Ключ. слова: leukemic cells, components of plasminogen activation system, interferon-alpha, phorbol myristate acetate, tumor necrosis factor alpha
Індекс рубрикатора НБУВ: Р411.022-29

Рубрики:

Лейкози(лейкемії)

Шифр НБУВ: Ж14160 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е422.17*725.111.4 + Р264.863

Рубрики:

Сульфат- або сульфітредукуючі бактерії

Мікрофлора шлунка і кишечника

Шифр НБУВ: Ж25976 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено питому активність та кінетичні властивості АТР-сульфурилази в безклітинних екстрактах кишкових бактеріальних штамів Desulfovibrio piger Vib-7 і Desulfomicrobium sp. Rod-9. Використано мікробіологічні, біохімічні, біофізичні та статистичні методи досліджень. Визначено оптимальну температуру (35 C) і pH 8,0 - 8,5 для ензиматичної реакції. Проведено кінетичний аналіз властивостей АТР-сульфурилази. Визначено початкову (миттєву) швидкість реакції, максимальну кількість продукту реакції, час реакції (період напіврозпаду - насиченість) і максимальну швидкість АТР-сульфурилазної реакції. Обчислено константи Міхаеліса для ензиматичної реакції обох кишкових бактеріальних штамів D. piger Vib-7 і Desulfomicrobium sp. Rod-9.

Мета дослідження - вивчити вплив афлатоксину В1 (AFB1) на процес пероксидного окиснення ліпідів і активність супероксиддисмутази (СОД) та глутатіонпероксидази в печінці, нирках, мозку й еритроцитах щурів за умов гострої інтоксикації. Результати дослідження свідчать, що концентрація ТБК-реактивних продуктів значно підвищується впродовж 14-добового періоду після внутрішньочеревного введення AFB1 (в дозі 0,5 мг/кг маси тіла) у всіх аналізованих органах і еритроцитах. Активність СОД і глутатіонпероксидази зменшувалася в органах і еритроцитах щурів залежно від типу клітин та часу після введення AFB1. З одержаних результатів можна зробити висновок, що афлатоксин B1 здатний індукувати розвиток окисного стресу за рахунок стимуляції пероксидного окиснення ліпідів та інгібування активності антиоксидантних ферментів у клітинах печінки, нирки, мозку і в еритроцитах щурів.

Йод, мікроелемент, що належить до галогенів, є природним компонентом навколишнього середовища. Проте розподіл йоду в різних компартментах природного середовища нерівномірний: його вміст невисокий у грунтотвірних гірських породах, грунтах і континентальних водах, але значно більший у морському середовищі та багатих на органічну речовину осадових породах. Йод широко розповсюджений у біосфері та міститься практично в усіх організмах, і евкаріотах, і прокаріотах. У людини і хребетних тварин йод використовується насамперед у процесах синтезу гормонів щитоподібної залози, які беруть участь у регуляції клітинного метаболізму та життєво важливих функцій організму. У людини неадекватне споживання йоду може призводити до серйозних проблем зі здоров'ям через дисфункцію щитоподібної залози та недостатнє утворення тиреоїдних гормонів (ендемічний зоб, неврологічні аномалії, когнітивні розлади, порушення фізичного розвитку та ін.). Багато інших груп біоти, які населяють різні екосистеми, здатні ефективно концентрувати йод з абіотичних середовищ і синтезувати різноманітні йодовмісні органічні сполуки. Деякі з цих сполук можуть виконувати метаболічні та сигнальні функції в організмах, які їх продукують, а інші, такі як леткі галогеновуглеводні, беруть участь у перенесенні йоду з морського та наземного середовища в атмосферу. Отже, наземні, грунтові та водяні організми (зокрема, мікроорганізми), які нагромаджують, метаболізують і випаровують йод, опосередковують процеси біотрансформації елемента у природному середовищі та сприяють його глобальному циклу. Морські організми (водорості, безхребетні) ефективніше концентрують йод у порівнянні з наземною біотою. Бурі водорості роду Laminaria - найпотужніші акумулятори йоду серед усіх живих систем. Проаналізовано розподіл йоду в абіотичному та біотичному середовищах і залучення біотичних процесів у біогеохімічний цикл цього елемента.

Важкі метали належать до небезпечних забруднювачів атмосфери, які потрапляють у навколишнє середовище переважно внаслідок промислової діяльності і транспортного навантаження. Забруднення повітря металами становить істотний ризик здоров'ю людини та стану біоти в урбоекосистемах. Тому важливе значення має екологічний моніторинг забруднення повітря металами з використанням видів біоіндикаторів. Мохоподібні, здатні накопичувати важкі метали, широко використовують як біоіндикатори стану довкілля та біомонітори рівня забруднення металами атмосферного повітря. Однак здатність епілітних мохів, розповсюджених на території міст, до акумуляції металів вивчена недостатньою мірою. Мета роботи - дослідити рівень акумуляції важких металів у гаметофітах мохів Rhynchostegium murale і Schistidium apocarpum, зібраних у м. Львові, та проаналізувати зв'язок між рівнем антропогенного навантаження та накопиченням металів у цих видах бріофітів. На території досліджень були вибрані дві забруднені ділянки у південній частині міста й одна ділянка у Стрийському парку, яку приймали за контроль. Концентрацію металів (Cr, Mn, Ni, Pb і Zn) у рослинних зразках визначали атомно-абсорбційною спектрофотометрією за допомогою атомно-абсорбційного спектрометра C-115PK Selmi. Результати опрацьовували з використанням статистичних методів. У процесі досліджень встановлено різний рівень накопичення металів у мохах Rhynchostegium murale та Schistidium apocarpum. Залежно від концентрації у гаметофітах обох видів мохів, досліджувані метали можна розташовувати у такому порядку: Mn >> Zn >> Cr >> Ni >> Pb. Однак вміст Mn і Zn у гаметофіті моху S. apocarpum значно вищий, ніж у гаметофіті R. murale. У гаметофітах обох видів мохів, зібраних у районах південної частини м. Львова, які зазнають промислового і транспортного навантаження, встановлено вірогідно більшу концентрацію Pb, а в гаметофіті R. murale - ще й підвищений вміст Mn, ніж у рослинному матеріалі, зібраному на парковій території. Результати дослідження свідчать про те, що інтенсивність акумуляції важких металів у гаметофітах епілітних мохів може відображати рівень забруднення атмосфери металами в міських районах, які зазнають техногенного навантаження.

