Висвітлено та проаналізовано стан театрального мистецтва наприкінці XX початку XXI ст. в Грузії. Усвідомлено важливість театральної архітектури, яка виражає "душу епохи" і яку можна вважати метафорою єдності суспільства та його держави. Наголошується, що у Грузії та 1990 роках, у період війн та інших впливів, молоді режисери працювали на "інтимних" майданчиках і мали набагато чутливішу та адекватнішу аудиторію і репертуар ніж академічні театри. Але після революції 2003, коли режисери-новатори влаштувались у великих театрах, справжній характер їхньої діяльності почав згасати. Протягом першого десятиліття XXI ст. розвиток театральної архітектури отримав 2 напрямки: реставрація та модернізація видатних пам'яток культурної спадщини та історично важливих театрів, і будівництво нових. До перших можна віднести висвітлений приклад драматичного театру на 800 глядачів в м. Телаві, до других - Державний драматичний театр ім. В. Гунія в Поті, Чорноморську Арену в Шекветелі та Королівський районний театр, що діяльністю та зусиллями молодої трупи під опікою Д. Тевадзе перетворився на найважливішу сцену в регіоні. Аналізуючи театральну діяльність у позатеатральних просторах на прикладі творчості Гурама Мацхонашвілі, увагу приділено трьом виставам талановитого діяча театру: "Відлік часу" Т. Мелашвілі, "Антимедея" Л. Бугадзе та версії "Гамлета" Шекспіра. Для яких режисер знайшов рішення в позатеатральних просторах: будівлі, що реставрувалася для першої вистави, пляж Мальтаква у Чорному морі для другої, середовище в одному з найважливіших просторів неформальної культури Тбілісі - нічного клубу "Мктварце".