В дані дослідження включено 15 пацієнтів з переломом нижньої щелепи. Вік пацієнтів - менше 16 років. Дане дослідження проведено в період 2010 - 2018 рр. В залежності від локалізації травми були сформовані дві групи: ізольовані травми нижньої щелепи (моно- і білатеральні переломи) - 8 пацієнтів, у 7 пацієнтів діагностовано осколкові переломи нижньої щелепи. Методи третаменту було обрано як нехірургічні (ортодонтичні + ортогнатичні гвинти і ІМФ), так і комбіновані з хірургічним лікуванням. Всім пацієнтам було проведено лабораторне та рентгенологічне дослідження. Радіологія включала ОЗГ і 3D комп'ютерну томографію. Ці пацієнти були обстежені педіатром, дитячим хірургом, нейротравматологом і анестезіологом. Лікування планувалося індивідуально, виходячи з віку і локалізації перелому. Застосовувалися три методи лікування: нехірургічний, хірургічний і комбінований. З 15 пацієнтів 3 пацієнти були проліковані не хірургічним шляхом (Орто,ортогнатичні гвинти та IMF ). Алгоритм нехірургічного лікування: важливо зробити репозицію за допомогою ортодонтичного апарату відразу після травми протягом двох тижнів I клас гумових кілець і наступним кроком буде розміщення III класу, III клас гумові кільця і поперечна середня лінія повинні бути репозиціоновані з кільцями, а також. У разі, якщо тільки 10 або менше зубів присутні ортогнатичні гвинти повинні бути розміщені для стабілізації. В результаті консервативного лікування середнє відхилення становило 6,6 мм до лікування, 0,3 мм через 3 місяці лікування, а через 6 місяців відхилення не спостерігалося. Тільки одне хірургічне лікування було виконано у 10 пацієнтів. Лікування складалося з операції остеосинтезу титанової мініпластиною. Медіана відхилення у цих дітей становила 4,4 мм до лікування, 0,9 мм через 3 місяці після лікування та 0,8 мм через 6 місяців. 2 з 15 пацієнтів пройшли комбіноване хірургічне та ортодонтичне лікування. Це лікування включає в себе остеосинтетичну фіксацію щелепно-нижньощелепної області гумовими кільцями. На момент надходження середнє відхилення склало 2 мм до лікування, 1,5 мм через 3 місяці після лікування і 0,5 мм через 6 місяців. У кожній з трьох груп лікування стан виросткового суглобового піднесення і етапи лікування контролювалися одним і тим же лікарем. Висновок: при порівнянні хірургічних і консервативних методів в дослідженні було вирішено, що в залежності від клінічного випадку консервативний метод може розглядатися як основний метод вибору. В даний час існує безліч способів лікування переломів щелепи у дітей. Проте, кількість ускладнень невелика. Перевага одного методу над іншим дозволяє застосовувати його стандартним способом в будь-яких клінічних умовах. Правильне і своєчасне лікування може привести до тяжких наслідків в організмі, що росте. Також відсутній комплексний протокол лікування за віковими критеріями, типу перелому і локалізації переломів щелепи. З урахуванням цих критеріїв розробляється стандартний протокол.