Згідно з даними наукової літератури, в Європі існує близько 25 активних сепаратистських рухів. У такій ситуації захоплення окремих регіонів бунтівниками - це сецесія, тоді як інша частина населення претендує на фіскальні права - економічну незалежність. Колективні економічні інтереси в умовах федерального устрою держави в основному виявляються у фіскальних інтересах окремих регіонів - адміністративно-територіальних чи етнічно-автономних суб'єктів федерації. Існує два види фіскального сепаратизму - "бідний" та "багатий". Історичний досвід показує, що два основних чинники значною мірою впливають на провокацію сепаратизму. "Бідний" сепаратизм: підтримка регіону сильнішою іноземною державою та верховенство центру над регіоном. Такий сепаратизм є більш радикальним, оскільки бідні люди, як правило, діють більш радикально, ніж багаті, принаймні з однієї простої причини: їм немає що втрачати. Говорячи про "багатий" сепаратизм, слід підкреслити, що йдеться про регіони, більш розвинені порівняно з рештою країни, тобто ті, що намагаються не направляти свої фінансові надходження до центру. Такими регіонами є, наприклад, Баски та Каталонія в Іспанії, Фландрія в Бельгії. Такий сепаратизм також активний у північній Італії, яка є багатшою за південну. Усі ці регіони - це багата частина країни, і в цьому разі ми можемо сказати, що багатші регіони не хочуть підтримувати бідні регіони. Роль фіскальної сфери є особливою у федеративних державах. У федеральній фінансовій системі, як і в будь-якій іншій сфері, антагоністичні настрої федерального центру та його суб'єктів, а також суб'єктів самої федерації чітко виражені. Федеративний регіоналізм уповільнює сепаратиські настрої, але сепаратистські прагнення все ж таки виникають з точки зору нерозподілу надходжень, тобто в умовах пасивної економічної політики. Отже, сепаратизм породжується або голодом, або ж великим статком. Для забезпечення постійного мониторингу своєчасних трансфертів власних доходів із бюджетів регіонів фкдеральним центром, і, таким чином, запобігаючи спробам фіскальної сецесії, в Казначействі створюється електронна програма "Е-звітність". Проте, для того, щоб моніторинг був комплексним, необхідно визначати другу групу показників (змінних) у програмі на додаток до стандартів, визначених "Бюджетним кодексом" так звані каталітичні показники. Такі показники будуть специфічними для кожного регіону, оскільки регіони відрізняються певними особливостями. Наприклад, Абхазія мала більше енергетичних зв'язків за кордоном - із сусідньою Росією, ніж з рештою Грузії та Цхінвалі, а Нагірний Карабах та Вірменія мали більше сухопутного транспортного сполучення. До 2004 р. Аджара відрізнялася від Туреччини своїм розвитком у всіх сферах, включаючи богословські комунікації (богословська освіта, медичний, культурний та екологічний туризм, лінії електропередач та транспортні зв'язки тощо). Зазначено, що крім "базових" норм доходів, визначених Бюджетним кодексом, в електронній програмі розподілу (звітності), яка згадувалась вище, повинні існувати показники економічної політики (перерозподіл доходів). Наприклад, відношення мережі доріг (частоти) між центром та регіоном до дороги, що з'єднується із сусідньою країною, або частота ліній електропередач порівняно з кабелями, що з'єднуються із центром, чи кількісне співвідношенням державних підприємств, що належать Центру, до місцевих державних підприємств. Доведено, що: прагнення деяких сепаратистських регіонів до сепаратизму пов'язане з низькою ефективністю фіскальних стандартів регіону. Прикладом цього і є Автономна Республіка Аджарія на початку століття; сепаратистські прагнення регіонів посилюються наявністю мінеральних речовин, які було знайдено там, наприклад, наявністю вуглеводнів; або перспективою одержання надходжень унаслідок транзиту транспортних шляхів через їх територію. Наприклад, сепаратизм Шотландії, Фландрії, Південного Судану і Курдистану в цих регіонах збігається з екстракцією вуглеводнів, тоді як прагнення Південної Бразилії, Абхазії, Південної Осетії (Грузія) до сецесії викликане побудовою відцентрових / транскордонних комунікацій на цих територіях; юридичні та гнучкі фіскальні механізми розподілу доходів і витрат між федеральним центром та регіонами послаблюють сепаратизм. Прикладом можуть бути Шотландія та Північна Ірландія у Великобританії.