроблено спробу дослідити джерела та чинники процесу художнього осмислення соціально-культурних реалій.

На підставі дослідження творчої спадщини І.Франка та Н.Кобринської розкрито сутність феномену художнього твору в контексті соціального пізнання з урахуванням особливостей українських реалій і менталітету. Обгрунтовано, що художні твори І.Франка та Н.Кобринської, фіксуючи соціальне пізнання в гуманістичному ракурсі, є його органічною складовою, оскільки правдиво відтворюють соціально-культурні реалії доби у високохудожній формі. У контексті традицій української філософської думки встановлено зв'язок функціонування художнього твору як нетеоретичної форми осягнення дійсності з основними філософськими напрямками. Доведено, що художній твір у процесі соціального пізнання відіграє двоїсту роль: з одного боку - це результат творчого осмислення митцем соціальної дійсності (фінал духовної креації), з іншого - це початкова ланка взаємодії митця з сучасниками та нащадками, для яких це новий елемент реальності, в осмисленні якого реалізується соціальне пізнання. Показано, що актуальний "дух часу" осмислюється неоднаково представниками різних суспільних верств, що пов'язано з етнічною генезою, релігійними або світськими пріоритетами. Визначено основні ролі, в яких постає автор-митець у процесі осмислення об'єктивної дійсності: викривача гноблення та визиску, інтерпретатора багатоголосся філософських шкіл і напрямків, провісника нового, пропагандиста прогресивних моральних засад, захисника ідей жіночого рівноправ'я.