Визначення давності ушкоджень органів та тканин у судово-медичній практиці має ключове значення для встановлення об'єктивної картини обставин подій. У наш час, коли з'являються новітні методи дослідження та сучасне лабораторно-інструментальне обладнання, виникає необхідність у покращенні судово-медичної діагностики встановлення давності заподіяння ушкоджень. Хоча експерти та науковці й намагаються винайти нові методи та методики діагностики давності травмування, цей напрямок наукових досліджень не втратить актуальності, зважаючи на складність вирішення питань. Мета роботи - аналіз літератури, присвяченої застосуванню різних методів діагностики в судово-медичній практиці для встановлення давності та зажиттєвості ушкоджень. У якості досліджуваного матеріалу було використано дані закордонних джерел, які досліджують проблематику діагностики давності та зажиттєвості ушкоджень. Науковий пошук, аналіз та узагальнення були вибрані як методи дослідження. Наведено публікації, у яких викладено методики та критерії, що дозволяють вирішити ці питання. Зокрема, показано перспективні напрямки застосування імуногістохімічного методу, посмертної комп'ютерної томографії. Розглянуто питання встановлення давності черепно-мозкових травм. Показано роль проявів системної реакції організму на травму, зокрема нейроендокринної системи. Наведені приклади використання неішемічних уражень серця для діагностики тривалості вмирання. Показана роль тропопніну I, креатинкінази, мозкового натрійуретичного пептиду (NT-pro BNP) у діагностиці тривалості перебігу травматичного процесу. На підставі огляду літератури зроблено висновок про перспективність та необхідність розробки нових методів та критеріїв для визначення зажиттєвості та давності ушкоджень у судово-медичній практиці з метою уніфікації результатів дослідження та уникнення діагностичних помилок.