Проаналізовано сучасні дані щодо екологічних особливостей і функцій водяних макрофітів, які є важливими компонентами водних та водноболотних екосистем. Макрофіти являють собою таксономічно різноманітну групу макроскопічних водяних рослин, яка охоплює представників судинних рослин, мохоподібних, зелених водоростей і харофітів. Макрофіти представлені видами, які ростуть, виринаючи з води, занурені або плавають на поверхні чи у товщі води, причому кожна екологічна група має специфічні особливості в морфології та фізіологічних процесах. Широкий спектр адаптаційних механізмів, розроблених макрофітами на морфологічному, фізіологічному та біохімічному рівнях, надає їм змогу заселяти прісноводне й морське середовища. Водяні макрофіти є важливим компонентом трофічних ланцюгів і виконують різноманітні екологічні функції у водних екосистемах. До основних з них належать: синтез і накопичення органічних речовин, виділення кисню, поглинання й акумуляція хімічних елементів, фільтрація води та детоксикація забруднювальних речовин, вивільнення біологічно активних сполук, що беруть участь у міжвидових взаємовідносинах, надання сховку та забезпечення живленням водяних тварин, вплив на гідрологічний режим водних об'єктів тощо. Багато видів водяних макрофітів мають застосування в різних видах людської діяльності, зокрема, під час біоіндикації якості води, фіторемедіації забруднених водних об'єктів і очищення стічних вод. Однак антропогенна діяльність і кліматичні зміни призвели до суттєвого зменшення видового різноманіття макрофітів у прісноводних та морських екосистемах. Тому належне управління екологічним станом водних екосистем є необхідною умовою для успішного збереження оселищ і видового багатства водяних макрофітів.

Різні види транспорту належать до основних джерел забруднення довкілля важкими металами (ВМ) та іншими забруднювачами. Відомо, що бріофіти накопичують ВМ; проте метаболічні зміни в цих рослинах за умов акумуляції металів вивчені недостатньо. Мета роботи - проаналізувати акумуляцію ВМ, процес пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ) та активність ензимів антиоксидантної системи в гаметофіті моху Didymodon rigidulus Hedw., зібраного в міських районах з інтенсивним рухом автомобільного та залізничного транспорту. Пагони моху збирали на трьох ділянках у м. Львів (Україна). Ділянку 1 (контроль) вибрали в парковій зоні; ділянки 2 і 3 - у районах з інтенсивним автомобільним і залізничним рухом відповідно. Концентрацію хрому (Cr), нікелю (Ni), свинцю (Pb) і цинку (Zn) у рослинному матеріалі визначено методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії. Рівень продуктів ПОЛ, а саме гідропероксидів ліпідів і речовин, які реагують з тіобарбітуровою кислотою (ТБК-активні продукти), а також супероксиддисмутазну (СОД) і каталазну активність визначено стандартними методами. Результати опрацьовано методами варіаційної статистики. За рівнем акумуляції в гаметофіті моху D. rigidulus, зібраного у парковій зоні (ділянка 1), досліджувані метали можна розташувати в такому порядку: Zn >> Cr >> Ni >> Pb. У пагонах D. rigidulus, зібраних на ділянці 2, виявлено більший рівень накопичення Pb, Zn і Ni (у 2,27, 1,78 і 1,45 разу відповідно), а на ділянці 3 - вищий вміст Pb і Zn (у 1,8 і 1,67 разу відповідно) у порівнянні з рослинами, зібраними в парковій зоні. У зразках моху з цих ділянок не виявлено істотних відмінностей у концентрації Cr у порівнянні з контролем. Концентрація гідропероксидів ліпідів у пагонах моху, відібраних на ділянках 2 і 3, була відповідно в 4,26 і 3,75 разу більша від контролю, а утворення ТБК-активних продуктів було інтенсивнішим у рослинному матеріалі з ділянки 2, ніж із контрольної ділянки. СОД і каталазна активність була вірогідно більшою в пагонах D. rigidulus із ділянки 2 у порівнянні з контрольною ділянкою, проте активність обох ферментів у зразках моху з ділянки 3 істотно не перевищувала контрольний рівень. Результати дослідження свідчать, що навантаження на навколишнє середовище, створюване автомобільним і залізничним транспортом, сприяє накопиченню ВМ, особливо Zn і Pb, у гаметофіті моху D. rigidulus. За таких умов у клітинах D. rigidulus зростає інтенсивність процесів ПОЛ, що виразніше виявляється у пагонах моху на ділянці з інтенсивним автомобільним рухом. Активацію антиоксидантних ензимів (СОД і каталази), виявлено в клітинах моху, що росте на цій ділянці, може відігравати важливу роль у захисті клітин бріофітів від оксидативного стресу, спричиненого накопиченням ВМ.